Житія Святих - Травень - Данило Туптало

пожити, і вилікувати їх від рани смертельної, Адамовим гріхом людському роду завданої. Адже такому найшанованішому створінню, тобто роду людському, що в тління гріховне і смертне впав, від кого б мало податися лікування і оновлення, якщо не від Самого Творця, скажіть мені? Чи не Давид провістив; "Послав Слово своє і зцілив їх". Бо Слово Отче — Син — прийшов і зцілив єство людське. Як же те Слово Отче мало зцілити людину, якби не було, наче пластир, прикладене до людини через з'єднання з людськістю. Чи хіба якийсь лікар, бажаючи зраненого чоловіка полікувати, прикладає пластир на дереві чи на камені, а не до хворого? Тому й Бог Слово своє єдинородне не до дерева, хоч і між деревами купину неопалиму можна побачити, не до каменя, хоч і на кам'яних горах Синаю і Хориву Мойсей та Ілля Його бачили, але до людини, хворобою гріховною охопленої смертельно, як цілющий пластир приклав і приєднав міцно, благоволивши Йому вселитися, дією Духа свого Святого, у чесній дівочій, а не просто жіночій, утробі і воплотитися і народитися від неї, як же Ісая провістив: "Ось діва в лоні прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому Еммануїл, що означає "з нами Бог". Це пророк той зрозуміло каже, що Бог Син буде народжений на землі від чистої нешлюбної діви. А що треба було Богові вселитися в неї, спасення нашого ради, згадайте, що написано було у ваших книгах: Ахила, равин ваш, говорить, що Мойсей на горі кам'яній і в голосі труби руки простер у молитві своїй, сказав до Бога: "Не являйся нам більше, Господи щедрий, але вселися в нашій утробі, забравши гріхи наші". Якщо ж Мойсей молив Бога, аби вселився в утроби наші, то чому ви перечите нам, коли ми ісповідуємо, що вселився Бог в утробу жіночу, і не просто жіночу, але дівочу, чисту, непорочну, не досвідчену в шлюбі. Вселяється і в наші утроби, коли ми, християни, причащаємося Його в таїнственній Жертві. І прийняла вже сповнення своє давня та Мойсеева молитва, написана у ваших книгах, за свідченням Ахили, равина вашого: "Вселися, — каже, — в наші утроби, забравши гріхи наші".

Коли ж закінчився обід, розійшлися, назвавши день, в який знову мають бесідувати про це все. І коли настав той день, зібралися, і сів каган на місці своєму, звелів же і християнським учителям Константинові з Методієм сісти. І сказали до них юдеї: "Скажіть нам, який закон дав Бог спочатку: чи Мойсеїв, чи той, якого ви, християни, дотримуєтеся?" Блаженний же Константин Філософ супроти спитав їх, кажучи: "Чи для того питаєте, який закон перший, аби сказати, що перший є кращий?" Відповіли юдеї: "Так, для того, бо завжди годиться першому законові скорятися, бо перший має бути головнішим і кращим". Сказав філософ: "Якщо першого закону дотримуватися хочете, то відмовтеся від суєтного обрізання". Сказали юдеї: "Чому так кажеш?" Сказав Філософ: "Скажіть по правді: чи в обрізанні перший закон дано, чи не в обрізанні?" Відповіли юдеї: "Думаємо, що в обрізанні". Сказав філософ: "Чи не Ноєві спершу Бог перед обрізанням дав закон, після заповідей, що були в раю Адамові, і після падіння його? Заповідав-бо Ноєві, аби не проливалася кров людська, той же, хто проливатиме кров брата свого, нехай прийме кару, і його кров проллється замість пролитої його руками крови. Також і про їдження зілля, трави, і звірів, і худоби, і птахів, і риби заповіт дав. І сказав до Ноя: "Ось Я ставлю завіт мій вам і насінню вашому після вас". Сказали юдеї: "Але завіт не є законом, не сказав Бог до Ноя "закон мій", але "завіт мій вам поставлю", ми ж закону тримаємося". Сказав Філософ: "Обрізання ж вашого як дотримуєтеся: як закону чи инакше?" Сказали вони: "Як закону дотримуємося". Сказав Філософ: "Але обрізання не назвав Бог законом, лише завітом, сказав-бо до Авраама: "Завіт мій бережи і насіння твоє з тобою в роди, хай обріжеться кожен чоловік, і буде за знамення завіту між Мною і вами". І знову: "Буде завіт мій на плоті вашій за завіт вічний". Ось бачите, ні разу не назвав обрізання законом, але тільки завітом, тому маєте відкинути обрізання як незаконне. Якщо ж завіт обрізання маєте за закон, то і завіт, Ноєві даний, мусите за закон мати і назвати його законом першим, його ж Бог роду людському, вигнаному з раю і з потопних вод збереженому, дав найперше". Сказали юдеї: "Ні, але Мойсееві даний закон — є закон, і його ми тримаємося". Сказав філософ: "Якщо завіт, Ноєві даний, не є закон, а тільки заповіт, оскільки не назвав його Бог законом, але завітом, то і Мойсееві даний закон не закон є, оскільки той же Бог у Єремії Пророка у главі одинадцятій не називає його законом, але завітом лише, бо написано там: "Чуєте слова завіту цього, це каже Господь Бог Ізраїлевий. Проклята людина, що не слухає слів заповіту цього, який Я заповідав батькам вашим у день, в який же вивів їх з землі єгипетської". Якщо ж той заповіт є вам законом, то й Ноєві даний заповіт є справді законом, законом же першим, перед обрізанням даним, його ж маєте і нині дотримуватися як першого, не слухаючи тих инших законів, які пізніше нього настали — Авраамового і Мойсеевого. Тому що раніше ви самі сказали, що перший закон є кращий і йому скорятися належить". Юдеї ж від цього на инше ухилялися, казали: "Ті, що закону Мойсеевого трималися, всі угодили Богові, і ми, його тримаючись, сподіваємося також угодними Богові бути. Ви ж, инший, новий закон самі собі винайшовши, тримаєтеся свого, закон же Божий старий топчете". Відповів Філософ: "Добре так робимо, бо й Авраам, якби не прийняв обрізання, але тільки Ноєвого завіту тримався, то не назвався б другом Божим. Так само і Мойсей після Авраама написав инший закон і не задовільнився раніше прийнятими законами, Ноєвим і Авраамовим. І тому ми за цим прикладом діємо. Проте як же вони один за одним не відкидали попередніх законів: ні Авраам-бо не відкинув Ноєвого, ні Мойсей не зневажив обох, але, недостатнє доповнюючи, повну волю Господню повнішими законописаннями виявили, щоб заповідь Господня твердою була, — так і ми зі Старого Завіту, що Мойсей на скрижалях написав, нічого не відкидаємо, але всього того тримаємося, аби одного знати Бога — усього творіння Творця, аби не вбивати, не красти й инше. Відкидаємо ж те, що