так бути, щоб і Мати Господня від святих і чистих батьків витворилася, оскільки царі порфири свої не від простої тканини, а від золотканного її складу мають собі. Так і Цар небесний Матір свою пречисту, в плоть яку, мов у порфиру царську, мав одягтися, не від неповстримного подружжя, як від простої матерії, але від ціломуд-ренних святих, ніби золототканних, захотів мати, що було створено в давнину у святій скинії, яку повелів Бог Мойсею створити від багряниці, червлениці та віссона Скинія-бо знаменувала Діву Марію, в яку вселився Бог, що мав пожити з людьми, як у Писанні: "Оце скинія Бога з людьми, і поселиться з ними". Багряниця ж, червлениця і віссон, що від них складено скинію, означають батьків Матері Божої, бо життя їхнє склалося й народилося від цноти і повстримності, як від багряниці та червлениці і від цілковитого в усьому виправдання, ніби від віссону. Але це святе подружжя Боже зволення спершу мало довгий час за бездітних, щоб у зачатті та народженні такої дочки явилась і сила благодаті Божої, і честь рожденної, і достоїнство тих, що народили. Народити ж бо неплідній і перестарілій утробі є сила благодаті, не природа-бо, а Бог природу перемагає, розв'язуючи непліддя вузи. Народитися від неплідних та перестарілих — це честь є народження, бо не від таких батьків створилося, котрі схильні були до плотських діянь, але від повстримних і які вже в старості були, п'ят-десят-бо років у подружжі жили, не маючи дитини. Являється-бо і батьків достойність, що по довгій безплідності народили всьому світові радість, у чому дорівнялися до святого патріарха Авраама та дружини його Сари, котрі в старості за обітницею породили Ісаака. Але ми безсумнівно кажемо, що більше Авраама тут, оскільки є більша від Ісаака Діва Марія, так само й більше достоїнство є Иоакима та Анни від Авраама та Сари. До цього достоїнства не відразу прийшли, а великим постом і молитвами в гіркоті душі своєї і в скорботі серця умолили Бога. Переходить-бо скорбота в радість і честі предтечею є безчестя, а доброму надбанню вождем є прохання і заступником молитва, яка сприяла їм, скорботним, багато, котрі нарікали на бездітність свою. Приніс Иоаким дари Господу Богу в церкві єрусалимській у свято велике, в яке всі сини Ізраїлеві дари свої приносять Богові. Був тоді архієреєм Ісахар, і не захотів він прийняти Иоакимових дарів, ще й лаяв його, що приніс, докоряючи йому за непліддя. "Не годиться, — рече, — прийняти від рук твоїх дарів, бо бездітний ти, не маєш Божого благословення через якісь таємні гріхи твої". Також і інший якийсь євреїн із племені Рувимово-го, приносячи з іншими людьми дари, докорив Йоаки-мові, кажучи: "Чого упереджуєш мене, приносячи дар Богові, чи не знаєш, що не достойний приносити з нами дарів, оскільки не полишив сімені в Ізраїлі". Це почувши, Иоаким запечалився і відійшов із храму Господнього вельми скорботний, присоромлений і принижений — обернулося йому свято в плач, а радість того святкування в нарікання. Не повернувся-бо в дім свій від великого смутку, але пішов у пустелю до пастухів своїх стад і тут плакав за дві речі: за бездітність, і за безчесне оганьблення й докори. Пом'янув він святого праотця Авраама, якому вже в старих літах дав Бог сина, почав старатливо молитися Господу, щоб і він такого сподобився благословення, хай почутий і помилуваний буде, хай зникне наруга його між людей, хай дасться плід його подружжю в старості, як колись Авраамові, хай зможе назватися батьком дитині, а не як бездітний і відкинений од Бога терпить від людей докорення. І приклав до молитви піст, сорок днів не бажаючи з'їсти хліба. "Не вкладу, — рече, — в уста мої їжі, ані в дім свій не повернуся, але сльози мої хай харчем моїм стануть, а пустеля ця домом, доки не почує і не відвідає мене Господь Бог Ізраїлів". Також і дружина його Анна, сидячи в домі своїм і довідавшись, що архієрей не захотів прийняти їхніх дарів, докоряючи за непліддя, і що чоловік її від скорботи залишив її та й пішов у пустелю, плакала невтішними сльозами: "Нині, — рече, — я є від усіх най-окаянніша, від Бога відкинена, від людей оганьблена, і від чоловіка відставлена. Про що спершу заплачу: чи про вдівство моє, чи про бездітність, чи про сирітство моє, чи про те, що не сподобилася називатися матір'ю?" І ридала гірко всі ті дні. Рабиня ж її іменем Юдит, утішаючи її, нічого не досягла, бо хто може втішити ту, печаль якої як море велике. Якось, так нарікаючи, увійшла у свій сад і, сівши під лавровим деревом, зітхнула із глибини сердечної і, звівши зі слізьми очі свої на небо, побачила на дереві пташине гніздо, що мало малі пташенята, і від нього їй стало ще тяжче на серці, почала голосити:
"Горе мені, полишеній, що я єдина а найгрішніша з дочок ізраїльських! Я єдина є над усіх принижена у жінках, всі плід черева свого на руках своїх носять; усі дітьми своїми утішаються, я ж єдина відкинена від цієї утіхи! Горе мені, що всі в церкву Божу з дарами приймаються, і через дітородство своє честь мають; я ж єдина від церкви Бога мого відкинена! Горе мені, кому я подібна: ані птицям небесним не уподобилася, ані звірям земним — вони-бо плодовиті перед тобою, Господи Боже, я ж неплідна пробуваю; ані землі не вподобляюся, бо та проростає і ростить сім'я своє і, плоди приносячи, благословить тебе, Отця небесного, я ж бо єдина бездітна є на землі. Горе мені, Господи, Господи, я, грішна, єдина обідніла плодотворенням! Ти, що Сарі дав колись у глибокій старості сина Ісаака, ти, що розверз був нутро Анни, матері Самуїла-пророка твого, поглянь нині на мене і почуй молитви мої. Адонай Саваот, знаючи зневагу бездітності, сам біль серця мого вгамуй і розчини утробні перепони, і неплідну плодоносною з'яви, щоб народжене в дар тобі привести, благословляючи співаючи і єдиномудренно славлячи твоє благоутроб'я!"
Коли так із плачем та риданням віщала, тут ангел Господній з'явився їй, кажучи: "Анно, Анно, почута молитва твоя і зітхання твої пройшли хмари, сльози ж твої перед Бога ввійшли, і ти зачнеш, і народиш дочку преблагословенну, від якої облагословляться всі коліна земні, і якою дасться спасіння всьому світу, назветься ж вона ім'ям Марія". Почувши ці ангельські слова, Анна поклонилася Богові й рече: "Живий Господь Бог, коли ж народжу дитя, віддам