Квантовий воїн - Джон Кехо
Того дня він парився в лазні, роздумував над рішенням, яке прийняв рік тому, аж раптом його осяяло: «Я повинен допомогти собі прийняти правильне рішення». Він подумки перенісся до себе з минулого. Чоловік сказав: «Робіне, я з майбутнього. Сиджу в парильні й обожнюю це місце. Знаю, що ти вагаєшся, чи потрібно її будувати, але кажу тобі, що ти неодмінно повинен це зробити». Його голос звучав переконливо та проникливо, він давав чіткі вказівки собі з минулого, який ніяк не міг прийняти остаточне рішення. Робін продовжував це робити впродовж кількох тижнів, щоразу, коли сидів у лазні, так звертаючись до себе з минулого. Чи допомогло це йому тоді прийняти рішення? Чи стала його проекція джерелом того «непереборного відчуття», яке виникло, коли він не міг вирішити, що ж потрібно робити? Із квантової точки зору саме так і є.
Я розумію, що спершу цю ідею збагнути доволі важко, але щойно ми зрозуміємо її принцип, то одразу ж відкриємо для себе ще один спосіб роботи з енергією. Ми повинні регулярно подумки переноситися до себе з минулого, допомагаючи собі в періоди кризи, коли нам необхідно прийняти якісь важливі рішення. Так не лише допомагаємо собі з минулого та вказуємо правильний шлях, але й будуємо важливі стосунки між собою з теперішнього та собою з минулого. Якщо візьмемо за звичку допомагати своєму «я» з минулого, то це означатиме, що наше майбутнє «я», найімовірніше, створює проекцію на наше теперішнє «я». Подумайте лишень: якщо ми звикли подумки звертатись у минуле і віримо, що це дійсно працює, для чого нам зупинятися? Звісно, наше майбутнє «я» спрямовує нас. Коли ми знаємо, що саме зараз отримуємо вказівки, молитви, енергію та допомогу від майбутнього «я», це заспокоює та додає сил. Воно допомагає нам, адже ми встановили з ним зв’язок. Наше майбутнє «я» зацікавлене, щоб ми все зробили правильно. Робота з квантовим часом означає, що квантова гра розгортається з небувалою швидкістю. Тепер у ній задіяні наші «я» з майбутнього та з минулого, і вони взаємодіють з нами. Це вражаюче.
Коли ми регулярно використовуємо ці техніки на практиці, кожен аспект нашого єства — минуле, теперішнє та майбутнє — вчиться покладатись одне на одного. Наприклад, коли я повертав собі «борг», то дав знати своєму «я» з минулого, що воно може в будь-який час покликати мене. Так і сказав: «Я — твоє майбутнє “я”. Ти завжди можеш покликати мене. Я спрямую тебе в потрібному напрямку, допоможу та зроблю все, про що мене попросиш. Усе, про що ти попросиш, я зроблю».
Я хотів, щоб минуле «я» знало це, тому щоразу, коли створював проекцію в минуле, казав йому, що воно завжди може покликати мене з майбутнього. Цей зв’язок між нами додає впевненості, коли я кличу своє майбутнє «я» (зараз дуже часто це роблю). Я вірю — ні, навіть більше — я знаю, що моє майбутнє «я» робить усе, про що я його прошу. Усі частини мого єства (минуле, теперішнє та майбутнє) — це люди слова, і ми довіряємо одне одному. Стосунки між мною та моїм майбутнім «я» стали настільки тісними, що тепер я знаю: воно допомагає мені, навіть коли не кличу його. Ми з моїм майбутнім «я» дуже активно граємо в космічну гру та в монополію, і воно спрямовує мене та всіляко допомагає з майбуття. Чи підбадьорює це мене?
Ось кілька наукових пояснень, що допоможуть збагнути, як це відбувається. Найочевиднішим фактом, певно, є те, що реальність минулого, теперішнього та майбутнього у квантовому часі відбувається водночас, однак також існує таке квантове явище, яке стосується запізнілих і випереджувальних хвиль, — так звана теорія поглинання Вілера — Фейнмана, за якою хвиля може з майбутнього переміщатися в минуле, прямуючи до свого джерела. Відповідно до цієї теорії, електрони випромінюють хвилі як у минуле, так і в майбутнє. У квантовій реальності час і простір не відокремлені одне від одного, а існують одночасно в одному континуумі. Тому свідомості не так уже й важко переміщатися в часі вперед і назад. Навіть таке престижне наукове видання, як New Scientist6, нещодавно опублікувало статтю під заголовком «Квантова заплутаність: як майбутнє може вплинути на минуле».
У попередньому розділі я розповідав про експерименти Джана та Данн, у яких добровольці впливали на кількість нулів та одиниць, що видавав ГВП. Більшість людей були приголомшені тим, що змогли зробити. А далі все стає ще дивнішим, і я навмисне чекав до цього моменту, щоб розповісти вам це. У 87 000 експериментів учасники намагалися вплинути на результати не під час роботи машини, а коли вона вже завершила свій цикл. У цих випадках генератор випадкових подій створював дані у звичний для цього спосіб, а отримані результати (яких ніхто не знав) запечатувалися в конверті. Згодом за допомогою свідомого наміру учасники намагалися вплинути на результати протягом періоду від трьох днів до двох тижнів від моменту, як вони їх одержали, але перш ніж відкрили конверти. Вивчаючи отримані дані, науковці виявили, що здатність добровольців впливати на результати після завершення експерименту була такою ж, як і під час роботи машини. Насправді ж це не зовсім так. Ефект створення проекції в минуле був статистично більшим, ніж у процесі роботи генератора. Це дає змогу припустити, що сила наших думок може бути ще більшою, якщо ми подумки звертатимемося в минуле або майбутнє.
Коли володіємо цією інформацією, наші можливості обмежуються лише переконанням у тому, на що саме ми здатні, і, завважте, нашою готовністю впроваджувати ці нові техніки в життя. Ми повинні регулярно створювати проекцію в минуле та кликати майбутнє «я», так відточуючи свою майстерність. Ми повинні налагоджувати ці зв’язки. Усе це непомітно, проте сильно впливає на нашу підсвідомість. Вона фіксує цю дивну та незвичну практику. Коли ми постійно вправлятимемося подумки в тому, щоб переноситися в минуле та отримувати допомогу від майбутнього «я», підсвідомість призвичаїться до цього. Це,
