Житія Святих - Березень - Данило Туптало

ж настала північ і святі на гострих цвяхах лежали та молилися, раптом зблиснуло світло в темниці, ангел Господній став перед ними і мовив; "Павле та Юліяніє, раби Бога Вишнього, станьте і прослав те Бога". Те промовивши, підійшов і торкнувся до вериг та кайданів їхніх, і зразу всі зламалися, і від тіл їхніх відпали, і рани їхні зцілилися, і стали здоровими святі. І ось два ложа застелені видно було, і трапеза перед ними приготована, повна всілякого добра. І сказав до святих ангел: "Спочиньте на ложах і прийміть їжу, яку послав вам Ісус Христос". Святі ж мученики Павло і Юліянія, лігши на ложах і хліб взявши, звели очі свої вгору і дякували Богові. їли ж і пили, Господом послане, і набралися сили. Бачили ж инші в'язні, що там були, світло, яке там засіяло, і святих, що з пут звільнилися, і дожа, і трапезу перед ними, і їх, що їли та веселилися. Прибігли до них і дивувалися вельми, і були тої ж трапези, невидимою рукою приготованої, спільниками, і прославляли Бога, котрий явив таку благодать рабам своїм, й увірували в Нього ~ стали християнами.

На третій же день Авреліян-цар, сівши на судищі, поставив перед собою святих мучеників Павла й Юліянію і сказав до них: "Поки я не видав наказу на ще більші для вас муки, щоб ви відступили від свого шаленства, приступіть до богів і принесіть їм жертви". Відповів святий Павло: "Те шаленство — не відвертатися від Христа — нехай буде мені навіки і всім, хто любить Бога. Шаленість Божа премудрістю є в людей, премудрість же людська шаленістю є в Бога. Справді ж стратив би розум, коли б відступив від істинного Бога й поклонився вашим бісам". Знову Авреліян зрушився на гнів, звелів обох на катувальному дереві повісити нагих і дерти ребра їхні залізними кігтями. Вони ж у муках молилися до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, світло християнське і віро незламна, відкрий лице своє і допоможи нам ані не покинь нас імени ради святого Твого", Коли вони так молилися, полегшив біль їхній Спаситель, Який тут перебував при них невидимо, — не чули мук святі. Один же з катів, на ім'я Стратоник, що був приставлений обдирати лівий бік святої Юліянії, бачачи красу її тіла, зранився нею і, шкодуючи, стримував від дертя свої руки. Свята ж, розуміючи гадку його, торкнулася його лівою ногою, кажучи: "Стратонику, роби наказане тобі від ката і не шкодуй мене, я-бо маю царя свого — Господа Ісуса Христа, Бога вічного, який піклується про душу мою і тілесний мені біль полегшує". Стратоник же кинув знаряддя катівське, що в руках було, поспішив до судища царевого, кричучи: "Аврелію, кате нечестивий, нащо таке неправедне катування на християн зрушив? Що злого зробили люди, які Богові правдивому скоряються, щоб так люто від тебе страждати? Чи тому, що Христа, Владику всіх, шанують?" Це чувши, цар був наляканий, мовчав якусь часину, тоді промовив, кажучи: "І ти, Стратонику, їхнього ж безумства спільником зробився? Чи краса Юліянії зманила тебе, чи словами її жіночими пійманий?" Стратоник же, очі на небо звівши, побачив лики мучеників святих, які на катівні висіли, як лиця ангелів Божих. І зразу, хресним знаменням загородившись, кинувся до влаштованого там нечистого вівтаря ідольського і перекинув його і, ногами потоптавши, крикнув: "Ось і я християнин, роби зі мною, що хочеш, кате!" Розгнівався ж Авреліян, звелів відтяти йому голову. І коли на місце страти приведений був, помолився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, якого ж Павло та Юліянія, проповідуючи, непереможними залишаються. Божеством Твоїм бережені, і осоромлюють ката, Тебе прошу, прийми і мою душу в Царство Своє Небесне, не відкинь мене, що визнав за короткий цей час Ім'я Твоє святе перед Авреліяном-катом". Коли він те сказав, відтяли йому голову. Християни ж, взявши, поховали його тіло. А святі мученики Павло та Юліянія цілий той день мучені були і не знемогли в муках. Сказав же Авреліян до святої Юліянії: "О скверна й нечестива жінко, як ти у муках спеку лятора звабити зуміла і смерти його стала винною?" Відповіла свята: "Я не звабила його і не винна смерти його, але Той, хто вибрав мене за Невісту собі — Христос, — Він і його прикликав до себе як достойного. Коли б не був достойним, вінця мученицького ніколи ж прийняти не зміг би. Побачиш його, що в Царстві Небесному спочиває, ти ж у полум'ї геєнському мучений будеш. Тоді почнеш окаянні свої груди бити, бачачи чоловіка, що колись під тобою був нещасний і відкинений, тоді ж вище від тебе в Христа буде, Славою Небесного Царства увінчаний. Сповнишся ж тоді жалости і закричиш, милости просячи, але ніколи ж її не отримаєш". Після цього Авреліян звелів відв'язати їх із катівні і вкинути до темниці. І знову того ж вечора, вивівши з темниці, звелів замкнути їх у громадській лазні і, прикликавши відьом і заклиначів, які вміли заклинати зміїв, звелів їм принести всіх, яких мали, гадів найлютіших — єхидн, гаспидів і рогатих зміїв — і замкнути їх у лазні з мучениками. І було так: незліченну кількість тих гадів заклиначі в лазню до святих зібрали й замкнули. І повзали гади ті при ногах мучеників святих і не шкодили їм. А святі без страху сиділи, співали і славили Бога. Перебували ж святі з гадами у лазні замкнені три дні і три ночі. На четверту ж ніч послав Авреліян довідатися, чи з'їли гади Павла та Юліянію. Коли ж посланці прийшли і наблизилися до дверей, почули святих, що співали псалми і славословили Бога. Хотівши довідатися точніше, що діється всередині, влізли на будівлю лазні і через віконце зверху, прихилившись, бачили всередині сяюче світло, ангела ж Божого, який стояв при мучениках і не допускав, щоб гади наблизилися до святих. Те бачивши, побігли й сповістили царя Авреліяна. Він же, вставши зранку, сів на судищі і звелів відьмам і заклиначам взяти гадів із лазні, а мучеників привести на суд. Коли відьми прийшли до дверей лазні, почали прикликати до себе гадів хитрістю заклинальною, але гади їх не слухали. Коли ж ВІДЧИНИЛИ двері лазні, всі гади зразу виповзли на своїх зклиначів та инших людей, що з ними туди прийшли, до смерти їх покусали й у місця свої повтікали. Коли ж розбіглися гади, прийшли посланці від ката і, взявши святих мучеників, на суд