Погодилися на один підступ такий: прикликали до себе одну з блудниць і дали їй двадцять золотих, і ще стільки дати обіцяли, щоб ішла і звабила на гріх Якова-відлюдника, аби їм на нього провину здобути і вигнати його з меж своїх із безчестям як блудника. Жінку-бо ту найняли, пішла вона до нього вечора вельми пізнього і постукала у двері, просячи його, щоб відчинив їй і всередину впустив. І коли не відчиняв блаженний, вона наполегливо безсоромно стукала, багатьма проханнями надокучаючи. Відчинивши двері, святий побачив жінку, що стояла, подумав, що то привид, і хресним загородився знаменям, зразу ж поспіхом двері знову замкнув і в келію повернувся, став до сходу і помолився до Бога ревно, щоб прогнав від нього бісівську примару. Була ж північ, а жінка безперестанку стукала. Тоді закричала голосно, кажучи: "Помилуй мене, ти, що є правдивим рабом Бога живого, відчини мені двері, щоб не з'їли мене перед твоєю келією звірі". Праведний же муж Яків, про час півночі і безліч звірів думаючи, відчинив двері, хоч не хотів, і сказав до неї: "Звідкіля сюди прийшла? І що тут шукаєш?" Відповіла жінка: "З монастиря жіночого. Послала мене ігуменя у град задля потреби, і коли я поверталася, запала нічка темна, і я заблукала з дороги і сюди прийшла. Прошу-бо тебе, чоловіче Божий, помилуй мене і не допусти, аби звірі тут при дверях твоїх мене розшматували, але звели мені ніч тут перебути в тебе, поки засяє день, і піду в дорогу, що переді мною лежить", преподобний же, змилосердившися над нею, увів її, поклав перед нею хліб і воду, сам у внутрішній келії замкнувся, залишивши їі у зовнішній. Вона ж, скуштувавши хліба, спочила трохи. Тоді, вдавши хворої, почала тяжко стогнати з плачем, кидаючись до дверей внутрішньої келії і просячи преподобного, аби їй поміг. Святий заглянув у віконце і, бачивши її хворою, не розумів, що їй казати чи робити, вона ж сказала: "Прошу тебе, отче, подивися на мене і хресним знаменням загороди мене, бо сильно болить мене серце". Він же, це чуючи, прийшов до неї і зразу запалив вогонь біля жінки, і єлей святий, який мав, приніс, сів, ліву руку поклав у вогонь, правою ж, вмокаючи у святий єлей, торкався грудей тої жінки, то знамення хресне роблячи, то мастячи і зігріваючи рукою серце її, — воно ж дуже боліло, як казала. Вона ж, нечистим бажанням до нього підштовхувана і його на те ж нечистою похіттю зрушити і в гріх зловити хотівши, казала; "Прошу тебе, отче, ще більше єлеєм масти і рукою грій серце моє, щоб біль, який охопив мене, зупинився". Він же, простий серцем і незлобливий, взяв на віру слова жінки і робив те. Проте і звабу бісівську, що боротьбу тіла піднімала, знав і боявся, щоб якось із надмірного до неї милосердя і співчуття своїй душі не завдати вічної хвороби, — дві чи три години ліву руку тримав у вогні, мужньо терпів. І вже фаланги пальців його згоріли, у вогонь відпали. Те робив блаженний, проти диявольської боротьби воюючи, аби через нестерпний біль, який від вогненного палення був, жодна нечиста думка до розуму йому не прийшла. Бачивши те, жінка злякалася, — бачила-бо вже цілу руку святого обгорілу, і, розчулившись, встала зразу і кинулася в ноги святому зі сльозами, б'ючись у груди свої і кричучи: "Горе мені, нещасній і осліпленій, горе мені, бо дияволу мешканням стала". Святий же, те бачивши і чуючи, дивувався дуже і сказав: "Встань, жінко". І підняв їі із землі швидко. Належну ж до Бога молитву склавши, сказав до неї; "Сповісти мені причину, чому прийшла до мене". Ледве-бо спам'ятавшись, жінка розповіла йому все детально, як її нечестиві самаряни намовили на нього, більше ж сам диявол такий влаштував підступ, аби зловити у плотський гріх праведного мужа, який безплотних у житті наслідував. Таке чуючи, преподобний зітхнув важко і, багато проливши сліз, дяку підніс Богові. Тоді, повчивши її і благословивши, до святішого Олександра-єпископа відіслав. Жінка ж, до церкви прийшовши, Богові і єпископу всі прогрішення свої висповідала, і єпископ, повчивши її досить і в каятті справжньому бачивши, хрещенням святим просвітив її і в монастир дівочий відіслав, уневістивши її Христові. Тоді, зібравши весь християнський люд і клир свій, вигнав із града і з краю того всіх самарян. Після цього, до блаженного Якова прийшовши, утвердив його в такому житті отцівськими словами. А вищезгадана жінка, колишня грішниця, стала святою з допомогою благодаті Господньої, угодила Богові і владу над бісами прийняти сподобилася.
Невдовзі донька одного мужа славного і сановитого, яку дух нечистий мучив, почала прикликати на ім'я Якова святого. І привели її батьки до святого, просили його, щоб змилосердився над юністю дівчини, духа нечистого прогнав з неї. Святий же муж помолився за неї до Бога і, руку на неї поклавши, зразу Божою силою відігнав з неї біса, і здоровою стала дівчина. Те бачивши, батьки її, Богові дякуючи і Божому Чоловікові віддячитись хотівши, прислали йому після того триста золотих. Праведний же муж не лише прийняти, але навіть поглянути на золото не захотів і сказав; "Не годиться божественних дарів купувати ані продавати. Говорить Писання: "Даром прийняли, даром віддайте". Золото ж те годиться роздати жебракам, я-бо в пустелі живу і цього не потребую". І так присланих тих людей із золотом відіслав назад. Тоді хлопця одного, дією бісівською розслабленого на обидві ноги, його ж родичі до святого Якова принесли, просили, щоб помолився за нього до Бога. Преподобний же три дні постив і молився, зцілив розслабленого і, благословивши його, звелів йому своїми ногами повернутися до свого дому. Й инших багато людей до цього чудотворця-цілителя приходило, різними недугами одержимих, і всі його молитвами зцілювалися і поверталися від нього здорові. Бачив же чоловік Божий, що всі його вельми шанують, і боявся, щоб не пошкодитися марнославством, залишив місце те і втік, віддаляючись від слави людської, і вийшов із града десь за сорок поприщ, знайшов при ріці в камені ущелину велику й оселився у ній, тридцять років прожив, у молитвах і сльозах всі дні й ночі провадячи. Їжу ж із зілля, що при ріці росло, мав довгий час, тоді влаштував собі малий вертоградець і в ньому якусь частину дня працював, із сіяних і саджених плодів їв. Таким своїм життям настільки прославився, що з двадцяти і тридцяти монастирів ченці і клирики приходили до нього задля користи.
