Господом є Ісус Христос, живий на небі Бог". Катал же здивувався з таких слів. Сказав: "Втратили розум діти, дивне якесь ім'я приносять мені, Богом же і Господом називаючи якогось Ісуса Христа. Покличте мені батька і матір їхню". Пішли ж слуги, не знайшли батька, тільки матір привели. І сказав до неї Катал: "Де твій чоловік?" Відповіла вона: "Хіба не твоїм велінням посланий в село Тритонію на якесь діло?" Сказав до неї Катал: "Якби і ви там-таки у Тритони були, не збентежили б душі моєї, розповідаючи, що иншого маєте Бога, про нього ані я, ані инший ніхто не чув ніколи. Проте нині не хочу допитувати вас про те, що кажете мені, але коли моя Терція народить мені дитину (була-бо вагітна) і буду приносити жертву великій богині Фортуні, тоді і вас маю допитати". І зразу звелів Зою святу з дітьми відіслати до чоловіка в село Тритонію. Вони ж, туди відведені, раділи і веселилися, кожен з них співав і говорив: "Господь пасе мене і нічого мене не позбавить, на місці злачному там мене оселить". І знову: "Вивів Ти нас з пекла, і з руки смерти врятував нас". Вважали-бо святі дім панів за пекло, Катала — за смерть, ідолів — за вогонь пекельний. За якийсь час народився в Катала син, і святкували нечестиве те народження, і жертви ідолові градському, нечистій богині Фортуні, приносили, і всі громадяни співраділи і співсвяткували з Каталом народження його дитини. Свята ж Зоя молила ся до Бога за мужа свого і за дітей, щоб не увійшли в спокусу. Катал же після нечестивого свого бенкетування сказав до жінки своєї Терції: "Хай возвеселяться нині всі домашні і раби наші зі святкуванням". Вона ж сказала: "Хай радіють усі". І зразу, як же иншим рабам, так і Єсперові, і жінці його, і дітям послали з ідоложертовного бенкету глек вина і таріль м'яса. Зоя ж свята, побачивши здалеку несені від пана дари, зітхнула і сказала: "Господи, Боже, сердець людських випробовувачу невимовний, будь з нами, подорожніми. Окрім Тебе, Господи, иншого бога не знаємо, утверди нас у твоєму ісповіданні". І, підійшовши до того, хто приніс м'ясо, схопила те м'ясо і кинула псам, так само й вино пролила на землю. Раб же, що приніс те, скоро повернувся і розповів панові, що зробила Зоя. Катал же, те чувши, сповнився гніву і зразу послав привести їх у дім свій. Коли ведені були святі, Зоя утверджувала чоловіка і дітей, кажучи: "Не біймося люті нечестивого Катала і приготованих нам від нього мук, але перетерпімо їх мужньо, хай терпінням увійдемо в град Христовий небесний зі святими Його". Став перед ними Катал, сказав до них: "На кого покладалися, коли посміли погано зробити, псам кинувши наші дари? Я не так переживаю через своє безчестя, як через безчестя великої богині Фортуни". Свята ж Зоя відповіла: "Надія і уповання наше — Ісус Христос, Син Бога живого. А ті, кого ти богами називаєш, є бісами". Сказав Катал: "Тому звелю мучити синів твоїх. Подивимось, чи зможе визволити їх Христос, його ж Богом називаєте". Коли ж обоє дітей були оголені, і на катівні повішені, і кігтями залізними дерті, мати свята, стоячи перед ними і дивлячись на страждання їхні, укріплювала їх, кажучи: "Терпіть, діти мої, мужньо терпіть, не бійтеся цих мук, яких нечестивий Катал вам завдає". Вони ж відповідали: "Нічим є ці муки, скажи нечистому катові більші придумати, щоб досконалим стражданням вінці ми отримали". Вона ж сказала до Катала: "Чому не звелів накласти дітям моїм великі муки? Більші накласти поспіши, у цих-бо не відчувають болю". Тоді нечестивий Катал дуже бив святу Зою і блаженного Єспера, звелів з дітьми вкинути їх у піч вогненну, вельми розпечену, і сторожа до печі приставив. Святі ж мученики співали в печі й хвалили Господа. Чувши ж мучеників у печі живих, що співали, Катал дивувався вельми, як така сила вогненна не може їх умертвити і спалити на попіл. Думав же, що волхвуванням якимось християни ті перемагають вогненну силу, і думав, якою б иншою, лютішою, мукою убити їх. Сказано ж було від Святого Духа мученикам святим у вогненній печі: "Кріпіться, шукає-бо Катал, щоб більшими муками згубити вас". Вони ж, те чувши, молилися, кажучи: "Господи Ісусе Христе, прийми в мирі душі наші". І зразу святі свої душі передали в руки Божі місяця травня в другий день, за царювання Адріяна. Наступного ж дня Катал нечестивий зі своїми прийшов до печі, знайшов мученичі тіла, вогнем не ушкоджені, лежали вони лицями на схід — вже-бо душі їхні святі приєдналися до лику святих мучеників, і ангелів, і архангелів, і був голос з небес, що говорив: "Увійдіть, праведні, в рай Господа свого. Ти ж, нечестивий Катале, підеш у геєну мучитися навіки у вогні невгасимому". І так нечестивого Катала прийняла безкінечна мука, святих же Христових мучеників небо прийняло, й оселилися в радості вічній, в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день сказання про убивство святих страстотерпців руських князів Бориса і Гліба
"Блажен муж, що Господа боїться, заповіді Його любить, і сильним буде на землі насіння його, і рід праведних благословиться", — говорить великий серед царів пророк. Воістину блаженним є муж, що боїться Господа, святий рівноапостольний наш великий князь Володимир, наречений у святому хрещенні Василієм, син Святослава, бо не лише сам постарався догодити Богові, але й цілу державу свою, землю Руську, святим хрещенням просвітив, наче дар коштовний і приємний, Господеві приніс. Через те й насіння його сильним зробив на землі Господь, і рід його праведний благословив. Той великий князь, коли в старості глибокій був і зближався до блаженної своєї кончини, коли з тимчасового, земного, у безконечне, небесне, царство і з многотрудного життя на спокій вічний і блаженне життя переселитися мав, скликав дванадцятьох синів своїх, їх же від багатьох жінок у час невірства свого народив, і розділив поміж ними князівство своє — землю Руську, кожному за достоїнством. Вишеслава посадив у Новгороді Великому, Із'яслава — у Полоцьку, Святополка — у Турові, Ярослава — у Ростові. Коли помер Вишеслав, посадив Ярослава у Великому Новгороді, Бориса — у Ростові, Гліба — у Муромі, Святослава — у древлянах, Всеволода — у Володимирі, Мстислава — у Тьмуторокані, Станіслава — у Смоленську, Судислава — у Пскові, Брячислава, чи Позвизда, — у Луцьку на Волині. Минуло
