Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Через якийсь час довідався тесть про життя зятя і доньки своєї, що в дівстві перебувають і що роздають багатства жебракам, і засмутився вельми. Пішов-бо до царя, сповістив йому те і жалівся на зятя, голосячи: "Горе мені, нещасливому, горе окаянній старості моїй через негідного зятя мого! Багатства-бо марно витрачає і доньки моєї молоді роки губить марно, не живучи з нею подружньо, і нема в мене надії тішитися внуками. Нащо взяв її? Чому перед шлюбом не скасував домовлености заручин і не відмовився від неї? Тоді б не привів її в таку марноту, юну, і не кинув старість мою у подвійну печаль. Через дві причини мені сумно: через доньку, що, одружена будучи, мужа не має ані не може матір'ю бути дітям, і через маєтки, які марно витрачаються, журюся, бо не лише своє багатство, але і з того, що доньці моїй я в посаг дав, немалу вже частину розтратив". І просив царя, аби покарав і переконав зятя його жити за законом подружнім і маєтки марно не тратити. Цар-бо гніву сповнився, прикликав до себе Теофана блаженного, люто дивлячись на нього, погрожував йому грізно, наказуючи залишити таке життя, якщо ж ні, то очі йому вибере і у вигнання вишле. Проте богоугодний юнак не зважав на погрози царські й не покидав гарно початого чистого у дівстві життя, дбаючи, аби швидше благодать Царя Небесного, аніж земного отримати. Після цього скоро Теофанові було наказано від царя йти в кизицькі краї заради якихось народних потреб. Дорогу ж ту йому, за задумом тестевим, навмисне влаштували, щоб, перейнявшись справами, які цар йому довірив, зупинився і забув про звичні йому молитовні подвиги, пости і повстримність і щоб маєтки не роздавав, — його ж сам тесть наглядачем і пильнувачем став. Коли ж він виходив до Кизики на царське діло, наказано було і дружині його від батька її і від царя іти з ним: не терпів батько, аби розлучена з мужем донька його була хоч на короткий час. І трапився їм водний шлях рікою, яку раніше називали Риндакос, потім люди звикли Великою її називати, бо має з одного боку край Олімпійський, з другого ж — Сигріянський. Тою рікою захотів блаженний Теофан іти, хоч і суходолом до Кизика шлях був, проте через якусь тілесну неміч, що трапилась йому, захотів іти водним шляхом, ніби легшим, — це ж було з Божого провидіння. Послав перед собою друзів своїх і рабів з кіньми і колісницями, сам сів у лодії зі своєю співмешканкою блаженною і з небагатьма слугами. Пливучи, роздивлялися гарні Сигріянські гори, і пагорби, і пустелі, і горіли духом до безмовного в них життя. Трапилася ж на якомусь місці глибока і широка між горами долина і ліс дуже гарний у ній. І полюбилося йому місце те дуже, пристав там до берега спочити і, звелівши всім зостатися при лодіях і чекати його, сам пішов до долини тої, пустельне місце обходячи і душею розчулюючись. Ставши десь у гущавині, молився ревно до Бога, руки до неба підносячи, на землю зі сльозами падаючи, поклонів багато кладучи і кажучи: "Скажи мені, Господи, дорогу, якою піду". Сильним бажанням пустельного життя охоплений був і думав зразу, залишивши всіх, сховатися в тій пустелі. Але втомився від молитви і сів спочити. Був наче у піднесенні і побачив світловидного ангела того, його ж у світлиці зі святою невістою своєю бачив, — він показував перстом йому пустелю ту і мовив: "Тобі тут належить оселитися, але почекай ще трохи, доки не будуть взяті із землі живих ті, що перепиняють тобі дорогу, будуть же взяті скоро — і безборонно підеш, куди хочеш". Тим видінням святий Теофан вельми звеселився і повернувся до човнів радісно, ідучи шляхом своїм. І бачив по горах тих Сигріянських монастирі пустельні і відлюдні місця, і відвідав їх, із чеснотливою дружиною своєю разом ходячи. У них же знайшов одного старця-ясновидця, Григорія на ім'я, якого кликали Стратигія". На місці, названому Поліхронія, він жив. Коли відкрив йому думку і бажання серця свого, почув те, що спершу від ангела, який йому явився, чув: жив-бо той старець, наче янгол, — дару ясновидіння
