Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Якось же, коли проходив він гори Сигріянські, щоб відвідати отців пустельних, трапилося затриматися десь і запізнитися. Стояла ж спека велика — був час жнив, і спраглий був сам, і ті, що з ним були. А місце те було пустельним і безводним, день же схилявся до вечора, і змушені були там заночувати, знемагали ж всі від спраги, також і худоба. Блаженний Теофан помолився, сів під одним пагорбом, аби змогти трохи заснути і вгамувати спрагу сном. Коли ж задрімав, раптом над його головою потекло джерело живої води і змочило його. Не зневажив Бог раба свого: Той, Хто виточив з каменя невдячному роду єврейському воду в пустелі, наскільки більше вдячному слузі своєму благозволив те зробити в час такої скрути. Святий же, шумом і зрошенням води несподіваним збуджений, зразу з місця того швидко встав і покликав тих, що були з ним. І всі, прибігши, дивувалися несподіваному і раптовому тому чудові, і славили Бога, і пили доволі, і худобу свою напоїли. Переночували ж вони на тому місці, а зранку не виявилося джерела того, і сухим було зовсім місце те, ані сліду води не мало. Цьому найбільше здивувалися і величали чудесну Божу силу, що в час спраги в землі безводній вивела джерело, а коли закінчилася потреба — висушила воду, ясно показуючи, що на кожному місці готовий Бог подати потрібне тому, який насамперед шукає Царства Божого і правди Його. Тоді святий Теофан якийсь час у Кизику затримався і все добре, як же йому цар доручив, влаштував, а потім повернувся до Царгороду. Тим часом збулося сказане Божим ангелом і пророцтво преподобного Григорія: помер цар Лев Хазаріс, син Копронима, внук же Лева Ісаврянина. Помер і тесть Теофана, і стали обоє — Теофан і наречена його свята — вільними. І зразу без всіляких перепон розтратили багатства і маєтки свої, як же хотіли. Тоді Теофан постриг невісту свою в одному з монастирів дівочих у Витинії, давши монастиреві тому маєтку достатню на прогодування пані їхньої, їй же наречено було в постригу ім'я Ірина. Вона в чернецтві угодила Богові, наприкінці чуда прекрасні зробила — прийняла-бо від Бога дар зцілювати всілякі недуги і бісів проганяти. Чуд її описувачем був святіший патріярх царгородський Методій, який прославляв життя обох. Після постригу пані своєї блаженної Ірини-діви святий Теофан залишок маєтку, що в Царгороді був, потребуючим роздав, а з золота дещо залишив, пішов до вищезгаданого отця свого Григорія-ясновидця, якого Стратигій прозивали, у гору Сигріянську на місце, що Поліхронія називається. І в нього в чернечий постригся образ, створив там монастир за залишене золото і прожив у ньому досить часу, в чернечих навчаючись подвигах. Тоді, за порадою старця, пішов на острів Калонимос, де мав село одне мале отче, яке з проданих і розданих маєтків залишилося. Там влаштував монастир і братів з обителі Теодорової, що Монохерарія називається, прикликав, і ігумена їм доброго, мужа досвідченого, поставив. Сам же замкнувся в келії і писав книги, краснописцем-бо був: їх продаючи, не лише себе годував, але й инших. Коли ж через декілька років переставився ігумен, надокучали брати преподобному Теофанові багатьма проханнями, аби він погодився їм ігуменом бути. Він же, не захотівши, пішов від них знову в гору Сигріянську, згадавши ж місце те пустельне, де явився ангел, коли шляхом водним плив у Кизик. Пішов туди й поселився в пустелі тій, жив для Бога і населив її, як град Божий, богоугодними пустинно-жителями — багато-бо до нього приходило і хотіло при ньому жити, і треба вже було будувати монастир. Межувало ж з пустелею тою одне місце — широка нива чоловіка-землероба, так зване Велике Поле. Послав-бо до знайомих своїх, позичив у них золота, купив місце те й монастир побудував — Бог йому допомагав і подавав божественним своїм Промислом усе на потребу. І скоро позичене віддав і мав достатньо для прогодування зібраних в обителі братів. Неможливо ж було преподобному Теофанові у тій обителі своїй не прийняти ігуменського начальства: переконували його всі отці пустельні, і сама потреба того вимагала. І став ігуменом таким, яким Христос у Євангелії бути велить начальнику, кажучи: "Якщо хоче хтось з вас бути більшим, нехай буде вам слугою, а якщо хоче бути серед вас першим, то нехай буде вам рабом". Працював преподобний Теофан-ігумен, своїми руками служачи потребі всіх, дарував-бо йому тоді Бог тілесну силу, і у всілякому монастирському ділі він більше від инших трудився, і був для всіх образом добродійного у трудолюбстві життя.
У ті часи зібрався Сьомий вселенський собор у Нікеї на іконоборців — за царювання Константина, Левового сина, внука ж Копронима", Ірини, матері його благочестивої, за святішого патріярха царгородського Тарасія. На тому соборі святі отці прокляли іконоборну єресь, а святі ікони знову шанувати благочесно утвердили. На той собор і преподобний Теофан, Великого Поля у Сиграні ігумен, прикликаний був і, як зоря ясна, посеред отців святих світив, правовір'я з ними утверджуючи. Був же прихід його туди багатьом на користь: туди, де багато хто прикрашається добрим одягом, колісницями і конями, він, на нещасному ослі їдучи, прибув, мав одяг старий, грубий і латаний. Бачивши його в такому смиренні й убогості, всі розчулилися і прийняли користь, особливо ті, що знали попереднє його життя, — яким був багатим, і шанованим, і цареві близьким, одним із синкліту. Він задля Бога настільки смирився і зубожів, що всім знехтував. Після закінчення того святого собору повернувся преподобний до себе, благочесні правдивої віри догми, на соборі святому встановлені, як найкращу оздобу, обителі своїй несучи. І вправлявся у звичних йому подвигах, образом доброчинного життя свого не лише ту одну свою
