Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Минуло багато літ, і всі перейшли до Господа, і останньому родові невідомо стале те місце, де були поховані святого Корнилія мощі. Наросло навколо нього кущовиння і лози багато, і ніхто про багатоцінний той скарб не відав. Випало ж якось прийти туди єпископу Силуяну з міста, що називався Троада, і явився йому у видінні нічному святий Корнилій, говорячи: "Довгий час тут живу і ніхто не відвідає мене". Єпископ же, вставши зі сну, дивувався баченому і не розумів, хто йому явився. В наступну ніч знову з'явився святий, говорячи: "Я є Корнилій-сотник, мощі мої лежать під кущем поблизу того місця, де був колись храм Дієвий. Ти-бо споруди мені церкву поблизу Димитрового міста, а місту тому ім'я Пандохіум, тут багато поховано тіл вірних і святих братії". Назавтра звістив єпископ видіння клиру свойому і пішов з усіма до того куща, якого у видінні показав йому святий і, помолившись старанно, почав копати і знайшов ковчег, котрий мав у собі цілі й нетлінні мощі святого Корнилія, від них-бо невимовні відходили пахощі; і звеселився вельми, що знайшов такий великий скарб. Був у недомислі єпископ щодо церкви, яку звелів йому святий збудувати, не мав-бо стільки маєтку, щоб досить було для побудови церкви. Однак і в тому святий Корнилій не загаявся допомогти єпископові, наступної-бо ночі з'явився одному чоловіку на ймення Євгеній, що був благочестивий і вельми багатий, і повелів тому, щоб дав кошти єпископу Силуяну, скільки буде потрібно для побудови церкви. Євгеній же сповістив про те видіння єпископу і дав йому все, що потрібно, і почав будувати святий храм, невдовзі його спорудив і всілякими приоздобив окрасами. А коли те сталося, в неї захотіли перенести від куща в новозбудовану церкву чесні мощі святого; зібралася велика кількість вірних із єпископом Силуяном і з Євгенієм, маючи в руках своїх запалені свічки. І коли почав єписокоп із клиром співати трисвяту пісню, тоді сам від себе взявся ковчег і був понесений невидимими руками — ніхто-бо з людей не осмілився доторкнутися до нього. Всі ж те чудо бачачи, що сам від себе йде ковчег, дивувалися вельми зі страхом і єдиними вустами співали: "Свят, свят, свят Господь Саваот, що являє нам сили й чудеса свої через Корнилія, раба свого!" Випало ж там бути й невірним багатьом, котрі, побачивши те чудо, повірили в Господа нашого Ісуса Христа. Коли ж дійшли церкви і ввійшли до неї, стали люди обабіч там і сям, дивлячись, як пройде ковчег із мощами і де стане. Він же, просто йшовши, став поблизу олтаря із правого боку. Хотів-бо єпископ поставити його в середину олтаря, але ніхто не міг двигнути ковчега із того місця, на якому сам став, і були численні чудеса тоді й потім од святих і чудотворних мощів угодника Божого. Коли ж помер єпископ Силуян, настав після того Філосторій, той переконав одного іконописця, на ім'я Єнкратій, щоб усю церкву іконописним мистецтвом прикрасив, а найбільше, щоб самого святого Корнилія ікону добре б написав. Іконописець же, коли почав писати ікону святого Корнилія не міг добре зобразити обличчя його і загладжував його і знову писав, і знову загладжував, не можучи написати гарно. Образився ж Єнкратій і певні огудні слова на святого вирік, залишив його образ і хотів що-інше на стіні церковній писати, зійшов на драбину, посковзнувся ногами, і впав із драбини на землю, і настільки забився, що був ніби мертвий. Взяли його друзі, що там нагодилися, понесли в дім його і поклали на ложі ледве живого, що і слова сказати не міг. Побачили всі, що з'явилася черва довкола вуст його, одна в уста вповзала, інша з вуст виповзала — це була покара за те, що дерзнув вустами своїми певні огудні слова мовити на святого. Одначе, як сам Господь, так і святі його раби не до кінця гніваються і не довіку ворогують, бо назавтра той до Єнкратія з'явився, котрий вивів живими із середини зруйнованих стін Димитрієву дружину і сина його, узяв за руку, ніби зі сну піднявши з ложа, і невидимий став. Єнкратій же відчув себе здоровим, побіг до церкви святого і, припавши до чесного ковчега, в якому лежали цілющі Корнилієві мощі, із плачем прощення просив за прогріх свій, дякував же святому, що помилував і сцілив його від хвороби, бо вже при смерті був. Дві користі той іконописець від явлення святого віднайшов: сцілення і пізнання обличчя його, який був з виду, і зобразив на іконі святого Корнилія таким, яким бачив його, коли той йому явився, і славив Христа-Бога із Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.
У той-таки день пам'ять святих мучеників: Іллі, Зотика, Лукіяна і Уалеріяна, що постраждали в царство Лукінієве від князя Максима. І преподобного отця нашого Петра, що в Атрої, цей, гадаю, той-таки, що і вище цього місяця в 5-ий день, що в Афірі. І святого священномученика Єліяна, пресвітера від Анкири Талатійської, постраждав у царство Лукінієве за Христа.
І святих мучеників Кронида, Леонтія, Серапіона, що були потоплені в морі в Єгипті після численних мук. І святих мучеників Селевка, Макровія та Годіяна, що були віддані звірам у Талатії. Тут-таки згадує Пролог святого мученика Стратоника, що був після різних мук до двох садових дерев прив'язаний і розтерзаний, але, гадаю, що це не той самий, що і вище був у 9-й день цього місяця названий Стратором. У цей-таки день кладе Пролог святого мученика Теодота, що постраждав за Христа в Олександри, але це той-таки, що й Теодор, архієпископ олександрійський, що його пошановують у 3-ій день грудня.
Місяця вересня в 14-ий день
Воздвиження чесного і животворящого хреста Господнього
Царюючи в Римі, Максентій-мучитель чинив людям численні кривди, не лише християн гонячи та мучачи, але й своїх поган убиваючи та розгромлюючи маєтки їхні і над доброродними домами насилля чинячи, нечисто й живучи. І був усьому Риму вельми важкий і мерзотний через учительство своє і всескверне життя. Послали-бо римляни таємно до царя Константина, що перебував тоді у Британії із матір'ю своєю Оленою, молячи його, щоб прийшов і збавив їх
