Призначено Долею - Daria James

Йеннефер роздирала горло. Дряпала нігтями до крові в спробі позбутися полум'я, що спалювало зсередини. Хотіла б виригнути вогненну грудку, як дракон, аби не відчувати, як гаряче паливо розтікається вниз, по органах, і перетворює їх на попіл. Хаос чинив опір, ніяк не хотів йти до рук. Триголовий дракон розміром з дві вежі дивився пильно, ніби насміхаючись. Володар вогню точно відчував: чарівниці не під силу його стихія.

 Віддзеркалення яскравого полум'я танцювало в переляканих очах Геральта. Дивовижно: Йеннефер завжди здавалося, що Відьмаки не мають страху. Часто Геральт тримав емоції під замком і лише в найрідкісніші моменти давав слабину. Він зробив крок до неї. Хотів перервати її спробу самогубства, але вона витягла руку вперед, закликаючи зупинитись.

 Все одно вже нічим не поможе. Вогонь пожирав її зсередини, хотів вирватися і знищити все довкола.

Йеннефер хотіла води.

Крижаної.

Джерельної.

Пірнути з головою, напитися до колючого болю в горлі. Після перевести подих.

Чарівниця кинула стривожений погляд на Трьохголового змія. Витягла руки перед собою і вивернула полум'я просто під ноги монстрові.

 Геральт нічого не бачив, крім високої стіни вогню. Три зміїні морди піднялися до потемнілого неба. Повітря струснуло гарчання, подібно до гуркоту грому. Чаклунське полум'я плавило все навколо: драконячу луску, землю, її сукню. Відьмаку хотілося просунути руки всередину вогняного кільця і ​​висмикнути Йеннефер з оточуючого її кошмару. Але було надто пізно.

Температура була в рази більша, ніж у ковальському горні. Якби не Цирі, яка стояла позаду, Відьмак би без роздумів кинувся слідом за чарівницею і витяг її з рук самої смерті.

Яскравий спалах полоснув небо і обвуглене двометрове тіло чудовиська впало на землю. Геральт зігнувся, прикрив обличчя рукою, захищаючись від жару.

Повітря просочилося гаром, спаленою деревиною та шкірою.

— Геральте, — вітер доніс до нього слабкий звук її голосу, перш ніж Йеннефер розсипалася порохом.

- 1- 

 Цирі відпустила їхні руки.

Поле битви із чудовиськом змінилося на вогкі сторічні стіни Каер Морхена. Йеннефер обсмикнула руку, ніби кілька секунд трималася за розпечене залізо. У всіх трьох спітніли долоні. Вона перевела погляд на стурбоване обличчя Цирилли. Василькові очі дівчинки дивилися у відповідь, поступово повертаючись до реальності. Цирі потягла руку до свого обличчя і пальцями стерла криваву сльозу, яка скотилася по блідій щоці. Йенн глянула на Геральта, що сидів з іншого боку на лавці. Він не рухався і виглядав так, ніби його видіння все ще тривало.

Вона не знала, чи надломилося в ньому щось так само, як і в ній, побачивши її власну смерть. Але її пробило тремтіння. Ніхто з них не міг говорити. Вони з Геральтом все ще переглядалися між собою, не звертаючи увагу на принцесу посередині.

Цирі піднялася з місця, стиснула кулаки і кинулася геть із зали, не промовивши й слова. Йеннефер провела її поглядом, думаючи, що та правильно зробила. Після таких видінь їй потрібен був міцний сон, щоб відновити сили. Їм би всім не заважало трохи поспати, тільки тепер вона навряд чи засне.

 — Цьому не бувати, — випалив Геральт, звернувши на себе увагу.

Йенн гірко посміхнулася.

— Ти ж чудово знаєш, що багато видінь Цирили справдилися.

 І хоча вона все ще посміхалася, спокійно опустивши руку на дерев'яний стіл, серце схвильовано билося. Йеннефер знала, що Геральт теж чув його. Удар за ударом, що відбиває гучний ритм. Від цього завжди було не по собі. Немов Йєн підслуховують проти її волі.

 — Що б тобі не спало на думку, не роби цього, — стриманіше попросив він.

— Угу, — просто погодилася Чарівниця.

Геральт похмуро хмикнув.

— Не подобається мені твій тон, — стомлено заявив він. — Не змушуй замкнути тебе десь.

— Дозволю зробити це виключно заради непристойних експериментів.

Секундне замішання Відьмака безперечно принесло їй задоволення.

Йеннефер підсіла ближче, поклала руку трохи вище за чоловіче коліно і стиснула. Геральт напружився і здавлено посміхнувся. Лід у його очах розтанув. Вона все ще задавалася питанням, хотів би він провести час у її обіймах так само, як і вона в його? З того часу, як перестав довіряти їй, Йеннефер зовсім забула, що значить бути поруч з ним. Хтозна, скільки їм залишилося. Але зараз вона скоріш за все його дражнила, ніж натякала на запрошення піти в її покої.

— Йенн, — мовив він, і запобіглива усмішка сковзнула по його обличчю. 

До зали увійшли Весемір та Ламберт. Останній голосно розповідав про пригоди у лісі, явно перебільшуючи свої подвиги і сміявся. Весемір уважно слухав і посміхався, попутно звільняючи втомлене тіло від ременя з футляром.

Чарівниця підняла брови і відразу прибрала руку. Піднявшись з місця, вона прихопила зелене яблуко з великої дерев'яної миски і пройшла до коридора, який вів до сходів на другий поверх.

Коли вона зустрілася поглядом із Весеміром, то відчула легке заспокоєння. У разі її смерті він точно подбає про Геральта. Весемір завжди знаходив підхід до кожного, хто прибув у Каер Морхан, і для всіх них був кимось схожий на тисячолітнього мудреця.

 — Дивлюся, полювання вдалося, Ламберте?  — З іронією в голосі поцікавилася Йенн.

Усміхнулася Весеміру.

Кинула в Ламберта яблуко, і той упіймав його.

— Це було чудовисько чималих розмірів, красуню.

Ламберт підморгнув. Йеннефер посміхнулася і перехопила уважний погляд Геральта. Він несхвально похитав головою.

-2-

 Пошарпані сторінки старого фоліанта небезпечно шелестіли в руках, готові будь-якої хвилини розкришитися. Йеннефер гортала їх дуже обережно, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку про монстрів з іншої Сфери.

З прочинених дверей долинули тихі розмірені кроки. Той, хто непомітно підкрався до неї, застряг на порозі і у звичною манерою хрипко хмикнув. Краєм ока Йеннефер помітила Вовка, але продовжувала вдавати, що нікого поряд немає. Геральт склав руки на грудях і уважно спостерігав, як вона перебирає сторінки.