Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

дочки: Марію, Совію та Анну, матір пресвятої Богородиці. Те саме звіщається і у святого мученика Іполіта, його-бо Никифор у книзі своїй 2-ій, в главі 3-ій приводить у свідчення; той, описуючи родину пресвятої Богородиці, згадує Маттана-священика, діда по матері пресвятої Богородиці, що народив три дочки, а не згадує, що той священик мав народити Якова, батька Иосипового, але тільки дочок, сина жодного. Ще звідсіля розглянемо: плем'я Юдове і дім Давидів не священствували, тільки Левине плем'я і дім Ааронів, бо Маттан той, що в родинній книзі Хрис-та поданий, нібито священиком був, цей же не з племені священичого, але від царського; явно отож є, що один був Маттан, батько Якововий, а інший батько трьох дочок. Не безпотрібно, гадаю, відати й те, що в Старому Заповіті повелів Бог не брати жінок від іншого племені, ані жінкам віддаватися в інше плем'я, а кожен нехай жениться у наслідді своєму. Тут би можна здивуватися: пощо Матан-священик пойняв собі дружину з іншого племені, від коліна Юдового, також і святий Иоаким, що з дому Давидового, пойняв святу Анну з дому Ааронового — чи не согрішив, переступаючи Господню заповідь? Не согрішив, бо, хоч і повелено одним племенам ізраїльським, щоб кожен у своєму роді женився і виходив заміж, одначе, як святий Єпифаній свідчить, племені Юдовому із Левіїним з'єднуватися не заборонялося: хай дім царський із священичим домом у спорідненості буде, образом чого став начальний архієрей Аарон, що пойняв Єлисавету, дочку Амінадавову, сестру Наасонову, що тоді князем був у Юдеї, також і Іодай, архієрей, пойняв Іосавету, дочку Іорама, царя юдейського, сестру Охозаїну. Це було за промислом Божим, щоб пречиста Діва стала дочкою царською та архієрейською і мала народити Христа-царя і архієрея.

У той-таки день страждання святого мученика Северіяна

У царювання Ликинія, злочестивого царя, коли взято було сорок мучеників від Агріколая, князя Севастійського, і в темницю кинуто, був тоді там муж на ім'я Северіян, роду боярського, що вірував у Господа нашого Ісуса Христа. Той, часто відвідуючи у темниці святих мучеників, укріплював їх до подвига страдаль-чого за Христа. Вони ж, ніби вогнем, любов'ю до Господа свого розпалилися так, що й озеро Севастійське не могло загасити божественного полум'я — так постали однодушно, сповідуючи ім'я Ісуса Христа перед мучителем і аж до смерті йшли за нього на подвиг. Після ж страждання та прийняття мученицького вінця сорока страстнотерпців, коли замість Агріколая від того ж Аи-кінія, царя нечестивого, настав Аисія, князь лютий і нелюдський, ніби звір дикий, що хапає вірних і п'є кров християнську, тоді приспів час і святому Северіяну до того ж вийти подвигу та боріння, оскільки інших словами збуджував. Приступили наговорювальники до князя й кажуть: "Честь великих богів наших умаляється у ньому місті через Северіяна, що не тільки сам не шанує їх і не поклоняється, але й іншим багатьом дораджує: хай докоряють і принижують богів наших. Віруючи сам у Розп'ятого, й інших тій-таки вірі навчає і вже немало відторгнув людей услід за собою. Коли цього не погубиш, то і все місто від нього навернеться — розгніваються боги на місто й покинуть його, та й цар, коли про те почує, не помилує нас". Тоді Аисія-князь, чуючи це, послав слуг схопити Северіяна і привести його до себе. Христовий же воїн не чекав посланих, поки прийдуть і візьмуть його, передбачив їхній прихід, сам прийшов і став перед князем і почав вільною мовою говорити до нього, дерзновенно віщаючи: "Чи не досить тобі, княже, своєї погибелі, але і наші душі хочеш погубити і, ніби здобуток якийсь, оддати бісам твоїм. Але відай, що на міцних мужів тут напав, а не на малодушних і боязливих, мені ж бо, як учитель мій Павло говорить: "Бо для мене життя — то Христос, а смерть за нього — то надбання велике". Князь же Лисій, ті дерзновенні слова святого почувши, промовчав трохи, тоді глянув на того, що стояв перед ним, і, рукою на Северіяна вказавши, прорік ярісно: "Візьміте його і суворими жилами бийте, хай навчиться покірливо говорити перед владою". Коли били, святий веселився, що сподобивсь за Христа приймати рани, і псаломські слова приспівував, ніби певну відраду мав ранам своїм: "Орали були на хребті моїм"грішники, продовжуючи беззаконня своє". Мучитель же побачив, що утрудилися слуги, а мученика із лицем світлим та мужнім, повелів перестати бити. Так рече до нього: "Це можеш од прийнятих ран пізнати, що ніякої утіхи, ніякого достатку не приносить тобі твій Христос". Мученик же відповів: "Коли б душевні твої очі не були тьмою безбожжя зморочені, явив би тобі, які великі блага у Христа мого випрошують мені страждання мої. Тепер що сотворю, запалюючи свічку сліпому і пісню співаючи глухому — коли б не був ти сліпий та глухий, о судде! пізнав би ти Христову благодать та силу, що мене укріпляє". Це та й інше, що говорив святий, на більший гнів запалило мучителя, тож, повісивши мученика на дереві, залізними кігтями повелів шарпати тіло його. Він же у тім лютім болю молився, кажучи: "їсусе Христе, що був повішений на хресті і скинув гординю ворожу і аж донині хвалений у всіх дивних ділах твоїх, прийди й допожи мені і зітри силу всезлобного мучителя, збери розторгнені вуди мої воєдино і дай мені добре перейти подвиг мучення!" Змінювалися слуги, що мучили святого і, довго мучивши, відв'язали від дерева і повели у темницю за повелінням мучителевим. Ішов у темницю святий мученик і, як пресолодкий ритор, виявляв себе, ніби не відчував болю і хвалився ранами, прийнятими за Христа. А посеред міста йшовши, до безлічі людей, що на нього дивилися, зі світлим лицем, рани свої показуючи, медоточивими вустами говорив: "Дивіться на мене, о люди! В якому гаразді я є, зрозумійте! Ви, гадаю, думаєте, що я від усіх окаянніший та бідніший, що не лише сану свого тимчасового та багатства, але й самого здоров'я позбувся: я ж бо є нині більше всіх вас блаженніший. Рани-бо мої ці за Ісуса Христа, Господа мого, є мені найсолодші, більше всіх ласощів земних, кровотеча і збагрення більш мені чесніші багряниці царської, мучення це приємніше мені є більше всіх насолод ваших, що ви любите; сан же мій перший і багатство, що є як, не марнота та порох і світу цього зваба, що я їх як болото з ніг своїх отрясаю, виходячи на більшу достойність мученицьку і приймаючи багатство невисякне. Те мені,