"Бравлери проти Клешерів" - Obabych

Після довгого сходження, Королева та її невеличке військо увійшло до палацу. Його вишуканість та елегантність одразу впадала в очі і навіть попри те що кольори були холодні, тут було затишно та спокійно. Цей світ здавалося не перетинався зі справжнім світом війн сутичок та злості.

Охорона палацу вітала господарку та її гостей. Утікачі в минулому тепер відчули себе у безпеці і втома наздогнала їх. Королева пішла до своєї опочивальні, а Ріко та Залізняка розмістили по апартаментам, де вони в кінці кінців віддались довгоочікуваному відпочинку.

   Тепер коли Тіма залишився сам, він відчув себе одиноким без Нікі та батьків. Восьмирічний хлопець не знав де він і як звідси вийти. Навіть у тілі робота він був виснажений тому майже одразу заснув

«Спіймай мене, якщо зможеш»

Тим часом у Бравл Старз Кольт та Шеллі поволі втрачали надію бодай найти хоч зачіпку, як знайти Ріко чи Ендера. Час від часу виходили на бої для того щоб заробити трохи монет на прожиття.

Снуючи вулицями міста з Нікі трапилася дивна пригода. Опівдні, коли сонце було високо вгорі, Кольт натрапив на дрона-пінгвіня. Це був компаньйон Містера Пі – пінгвіна-бійця. Невеличкий та круглий дрон стрибав на одному місці не даючи проходу ковбою.

  - Ти?! Але ж де твій хазяїн містер Пі? - звернувся до дрона Кольт.

  Залізне Пінгвінятко, нічого не сказавши, розвернулося і поскакало в бік де був вихід з міста. Кольт був сам, без Шеллі тому не знав, що робити чи переслідувати малого чи можливо то була пастка.

  Чи то від нудьги, чи то через те що за останні дні не було жодних новин про брат Нікі вирішив не згаяти нагоду, можливо йому поталанить! Він поспішив у сторону, куди пострибав пінгвіня-дрон. Той в свою чергу тепер упевнившись, що Кольт біжить за ним прибавив ходу і тепер був майже біля виходу з Бравл Старз.

   Шеллі попереджала, що неможна одному виходити з міста - це дуже небезпечно бо жодні правила гри не діяли за стінами Бравл Старз. Та Нікі нічого іншого не залишалося, як ухопитися за ймовірну зачіпку. Дрон та його переслідувач пробігли через величезні дерев*яні ворота і опинилися у безкрайньому полі. Кольт намагався наздогнати чи попросити зупинитися та дрон не відступався від свого курсу.

 Дорога, вистелена з брущатки, вела в сторону де вдалині виднілися гори. Поступово степ заквітчаний польовим маком та волошками почав перетворюватись на піщану пустелю. Зелені трави та квіти змінили поодинокі кактуси та каміння.   

 Раптом пінгвіння зупинилося. Кольт підбіг до нього і захекано нахилився руками тримаючись за коліна – треба було перевести подих. Та відпочити ковбою не судилося. З усіх сторін із-за каміння почали вилазити численні потворні створіння, щось середнє між сороконіжкою та скорпіоном. Розміром вони були з дорослу собаку і судячи по стрікочучим желвакам - були голодні.

Це були  місцеві м’ясоїдні сколопендри, котрі нападали та зжирали усе що рухається. Одна з потвор кинулась на пінгвіня та той миттєво відстрибнув в сторону і вистрілив по сколопендрі з невеличкого пістолета. Та підстрибнула завиваючи, і скрутившись впало догори ногами. Побачивши це, інші сколопендри оскаженіли, роздався розлючений. Тікати було нікуди тому Кольт приготувався до бою.

   Хлопчик в голові прораховував кількість пострілів і найближчі цілі, та ще більше його цікавило чи це ще гра: " якщо вони мене з*їдять чи зможу відновитись і де?" Шестирічному Нікі стало трохи страшно та він опанував себе та вихопив револьвери. Почався запеклий бій.

  Пінгвіня та Кольт спиною один до одного відстрілювалися в усіх напрямках та кількість сколопендр  тільки росла. Револьвери вистрілили увесь заряд і треба було почекати та сколопендри чекати чомусь не хотіли.

   Жирна потвора скориставшись, секундною паузою кинулася до ніг ковбоя. Нікі затамував подих чекаючи неминучого. Та читач мабуть здогадався, що судячи по кількості сторінок, що лишились, що Кольту не судилося бути зжертим в цих горах.

    Сороконіжку-переростка прибило, ніколи не відгадаєте, - валізою. Так! Величезна синя валіза розмазала сколопендру, як ту муху прибиту газетою. Прилетіла ще одна валіза та розфецяла потвору, котра занесла свої клішні над пінвінятком.

   Кольт не бачив звідки вони летіли та то було байдуже аби по сколопендрам. Із-за  валуна з*явилася величезна вогняна анаконда. Змія узяла Кольта та пінгвіня у кільце повернулася до сколопендр та обдала їх вогняним подихом. Ті, що були поближче перетворилися на смажений тарганів, а ті що були подалі враз порозбігалися по щілинам з яких вилізли, деякі потвори заклякли від страху але їх вмить пробудили летючі валізи і вони також поховалися поки ще було не пізно.

   Вогняна анаконда розтанула у повітрі і на її місці з’явився Ендер. Із-за каміння вийшов повненький, поважний пінгвін одягнений у костюм, тримаючи в лапах величезну валізу. Пінгвіня радісно підстрибнуло до Містера Пі, наче до батька.   

   - Перепрошую за сюрприз! – посміхнувся Ендер.