Мелодія серця - Вікторія Ван

Того ранку, коли Юн отримала запрошення на роботу, її життя мало звичний ритм. Вона сиділа за маленьким столом у своїй квартирі, де тьмяне осіннє світло пробивалося крізь фіранки. Здавалося, що нічого особливого не передвіщало змін. Звичайний день. Але її серце раптом почало стукати швидше, коли вона побачила повідомлення на телефоні.

"Привіт! Ми отримали твоє резюме і хочемо запросити тебе на співбесіду. BTS шукають помічницю для роботи під час зйомок кліпу. Ти підходиш нам за всіма критеріями. Чи зможеш приєднатися до нас завтра?"

Юн на мить заціпеніла, вчитуючись у кожне слово. BTS? Ті самі BTS? Вона не вірила своїм очам. Ця пропозиція здавалася нереальною. Вона декілька секунд стояла з телефоном у руці, серце билося, наче шалене. Це був шанс, про який вона навіть не мріяла, адже конкуренція за такі позиції завжди була величезною.

Вона знову прочитала повідомлення, ніби хотіла переконатися, що це не якийсь жарт. "Боже, це реально?" — прошепотіла вона собі під ніс, поклавши руку на груди, щоб заспокоїти прискорене серцебиття. Схопивши телефон, швидко почала набирати відповідь: "Так, звичайно! Я готова приєднатися."

Наступного ранку Юн прибула на місце зустрічі — знімальний майданчик, розташований на околицях Сеула. Це була велика гірська територія з мальовничими видами, що ідеально підходила для зйомок музичного відео. Сонце тільки-но почало підніматися над горизонтом, і все навколо виглядало, наче з картинки: золотисте світло заливало схили, а ранковий туман огортав дерева. Юн відчула, як її серце знову стискається від хвилювання.

Затамувавши подих, вона підійшла до продюсерського трейлера, де її мали зустріти. Двері відчинилися, і вона зустрілася з поглядом старшого чоловіка у кепці — менеджера гурту.

— Ти Юн? — спокійно запитав він, усміхаючись.

— Так, це я, — відповіла дівчина, намагаючись тримати голос рівним, хоч всередині все бурлило від хвилювання.

— Добре, раді вітати тебе в команді, — менеджер простягнув їй руку. — Твоя робота не складна, але відповідальна. Ти будеш допомагати з організацією зйомок, забезпечувати, щоб хлопці завжди мали все необхідне. Але не переймайся, спочатку тобі все покажуть і пояснять. Хлопці зараз на підготовці до зйомок, тож незабаром ти з ними познайомишся.

Слухаючи його, Юн лише кивала, намагаючись не видати свого тривожного хвилювання. Що ж, це її шанс показати себе. І хоча в ній грали нерви, вона знала, що мусить бути професійною.

За кілька хвилин Юн підійшла до великого білого намету, де хлопці готувалися до сцени. Вона почула голоси, сміх, музичні звуки — і її серце знову застукало швидше. Усередині намету, сидячи на стільцях, були вони — BTS. Вони виглядали такими природними і водночас нереальними, наче прямо зі сцени або екрана. Техьон, Чонгук і Шуґа сиділи поруч і говорили про щось, коли один із асистентів підвів її до них.

— Привіт! — привітався Чонгук, піднявши руку і усміхнувшись широкою щирою посмішкою, яку всі знали і любили. — Ти нова?

— Так, я… Юн, — вона ледь вимовила своє ім'я, відчуваючи, як до горла підкочується хвиля збентеження.

— Юн? Гарне ім'я, — зауважив Техьон, злегка нахиливши голову в її бік. Його погляд був уважним, але не надто нав'язливим. У цьому погляді було щось тепле, що змусило її трохи розслабитися.

Шуґа мовчки кивнув, спостерігаючи за нею з-за своїх спокійних очей. Він не сказав нічого, але його присутність завжди відчувалася гостро, наче він читав кожну емоцію на обличчі Юн. Її нервовість здавалася йому очевидною, але замість того, щоб підкреслити її, він просто усміхнувся кутиком губ.

— Не хвилюйся, ми не кусаємося, — жартома сказав Чонгук, підморгнувши їй, що змусило Юн розсміятися.

— Ти швидко звикнеш до нас, — додав Техьон, тепер повністю звернувшись до неї. — Ми тут усі як одна велика сім'я.

Юн відчула, як напруження повільно спадало з її плечей. Хлопці були такими ж звичайними, як і вона. Вони жартували, сміялися і спілкувалися, не створюючи дистанції, яку вона очікувала. І хоча вона ще не звикла до того, що її новими "колегами" були одні з найбільших зірок планети, вона відчула, що може бути частиною цієї команди.

— Дякую, — тихо відповіла вона, зустрівши погляд Техьона. Він затримав свій погляд на її очах на мить довше, ніж потрібно було для звичайної розмови. У цій короткій взаємодії Юн відчула, як щось нове і несподіване розцвітає всередині неї.

Через кілька хвилин почалася перша сцена зйомок. Юн уважно спостерігала за роботою з-за лаштунків, допомагаючи команді, подаючи воду та підтримуючи порядок. Хлопці працювали зосереджено, але кожен раз, коли Техьон або Чонгук кидали на неї погляди, вона ловила себе на тому, що її серце б'ється швидше.

Після першої зйомки Техьон підходить до неї, витираючи піт з чола.

— Це твій перший день на такому знімальному майданчику? — запитав він, явно зацікавлений.

— Так, раніше я працювала в інших сферах, але не з музичними кліпами, — Юн відповіла, намагаючись говорити впевнено.

— Тоді це новий досвід для тебе. Звикнеш, — Техьон усміхнувся і легко поклав руку їй на плече, на мить затримавшись. — Якщо що, звертайся. Ми тут завжди поруч.

Його дотик, такий незначний, але теплий, змусив Юн відчути себе особливою. Вона глянула на нього, трохи розгублено, і знову відчула той самий незрозумілий, але приємний дискомфорт всередині.

У цей момент Чонгук підбіг до них, весь у запалі після сцени, і звернувся до Юн:

— Ми скоро перерваємося на обід. Хочеш поїсти з нами?

— Ой, я... не знаю, — вона вагалася, не знаючи, чи варто їй це робити.

— Та не соромся, ми всі друзі, — Чонгук усміхнувся, підморгнувши. — Приєднуйся!

Юн погодилася, відчуваючи, що цей день стає все більш сюрреалістичним. Техьон та Чонгук допомогли їй відчути себе частиною цього нового світу, який раніше здавався їй далеким і недосяжним.

Але це був тільки початок її шляху.