Житія Святих - Березень - Данило Туптало

Багато ж просили залишитися в них, але він ніяк їх не слухав, у світ ішов. Коли пройшов він немалу відстань шляху в пустелі, брат один богонатхненний, із Божого провидіння, зустрів і привітав старця Якова, просив його, щоб, звернувши зі шляху, йшов до нього, у келію його пустельну, що була там поблизу. І переконав його проханнями, увів до себе і, омивши йому ноги, усе, що гостинності належало, робив: поклав перед ним їжу і просив, щоби їв. Яків же, грижений своєю совістю, зітхав часто з глибини серця і бився у груди свої, їжі й торкнутися не хотів. Брат же той впав у ноги старцеві, утішаючи його і під присягою обіцяючи, що не встане із землі, поки Яків не пообіцяє йому з покладеного перед ним скушувати. І коли той обіцяв, встав брат із землі, і їли з трапези, яка могла в пустелі бути. Після трапезування встали обидва, подякували Богові і знову сіли. Тоді брат той, що в пустелі жив, сказав до старця Якова: "Отче, скажи мені щось на користь і навчи мене, свого сина, про Христа, й утверди серце моє, бо багато і різних помислів мене вельми бентежать". Тоді Яків, заридавши сильно, плакав невтішно, б'ючи себе в груди, і казав: "Залиш мене, брате, плакати над тяжкими гріхами моїми, якими я прогнівив Бога, бо в цій своїй суєтній і безчесній старості, наче хлопчисько, дияволом полонений був, впав у загибель і вже зовсім загинув. Я-бо в юності своїй переміг пристрасті, ними ж у старості переможений. У смердюче блудодіянь болото кинув себе і гірше від того посмів скоїти зло". Це чувши, брат той великої сповнився печалі і туги і просив старця, щоб про спокусу ту диявольську все розповів йому детально. Просив же про те з двох причин: і щоб визнав гріхи свої старець, збудився до каяття, і щоб він сам, слухаючи про падіння старця, собі обережним був, пильнуючись від таких падінь. Почав-бо Яків розповідати так: "Я в постництві і пустельному житті п'ятдесят років і більше працював для Господа, твердо протистоячи пристрастям, знамення того є на тілі моєму — руку-бо свою у вогні спалив задля чистоти. І велику благодать від благого Бога я, недостойний, прийняти удостоївся, і багато чуд через мене, беззаконного, Бог зробив. Нарешті ж сатана в одну дівчину увійшов, її ж батьки, чувши про благодать Христову, яка зі мною була, привели її до мене, щоб я помолився за неї. І, допомогою Божою, я вигнав з неї біса. Вони ж просили мене, щоб до третього дня дівчина їхня в мене залишилася, щоб зовсім виздоровіла. І, залишивши її в мене, пішли. Я ж плотським бажанням розпалився і розумом осліплений був, ані про Бога в ту годину не згадав, не забоявся геєни, ані не пожалів згубити багатолітніх своїх трудів, зґвалтував дівчину і розтлив її блудом. Не досить же мені було того одного гріха, але намовляв мене біс, посмів я й другий сподіяти, гірший від першого, - убив-бо я дівчину ту і вкинув у ріку тіло її. Втратив-бо надію на спасення, пішов з місця свого й нині у світ іду. Як-бо зможу звести очі мої у вись небесну? І якщо насмілюся прикликати ім'я Христове, вогонь зразу, з неба зійшовши, спалить мене".

Коли він це з великими сльозами і гірким риданням ісповідав, брат той розчулився серцем і впав на шию старцеві, цілував його, кажучи: "Прошу, отче, не знемагай душею, не відчаюйся в спасенні своїм, але вір, що є покаянню місце в Бога, визнай перед Ним прогрішення свої, багатомилостивий-бо Господь, і милосердя Його до нас невимовне. Якщо б не було в Бога місця для покаяння, то як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши у яму перелюбства й убивства, зміг за такі свої гріхи отримати прощення? Якщо б не було покаянню місця, то як би Петро святий, апостол верховний, якому ж вручив Господь ключі від Небесного Царства, після трикратного від Христа Господа відречення під час добровільних страстей і після плачу гіркого не лише прийняв гріхів прощення, але й більшої чести сподобився — поставлений був словесних овець христових пастирем? Покаймося, допоки час маємо". Такими словами брат той утверджував душу Якова, просив його, щоб із ним разом перебував, але той не хотів. Впав-бо брат у ноги старцеві і, цілуючи їх, просив його, щоб не відлучався від нього, боявся-бо, щоб не згубив старець душі своєї, впавши у відчай. Не зміг же його впросити, сумував вельми і плакав. Помолився ж за нього старанно до Бога, відпустив його, давши потрібної на дорогу їжі, і провів його до п'ятнадцяти стадій, переконуючи до каяття. Тоді, обнявши його зі сльозами й поцілувавши, у келію повернувся. Яків же, пройшовши довгий шлях, що у світ вів, звернув трохи і знайшов один гріб старий, на подобу печери зроблений, у ньому ж багато костей було, які за довгий час у порох перетворилися. Увійшов-бо у той гріб і, всі кості зібравши, в одному куті поклав і замкнувся там. Схилив коліна до землі, із зойком великим і риданням в груди себе бив, сповідаючись перед Богом: "Як погляну на Тебе, Боже мій? Який покладу початок сповіді своїй? Яким зухвальством зрушиться на молитву нечистий мій язик і уста осквернені? За який гріх спочатку почну відпущення просити — за блуд чи за вбивство? Дай прощення гріхам моїм лютим, преблагий Владико, милостивий будь до мене, недостойного, премилосердний Боже, і не згуби мене з моїми мерзенними ділами, немалі-бо є беззаконня мої: блуд сподіяв, убивство скоїв, кров пролив невинну, ще ж і водам тіло віддав, звірам і птахам на поїдання. І нині, Господи, перед Тобою, Всевідаючим, сповідаюся, прощення просячи. Не зневаж мене, Владико, але за невимовним своїм людинолюбством помилуй мене, нечестивого і скверного, яви мені превелику свою благодать і всі беззаконня мої очисти, щоб не потопив мене зовсім ворог, у безодню гріхів зануреного, і змій преісподній щоб не зжер мене", у такому гріхів своїх ісповіданні і в такому каятті блаженний той Яків перебував десять років, у гробі життя своє поховавши. І був живим мерцем, з мертвими костями жив, до живих не повертався зовсім. Якщо-бо і траплялося коли прийти кому туди, він ні з ким не розмовляв і тим, що питали його, не відповідав і нічого ж иншого не промовляв, лише до Бога на молитву і на визнання гріхів розтуляв уста свої