Житія Святих - Травень - Данило Туптало

і біди на Церкву. Той-бо злочестивий цар, прийнявши владу, не про мир спільний, ані про влаштування війська, ані про перемогу над супостатами не думав, але зразу почав піклуватися, як би аріянство примножити й утвердити, — і скидав архиєреїв правовірних із престолів їхніх, які не погоджувалися із його злочестям. Вигнав-бо спершу святого Мелетія, архиєпископа Антіохійського, тоді й цього великого страждальця Атанасія шукав, щоб узяти. І коли та внутрішня боротьба, яка Церкву Христову всюди гонила і кривдила, прийшла і в Антіохію і, велінням єпарховим, воїни вже мали взяти святого Атанасія, вийшов блаженний таємно з града і в якомусь отецькому гробі сховався, чотири місяці там перебував, ніхто про нього не знав. Тоді вся Олександрія за святим Атанасієм сумувала й тужила, великої сповнилися бентеги, втомившись такими й настільки великими від царів своїх кривдами. І вже хотіли вони від царя Валента відійти і, прийнявши зброю, почати боротьбу. Довідався ж про те цар і забоявся їхнього відходу і міжосібної боротьби — попустив, хоч не хотів, щоб Атанасій тримав престол свій без страху. Так святий Атанасій, старий воїн Ісуса Христа, по довгих трудах і після великих за правовір'я подвигів і по стількох вигнаннях і втечах, трохи часу перед кончиною своєю в тиші й мирі на престолі своєму поживши, спочив у Господі і приєднався до Отців своїх — патріярхів, пророків, апостолів, мучеників та ісповідників, подібно до яких на землі подвизався. Єпископствував сорок шість років, залишив після себе спадкоємця престолу Петра блаженного, друга свого і у всіх бідах своїх спільника. Сам же відійшов прийняти світлі вінці й невимовних благ винагороди від Христа, Господа свого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У цьому святого Атанасія житії згадуються єресі Мелетія, послідовника Ісіона. Треба знати, котрий то Мелетій був, щоб не подумав хто, що це є Мелетій, Антіохійський патріярх, який був правовірним і святим. Але святий Мелетій, Антіохійський патріярх, багато років пізніше був після того єретика Мелетія, який був єпископом Аикопольським у Єгипті і в час гоніння приніс жертву ідолам, через що пізніше святий Петро, архиєпископ Олександрійський, із сану його скинув. Він-бо свої догми склав, правовір'ю суперечливі, багатьох услід за собою зманив — і називалися учні його замість християн мелетянати. Помагав же єретик Мелетій з учнями своїми аріянам. Про того Мелетія пише Сократ Схоластик (Книга 1 Глава 3). 

У той самий день страждання святих мучеників Єспера і Зої, дружини його, і дітей їхніх Киріяка і Теодула

Святі мученики Єспер і Зоя і двоє дітей їхніх, Киріяк і Теодул — подорожні на землі, як же Авраам, батько вибраних, і громадяни небесні — були купленими рабами Катала, римлянина, і жінки його Терції. Катал — знатний муж, прийшов у край Памфилійський з Риму, жив у граді, що називався Атталія, і там купив собі рабів із Фриґії — цих святих мучеників. Були вони доброю вірою прикрашені і надію в Господі мали, бо з християнського роду походили. Катал же, який купив їх, із жінкою своєю й иншими домашніми наслідували ідолопоклонницьке нечестя, поганами були і приносили жертви ідолам, богами своїми їх називаючи. Вірні ж раби Христові, бачивши їхнє суєтне нечестя, важким це для себе мали, через те не куштували з тих страв, що їм подавали, вважаючи їх ідоложертовними, у домі-бо, в якому жили, ідоли були поставлені. Зоя свята брала ту їжу, ставала біля воріт і казала воротареві: "Спочинь вдень, якщо ж треба буде, я збуджу тебе. Досить намучився вночі, бо багато людей виходило і заходило до пана нашого, їх же приваблює суєтна його віра, щоб поклонятися Фортуні, яку мають за богиню". Воротар же слухав, відступав трохи, спочивав у дворі поблизу воріт. Були ж і пси за воротами прив'язані: якщо хтось, окрім гостей, приходив чужий, зразу на нього кидалися. Зоя ж, бачивши жебраків і подорожніх, що приходили, кидала псам трохи їжі, щоб мовчали, инше ж давала жебракам і подорожнім, переконуючи їх ставати християнами. Була ж у неї денна служба годувати домашніх тварин всілякого роду. А чоловік її і сини иншу виконували дану їм роботу. Цілий день у службах своїх трудилися і, коли заходило сонце, їли трохи їжі з тих страв, про які знали без сумніву, що не осквернені ідоложертовним, які Божим промислом звідкілясь їм посилалися. І згадували слово Господнє, яке говорить: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють і не жнуть, не збирають у житниці, і Отець небесний годує їх". Якось, коли відісланий був кудись блаженний Єспер на службу, сказали сини Киріяк і Теодул до матері: "Не можемо перебувати з нечестивими. Хіба не ти вчила нас із Божественного Письма, з нього пам'ятаємо слово апостолове: "Не впрягайтеся у ярмо з невірними". Якщо-бо, скоряючись Письму Божественному, Господні заповіді зберегти хочемо, а не підемо від поган, то Господь разом з ними порахує нас в число одне, і загинемо, як же й вони". Мати ж відповідала синам: "Як же можемо піти від них, о діти. Вони — наші пани і владу мають над тілом нашим". Казали сини: "Христос за нас передав себе в руки невірних юдеїв, і розп'ятий був, і похований, і в третій день воскрес. Тому якщо й ми тіла наші передамо нечестивому Каталу на муки за Христа і він, мучивши нас, уб'є, то знаємо, що душі наші жити будуть навіки. Ти-бо, о мати, веселих і радісних постав нас перед паном нашим, і що подасть Христос в уста нам, те перед паном говорити будемо". І готувалися обидва добрі юнаки, як мужні подвижники, на страдницький за Христа подвиг, вибираючи час, коли перед паном стати і визнати ім'я Ісуса Христа. І казали один одному: "Якщо дасть нам Христос Бог померти за Нього, то сподобимося Його бачити і будемо з Ним". Мати ж боялася за них, щоб не настрашилися мук, бо юні, щоб не схилилися до жертви ідольської, доти-бо господарі їхні не знали про них, що вони християни. Не хотіла мати вести дітей своїх перед господаря, сказали до неї сини: "Чому боїшся нечестивця того? Хіба не пам'ятаєш Писання: "Я промовлятиму перед царями про твої свідоцтва і не осоромлюся".

Одного дня ішов пан їхній звідкілясь додому в час обідній, вийшли перед ворота назустріч йому обидва брати, Киріяк і Теодул, і сказали: "Добре ідеш, пане видимих тіл наших, душ наших невидимих