Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

випала темна та й дощ, через це у великій пробував печалі — не бачив куди йти і де знайти бажане. Печалився від того дуже, але Бог, котрий певного часу волхвів зорею до Вифлеєму скерував, то й Маріяна втішив у скорботі і, щоб знайти мучениче тіло, зручний шлях показав. Послав-бо певну небесну силу в образі зорі, що перед Маріяном засяяла і повів його як треба було. Отож та зоря, попереду Маріяна йдучи, нічну йому темряву просвічувала, він же із радістю за нею слідував. А дійшовши до тіла святого мученика, зоря стала вгорі. Маріян же, обвивши тіло святого чистою плащаницею, взяв його та й поніс, при тому його вела з'явлена зоря і провела Маріяна, що повертався, аж до воріт дому і зробилася невидима. Так Маріян дістав скарба свого, несучи із собою тіло святого мученика, дійшов-бо до міста Мопсвестія, поховав його чесно в домі своєму. Благословив Бог дім Маріянів заради страстнотерпця свого святого Микити, як колись дім Пантефрієвий через Йосипа і дім Аведдарів через кивот численними багатствами благословив. І був наповнений Маріянів дім подвійним багатством: земним та духовним, численні-бо дари подавалися від гробу святого всім, хто потребував, і сцілення бувало болящим. Збиралося ж усе місто і навколишні жителі до гробу святого, аж не вміщав уже дім Маріяновий тих вірних, що приходили, через це порадилися всі звести церкву на ім'я святого і в ній покласти мощі його, що й вчинили невзабарі, велике до того дбання приклавши. Коли ж збудована була церква і належними оздобами була прикрашена, відчинили гріб мученика і, взявши ковчега, несли до новозбудованої церквиці, там у землі поклали його. Маріян же на благословення дому свого взяв од святих мощів одного пальця і беріг його в себе чесно. Не міг більше нічого від мощів його взяти, бо й Авксентій, єпископ міста того, коли збудував церкву святим мученикам Тараху, Прову та Андронику, послав своє послання до міста, званого Анабарза, просячи громадян, щоб дали йому якусь частку від мощів святих мучеників на освячення новозбудованого храму; тоді молили його громадяни, щоб навзаєм дав їм частку від мощів святого мученика Микити на благословення їхньому місту. Поведів отож єпископ відчинити гроба святого мученика, і тоді камінь мармуровий, що був на гробі, надвоє розпався, не маючи ніякої причини того свого розламання. Один же із тих, що відчиняли гріб, дерзновенно торкнувся рукою своєю святих мощів, і тоді всохла рука його, і страх напав на нього, був-бо грім великий та блискавка із небес, і всі злякалися. Пізнав тож єпископ, що не доброзволить Бог роздроблювати мощі святого; взяв усохлу руку, приклав її знову до святого, кажучи: "О святий мучениче Микито! Зручніше тобі сцілювати, аніж шкодити, добрий-бо ти є і доброго наслідуєш, а коли, менше цього хочучи, покарав ти, то чи не за більше помилуєш його?" Коли це єпископ сказав, сцілилася всохла рука чоловіка того, і всі дивувалися чудесам святого мученика Микити і славили Бога. Єпископ же, не осмілюючись більше торкатися святих мощів, співав над ним достатньо співів, знов накрив чесно гроба, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа єдиного в Тройці Бога, Иому-бо належить усіляка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного Филотея, пресвітера та чудотворця, що воду у вино перетворював і камінь великий на інше місце словом перекладав; його ж чесне тіло, коли помер за рік, до двох ієреїв, що хотіли взяти його від гробу, ніби живе, руки простягло і за плечі схопило, і тричі так учинило, ще й миро цілюще виточило.

І святого мученика Порфирія, що був із скоморохів, котрий перед очима богоненависного царя Єліяна, як поганин, ганячи християн, ввійшов у воду, ніби хреститися бажаючи. 1 коли поринув за чином християнським із призиванням імені Пресвятої Тройці: Отця і Сина, і Святого Духа, тоді чудесним дійством Божої благодаті із невірного в істинного християнина перетворився і, Христа ісповідуючи, докорив цареві й нечес тивій вірі його; мучений був вельми і мечем посічений за Христа.

І святого мученика Максима, мечем убитого.

І святих мучеників Теодота та Аскліяди, замучених за Христа трацьким воєводою в царство Максиміянове.

У той-таки день віднайдення мощів святого першомученика Стефана.

І віднайдення мощів святого Акакія, єпископа мелитинського.

Місяця вересня в 16-ий день

Страждання святої всехвальної великомучениці Євтимії

У царство Діоклитіяна-нечестивого володів од нього Халкидоном антипат Приск. Цей, бажаючи сотворити празника бісові, що зветься Арей, його храм та ідол був у Халкидоні, послав грамоти свої в навколишні міста та села, іменем царським повеліваючи всім зібратися в Халкидон на празник і щоб приніс кожен, хто скільки може, жертву Арею. Погрожував у грамотах своїх великими муками тим, хто б не послухав повеління і не прибув на того празника, його ж час за вісім днів призначив. Коли ж настав установлений день бісівського празника, зібралася велика кількість людей із худобою, яку на жертви привели, і творили празник із торжеством, приносячи в жертву вівці та воли і поклоняючись бездушному ідолові, а більше бісові, що в ньому жив. Тоді християни, що там були, бридячись тим богомерзьким празникуванням і боячись грізного антипатового погроження, ховалися там і там і в таємних збиралися місцях, творячи служби істинному Богу нашому Ісусу Христу. Був же від мучителя старанний розшук: чи не є хто супротивний повелінню його і чи не є хто, що не поклонився ідолу Ареєві, і знайшли християн у супротиві мучителю, котрі не послухали його повеління і не віддали бісові тієї честі, що належить подавати самому істинному Богові. Розгнівався мучитель, що не слухають його в тому християни, звелів розшукувати їх на мучення. В одному місці потаємному ховалися християни, молитви діючи, сорок дев'ять, була поміж них дівиця прегарна, на ймення Євфимія, доброрідна, дочка Филофрона-синклитика і матері Теодорасії, благочестивих батьків. І сповіщено було мучителеві про тих християн, що переховувалися, їх же всіх повелів схопити і поставити перед свій суд. Тоді ж, за повелінням мучителевим, люті слуги, ніби звірі, на ловитву готові, кинулися на Христове словесне стадо зі зброєю, хоромину ту, в якій вірнії таємно служили Богові, обступили довкола, щоб жоден із них не втік, і, двері відбивній, немилосердно по одному геть витягли і всіх, схопивши із безчестям та наругою, до антипата повели — тягли-бо святих як овець на заколення. Стали перед гордим мучителем смиренні раби Христові, готові аж до крові стояти за честь Господа свого.