Поганці теж плачуть - Сергій Бобрицький

Лев теж був саркофагом.

– Це так, колего, – гмикнув Волдеморт, – але ось, минуло десять років після Рагнароку. Десять років, як ти – єдиний із нині живучих, кого нібито можна назвати асом. Правитель купки висохлих від жахливої ​​війни світів. Десять років, як я – Володар Магії на цій проклятій планеті. І вдесяте, як у цей день ми з тобою сидимо тут, намагаючись підняти з плеч один одного той тягар, що самі на себе по дурості й звалили…

– Правда, сьогодні кудись не туди нас занесло... – Зауважив Локі.

– Справді, сам здивувався. – Погодився Волдеморт.

Якби подальше побачив би випадковий перехожий, він просто помер би від шоку. Два злісні генія, що тримають у страху десять світів, просто розреготалися. Невиховано іржали, впавши на землю.

– Коли істерика минула, Волдеморт запитав:

– Які плани на весь наступний рік, колега?

– Та які можуть бути плани у скромного Верховного Бога, – жартівливо відмахнувся Локі, –  придушу чергові заколоти, розкрию парочку змов проти себе, коханого. І, мабуть, почну втілювати свій давній план. Об'єднати у єдину мережу всі мої світи. Розроблю між ними обмін громадянами. Королівство, яке роздроблене і в якому жителі однієї провінції цілком ненавидять мешканців іншої та третьої – це не королівство. Кров, що пролилася під час Рагнарока, не повинна бути марно пролитою. І я почну будівництво Імперії, яка й не снилася Всебатькові!

– Думаю, він і брат пишалися б тобою. – З серйозним обличчям помітив Волдеморт.

– Під час думок про це мені легше спати... – Судорожно ковтнув Локі. – Ну а в тебе якісь плани є, о, Верховний Чародій?

– Як у Верховного Мага? Жодних. Є купа заступників, які набагато краще за мене розбираються в політиці, людях і всіх закулісних інтригах. У мене будуть справи, як у людини, яка все життя вивчала Смерть.

– Оу, і чим же колега моєї доньки Хель тебе цікавить цього разу? – Вельми натурально зацікавився бог бешкетності, хоча в очах грали глузування та легке засудження.

– Ця книга не дає мені спокою... Якщо душу не можна знищити, значить, десь вона є. І якщо вже я – єдиний, хто зміг власну душу розірвати на сім частин, то просто знайти чужу я зумію! А потім... Потім знайду спосіб, як повернути її в живе та здорове тіло. Благо, Перший Дар Смерті належить тепер мені по праву.

Волдеморт дістав із рукава мантії легендарну паличку. Подивився на неї. А потім перевів погляд до двох саркофаг, один з яких збудував сам…

– Упевнений, що ти знайдеш усе, що хочеш знайти. І все в тебе вийде. – Заявив Локі. – І Томмі. Коли знайдеш цей спосіб – сподіваюся, ти поділишся?.. – В очах братовбивці більше не було ані засудження, ані глузування. Тільки шалена, нездоланна надія людини, що тоне.

– Звісно. Ми ж колеги, вірно?..

Кінець