Житія Святих - Червень - Данило Туптало

з жахом дивувалися, відходили, пізнаючи, що непроста то річ. З тими двома згаданими чоловіками, Авксентієм і Матеєм, одного дня преподобний обходив пустелю ту. Ненависник добра, ворог, знав, що має вигнати його звідти преподобний Кирило. Не міг же його жодними привидами і примарами настрашити, бо все те преподобний вважав меншим за павутину, — тоді винайшов на нього підступ такий. Сон важкий, допустом Божим, навів на нього, і не міг святий іти, сном зморений, але хотів лягти і спочити. І мовив до людей, що були з ним: "Посидьте тут, поки я трошки засну". Вони ж йому сказали: "Іди, отче, в келію, щоб там спочинок прийняти". Отець же, не мігши йти, сном переможений, побачив місце, для спочинку добре, і ліг трохи спати. Коли ж заснув, голос якийсь страшний збудив його, що промовляв: "Втікай, Кириле, втікай". Він же від незвичного голосу того збудився, злякався й утік з місця — і зразу дерево велике впало, і вдарило впоперек у місце, де святий лежав. І зрозумів преподобний, що то було диявольське наслання. І почав з того часу пильнішим й обережнішим бути, і молився до Бога і Пречистої Його Матері, щоб забрали від нього важкість сну. І було йому за проханням його — багато днів і ночей без сну проводив, анітрохи не дрімаючи. Уночі на молитві стояв, удень же трудився, працюючи руками, — ліс рубав і місце, що було в гущі лісовій дуже тісне, очищав, бажаючи насіяти якогось насіння, аби з поту лиця свого і з труду рук своїх годуватися. Якось, гілок багато навколо місця того зібравши, запалив. Диявол же зрушив вітер великий, і дим з полум'ям оточив преподобного звідусіль — і не відав, куди втікати, бо дим великий місце те закрив. Святий же, у такій несподіваній біді смертельній себе бачачи, возвав до швидкої Помічниці Пречистої Діви Марії — і зразу явився йому хтось, взяв його за руку й мовив: "Іди за мною". Вивів його з вогню неушкодженим і невидимий став. Так допомога Богородиці поспішила вирятувати раба свого з біди нежданої.

Після цього прийшло до нього двоє братів із Симонового монастиря, любі йому й однодумці — Заведей і Діонисій. їх же побачивши, преподобний вельми втішився і прийняв до себе. Тоді прийшов один чоловік, на ім'я Натанаїл, який пізніше став келарем обителі тої, й инші брати почали приходити до святого задля духовного вдосконалення. Добре оброблене благодаттю Духа Святого було серце його, солодкі плоди учень подавало — через те приходили люди, жити при ньому і за батька собі його мати просили. Бачили-бо життя його предивне і слово богонатхненне. Він же відмовлявся наставником бути, недостойним і грішним себе називаючи. Переможений же братолюбством і бажанням спасти душі людські, почав приймати братів. Вони ж, збудувавши собі малі келії, жили при ньому в Бозі.

Чоловік же один, на ім'я Андрій, який не вельми далеко від тої пустелі мешкання своє мав, почав ненавидіти преподобного Кирила і його ченців, що оселилися там. Дияволом навчений, прийшов уночі, хотівши підпалити келію святого. Коли ж до келії наблизився, зразу напав на нього жах великий — і зі страху втік. Наступної ночі знову прийшов. І, вогонь до стіни приклавши, утік, щоб не бути впізнаним. Віддалік стояв, дивлячись, коли займеться келія з отцем, що в ній жив. Але вогонь, до стіни дерев'яної прикладений, наче до каменя чи до льоду, — зразу погас. Це ж Андрій той робив багато разів, у різний час глибокої ночі приходив, але нічого не досягнув: то страх і жах нападали на нього, то ж вогонь, до стіни прикладений, погасав. Пречиста Мати Божа не лише раба свого Кирила блаженного, але і труди рук його берегла від вогню неушкодженими. Тоді чоловік той опам'ятався і, пізнавши гріх свій, злякався, щоб не найшла на нього раптом якась помста Божа, — прийшов з покаянням до преподобного, і визнав гріх свій в деталях, і сльозами змочував лице своє. Святий же, словами корисними його настановивши і більше не слухати ворожої лукавої ради переконавши, дав йому прощення і відпустив з миром. Сам же почав співати вдячний канон покровительниці своїй Пречистій Діві Богородиці. Через короткий час Андрій той знову прийшов до святого і просив його, щоб прийняв його у співжиття собі і постриг у ченці. І зробив те преподобний. Той же, сподобившись чернечого чину, далі перебував у послусі, завжди каявся у попередніх гріхах своїх і всім братам розповідав, як хотів підпалити обитель. Примножувалося братів день за днем. Багато-бо звідусіль до преподобного приходило: одні задля користи, инші — задля житла. Преподобний же, наслідуючи Господа, що мовив: "Тих, що приходять до Мене, не проганятиму", — приймав усіх, хто хотів трудитися і нужду пустелі терпіти Бога ради.

Будувалися тому келії, і поставали монастирі, і влаштовувалося спільне життя всім, хто разом трудився і з трудів своїх здобував потрібне до прогодування. Коли ж хотіли брати збудувати церкву, не знайшлося серед них умілих майстрів до дерева, а місце від мешкань людських віддалене було, і журилися вони через майстрів. Преподобний же Кирило, який від початку звичай мав у всіх своїх потребах і скрутах покладатися на волю і промисел Пречистої Діви Богородиці і ніколи не лишався без прошеного, але все потрібне отримував, — так і тоді, поклавши надію на Богоматір, помолився до неї з упованням. І скоро прийшли майстри, хоч ніхто їх не кликав, і збудували церкву прекрасну в ім'я Пречистої Діви Богородиці, чесного її Успення.

Почули ж люди, які навколо жили в краї тому, що в білоозерській пустелі ченці збираються, і монастир будується, і вже церква зведена, — і дивувалися. Думали, що Кирило багато грошей приніс із собою, особливо ж коли довідалися, що архимандритом був у Симоновій обителі. Думали, що там, при владі, багато маєтків здобув. Один боярин, на ім'я Теодор, навчений дияволом, послав розбійників, щоб, напавши на обитель уночі, пакості й кривду чинили Кирилові й забрали маєтки його. Розбійники ж пішли і під вечір були вже біля монастиря недалеко — чекали ночі, щоб на сплячих напасти несподівано. Раптом побачили навколо монастиря багато людей, які одні з луків стріляли, инші инше діяли. Стояли тому розбійники серед лісової гущавини, дивлячись здалеку на людей тих, і чекали, коли від монастиря відійдуть. Чекали ж розбійники до півночі і більше, проте люди, яких вони бачили, ані не відходили, ані не спали, лише наче стерегли монастир. Тому