Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Одного вечора, взявши перед усіма дитину, зачинилась із ним у келії і почала його повчати. Ігумен же, духом скерований, послав кількох із братії, щоб тихо послухали біля келії, про що бесідують Теодор із дитиною своєю. Вона ж, узявши хлопчика до грудей своїх цілувала його й казала: "Сину мій улюблений, час мій надійшов, кінець мій наблизився, і вже я відходжу від тебе, ти ж не плач за мною і не кажи собі: сирота я є, Бога бо маєш, Отця, що покриває тебе благодаттю своєю, Його ж і я (коли здійсниться дерзновення моє перед ним) буду про тебе молити. Послухайся останніх слів моїх і напиши їх на серці своїм: полюби Бога більше будь-якого творіння і більше себе самого і до нього всім серцем приліпися і не зупиняйся, хвалячи його, молячись вустами та серцем, язиком та розумом. Правила соборного ніколи не полишай, а з іншими братами ходи до церкви на перший час, і третій, і шостий, і дев'ятий, на вечірню, полунощницю та утреню. Всі твої молитви хай будуть із сердечним сокрушенням та сльозами і зітханнями: плач перед Богом в усі дні, щоб сподобитися вічної втіхи. Послушливий будь ігумену та братії, відкинься волі своєї, беззлобність плекай віднині і до кінця життя свого. Загороди вуста свої мовчанням, дбай, щоб не осудити кого і щоб не посміявся над чужим гріхом; але, бачачи того, котрий грішить, помолися за нього до єдиного безгрішного Бога, щоб виправив його, і тебе від гріхопадінь та спокус ворожих хай збавить. Не кажи нічого даремно, чи погано, чи огудно — хай не вийде таке слово від уст твоїх, бо про нього тобі доведеться дати відповідь у день судний, покірливий же і смиренний будь серцем; усіх бери в батьки і добродійники свої, себе ж май як підніжжя всім. Коли почуєш, що хтось із отців болящий, не лінуйся відвідати його і послужити йому дбало і всіляку дану тобі службу здійснюй без нарікання, убогість і некорисливість люби як багатоцінного скарба, поминай моє життя, як із тобою усамітнено жив. Що здобув у халупі моїй перед огорожею монастирською: їжу чи одежу, чи якийсь інший скарб? Та ж нічого, тільки Бога! Що ж бо більше людині потрібно окрім Бога й любові Його божественної — Він є скарб наш, Він багатство, Він харч і пиття, Він одежа й покрова, Він здоров'я наше і кріпость, Він веселощі наші й радість, Він надія й уповання наше, — оце здобути потрудися, сину мій! Коли ж бо Бога єдиного здобудеш, досить тобі, і більше з-за нього веселися, аніж би коли весь світ здобув би ти, дбай берегти чистоту свою, як тепер є чистий тілом і духом, так і до кончини нехай пробудеш. Доглядай, дитино моя, щоб не образити Духа Божого, що живе в тобі і не прожени його від себе солодколюбством і плоті догодженням, умертви уди свої, не дай спокою й ослабу тілові своєму, смиряй його, як осла непокірного, голодом, спрагою, роботою і ранами, доки не поставиш душу свою Христу як наречену чисту. Остерігайся пильно і від бісівських підступів, тверезися й бадьорися — диявол-бо не зупиняється, шукаючи, як би ковтнути кожного, хто трудиться Богові, від нього-бо поміч Божа хай тебе захистить. Ще ж бо, дитино моя, і про мене поминання твори: хай милість знайду в праведного Судді, що не тільки гріхи, але й правоти має судити. Перед ним постати оце відходжу". Дитя ж розумне було й рече: "Чи ж уже відходиш од мене, отче мій, залишаючи мене сиротою? Що ж бо маю без тебе чинити, горе мені, бідному, горе мені, сироті, що позбуваюся тебе, отче мій добрий!" Вона ж, утішаючи його, проказала: "Казав тобі, щоб не говорив: "Сирота я", — Бога-бо маєш, котрий береже тебе і печеться про тебе; Він тобі батько й мати, учитель і наставник, покровитель і керівником до спасіння буде".
Тоді встала й почала із плачем молитися, кажучи: "Боже, що знаєш гріхи мої та покаяння, ти відаєш хворобу мойого серця, тим же не перестаю плакати про те, що прогнівив Тебе, Господи! Ти знаєш труди мої, якими смиряв грішне тіло моє за те, що осмілився беззаконне сотворити і опечалити благість твою. Ти відаєш печаль душі моєї, я ж бо, відколи пізнав гріха, не перестаю всі літа нарікати й гірко ридати, що образив доброутроб'я твоє. Нині ж почуй стогін мій, прихились до молитви моєї, побач серце моє, що як віск топиться, випробуй утроби мої, побач сльози мої і помилуй душу мою окаянну. Відпусти мої беззаконня, прости мої гріхи, не поминай лихих діл моїх, за милістю своєю пом'яни мене заради благості своєї, Господи. Прийми покаяння моє, прийми молитву й ридання моє, прийми й душу мою".
Так молилася довго, і не все було чутно сказане в молитві, тільки долинав плач її і в груди биття. Плакало ж із нею вкупі і хлопча, ридаючи за сирітство своє. І по тому знову втішала його і знову молилася. Нарешті з радістю сказала: "Дякую тобі, премилосердному Творцеві мойому, що почув і помилував мене і збавив душу мою від смерті і очі мої від сліз!" — і інші слова подячні на веселощі душі проказавши, замовкла (віддала-бо, як можна гадати, в той час душу свою святу в руки Господа свого) і вже більше не було її чути, тільки дитина плакала. І в той час почали клепати на утреню. Вони ж, ті,
