Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

бути проповідником благочестя. Потрудився-бо, благовістячи слово достатній час, і знову до Корнилія повернувся, відвідуючи здобутих Христових овець, і поставив Корнилія пресвітером, із ним вкупі служачи людському спасінню. Коли ж злочестивий цар Діоклитіян прийшов у Никомідію, бажаючи весь рід християнський погубити, тоді й святий Автоном, як між християн виборний, був шуканий від ідолопоклонників на мучення. Він же, бажаючи приводити ще багатьох людей від бісівської тьми до світла пізнання Бога, не віддав себе в руки мучителів, але, бережучи добропотрібне Церкві життя своє, відплив до Клавдіополя, що стояв на морі Евксинському і сіяв там сім'я слова Божого, що, падаючи на добру землю сердець людських, незабаром принесло благодаттю Божою численні духовні плоди і добре все, що до благочестя, справивши і наставивши на шлях спасіння, знову повернувся в Сореос і, бачачи Церкву, що примножується, поставив Корнилія єпископом, сам же в сторону азійську рушив, терня безбожжя викорінюючи, насаджуючи святу віру в єдиного Бога, через діючу Святого Духа благодать збавив багато людей у тій стороні од заблудження та погибелі, проголошенням слів своїх розорюючи ідольські требища і творячи духовні храми в серцях людських Святому Духу. Тоді знову повернувся відвідати єпископа Корнилія і доручену йому паству, а побачивши всіх, що навчаються в законі Господньому і мають успіх у добродійностях, утішився й дякував Богові, що не дав праці його даремній бути, але примножив церковних дітей, їх-бо він породив благовістю.

Поблизу міста Сореос було одне місце, що називалося Лімна, його пожильці всі були оморочені тьмою ідолобісся. Пішов-бо до них святитель Божий Автоном, проповідуючи їм Христа і невдовзі багатьох там навернув, і навчив таїн віри святої, хрещенням просвітив і причислив до вибраного Христового стада. Ті, що залишились у невір’ї, в один із днів творили свято якомусь поганому своєму богу і, приносячи жертви бісам, раділи в ідольському храмі. Новопросвічені ж люди, а їх була велика сила там, зібравшись, прийшли із гнівом до святкуючих невірних і, кидаючи їхні жертви, розбили в порох їхніх ідолів і розорили храм їхній до основи, показуючи їм, що боги їхні нічого не можуть, бо не противляться тим, котрі їх розбивають, ані кричать, коли їх б'ють. Невірні ж від такого діла тяжко прогнівалися і мислили, якби відомстити пагубу богів своїх і пригожого до того шукали часу. Увідавши день, коли служитель Господній Автоном мав приносити безкровну жертву Богу в створеній ним церкві святого архистратига Михаїла в місті Сореос, зібрали всіх своїх, що з навколишніх сіл, і було їх множество безчисленне, та й приготувалися таємно, щоб несподівано напасти на церкву і вбити провідника християнського Автонома, що і сталося, бо в самий час божественної літургії напали невірні на храм у великій кількості сили своєї, маючи в руках хто зброю, хто кийки, а хто каміння і розігнали всіх, що були в церкві, вірних, а святого Автонома при божественному олтарі немилостиво убивши й омочивши весь олтар кров'ю його святою. Так святитель, безкровну приносячи Богу жертву, сам кривавою жертвою принісся у пренебесний жертовник. Убивши його, невірні накидали на нього безліч каміння, що ним били: одні-бо зброєю кололи його, інші били деревом, а інші камінням ударяли, і, влаштувавши торжество, бо відомстили безчестя богів своїх, відійшли. Лежав же святий убитий і було тоді велике сум'яття Церкві і невтишимий вірних плач, що вбито отця їхнього і пастиря доброго. Одна ж дияконисса, на ймення Марія, взявши святе його тіло, віддала чесному похованню.

Минули численні літа після поховання його, коли настав великий цар Константин і прийняв святе хрещення, тоді один вельможа, на ймення Северіян, посланий був од царя Константина до Олександрії. Боячись же хвилювання морського, не сів до корабля, але землею пішов, дорогою, що йшла попри море. За промислом Божим довелося їм іти повз гріб святого священномученика Автонома, і тоді мули стали і не могли далі нітрохи поступити. Били їх бичами немало і жоден не двигнувся із місця свого; полегшили їх і від тяжарів, що їх везли, одначе й так не могли далі поступати, бо невидимою були утримані рукою, і не зрозумів нічого Северіян. Випало тоді бути при ньому одному святому мужу, що мав дар оповідати таїни Божі, той рече Северіянові: подобає тобі на цьому місці побудувати церкву святому мученику, його-бо тут гріб, і коли напевне пообіцяєш це створити, тоді побачиш мулів своїх, що швидко бігтимуть. Северіян же із радістю пообіцяв, і рушили з місця його мули, і пішли швидко. Северіян же, хоч мав храм молитовний малий святому мученику збудувати, коли повернеться з Олександрії, повернувшись, збудував чудову церкву над гробом святого.

По численних літах один священик, не відаючи, що в тій церкві лежать чесні мощі святого Автонома, землею поховані, зруйнував її і нову, на іншому місці, поблизу моря, створив. Перше-бо місце, котре мощі святого мало в собі під спудом, порожнє стояло шістдесят років аж до смерті Зинона, царя греко-римського, і ніхто не знав про багатоцінний той скарб, що земні надра в собі ховали. По літах же тих один воїн із царської сторожі, на ймення Іван, маючи певне повеління цареве, побував у тих раніше згаданих містах Сереос та Лімна. Той одного дня, вставши, пішов на лови і, бувши на місці, де колись церква стояла над мощами святого, уздрів там зайця, котрий біг, і, напруживши лука, пустив стрілу і вбив його. Ловив там інші звірі й повернувся. Коли ж уночі спочивав на ложі своєму, явився вночі йому мученик, святий Автоном, повеліваючи звести церкву на тому місці, де вчора забив зайця. Воїн же, вставши зі сну, поклав дбале старання, щоб виконати повелене йому і невзабарі збудував предивну церкву на ім'я великомученика Автонома, і мощі його знайшов у землі цілі без будь-якого зітління, від них-бо численні побачилися чудеса і виточувалося сцілення болящим. Про стійкість же його святих мощів блаженний Симеон Метафраст говорить таке: "Я, бачачи нетлінного подвижника, що і після смерті єство перемагає, постаю до Божого славослов'я; подивившись якось у гріб мученика, побачив святі мощі, не переможені бутньою силою смерті, яка весь живий оклад хвалиться знищити за три дні, але вже від таких численних літ не змогла в того пресвітлого мужа ані волосини зітлити. Голова з волоссям неушкоджені, і лице його ціле, шкіра міцна, не погубили волосся вії його, тільки очі заплющені. І коли дивився я на нього, бачив, що, закон смерті бережучи, мовчання має, а все тіло його цілком має свої складники, ні від