Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Через якийсь час між тими юдеями, що повірили, й еллінами в Антіохії вчинилася суперечка про обрізання. Одні казали, що неможливо спастися без обрізання, инші важко сприймали обрізання. Через те треба було святому Павлові з Варнавою іти до Єрусалиму до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання ще й те сповістити їм, що відкрив Бог людям двері віри. Тією вісткою дуже втішили всіх братів єрусалимських, і радилися святі апостоли і старці соборно в Єрусалимі — уневажнили цілком старозавітне обрізання, як не потрібне новій благодаті, заповідали відвертатися від ідоложертовної їжі і блудних діл і ні в чому не ображати ближнього. І відпустили з тим з Єрусалиму до Антіохії Павла та Варнаву, а з ними Юду і Силу. Досягнувши Антіохії, перебували там досить часу і знову до поган, розійшовшись, пішли. Варнава взяв Марка, родича свого, і пішов на Кіпр, а Павло вибрав Силу, пішов до Сирії і Киликії і пройшов тамтешні гради, утверджуючи Церкви. Прийшов же в Дервію і Листру, обрізав там Тимотея, учня свого, через юдеїв, які нарікали. Звідти пішов до Фригії і в Галатійський край. Тоді прийшов до Мисії і хотів іти до Витинії, але не було волі Святого Духа — був тому Павло зі своїми послідовниками в Троаді. Вночі явилося йому таке видіння: муж один, на вигляд македонець, став перед ним і просив його, кажучи: "Прийди в Македонію і поможи нам". Після того видіння зрозумів Павло, що Господь прикликає його до Македонії благовістити. І від'їхав із Троади, перейшов до Самотракії, зранку ж до Неаполя, звідти на Филипи, у першу частину Македонії, у місто-колонію, де римляни жили. Там жінку одну, на ім'я Лідія, що продавала кармазин, Христової віри навчив, охрестив, і впрошений був від неї перебувати в домі її з учнями своїми. Якось, коли йшов Павло з учнями на церковне зібрання на молитву, зустріла його якась дівчина, що мала в собі духа нечистого, віщуна, і прибутків багато давала господарям своїм, волхвуючи. Вона пішла за Павлом і тими, що з ним, викрикаючи й кажучи: "Ці люди — раби Бога Всемогутнього, вони сповіщають людям путь до спасення". Це робила багато днів, і стомився Павло, звернувся до неї, заборонив духові іменем Христовим і вигнав його з неї. Бачили господарі її, що загинуло джерело прибутків їхніх, взяли Павла та Силу й повели їх до князів і воєвод, кажучи: "Ці люди бунтують град наш, вони юдеї, руйнують римські звичаї". Воєводи ж розірвали на них ризи, звеліли палицями бити їх. І, завдавши їм багато ран, посадили до темниці, у якій опівночі, коли вони молилися, затряслися мури, і відчинилися двері, й ослабли пута. Те бачивши, сторож темниці повірив у Христа, привів їх до себе додому, обмив рани, охрестився з усім домом і трапезу перед ними поставив. І знову пішли до темниці. Зранку ж розкаялися воєводи, що невинних людей жорстоко побили, послали до темниці, щоб відпустити їх іти вільними, куди хочуть. Павло ж сказав до них: "Нащо били перед людьми нас, незасуджених людей, римлян, і посадили до темниці, нині з неї виводите? Але ж ні, хай самі прийдуть і виведуть нас". І повернулися посланці, розповіли воєводам слова Павлові. І злякалися воєводи, що їхні в'язні римляни. І прийшли, просили їх вийти з темниці і з града. Вийшовши з темниці, прийшли до дому Лідії, жінки, у якої й раніше перебували, й утішили братів, що там зібралися, привітали їх і пішли до Амфіполя й Аполонії, і прийшли в Солунь, де багатьох здобули своїм благовістуванням.
Заздрісні юдеї зібрали крамольників, якихось злих мужів, напали на дім Ясоновий, де апостоли перебували, і, не знайшовши апостолів, взяли Ясона і з братів декого і волокли до градоначальників, скаржачись на них, що вони противники цісаря, говорять про иншого царя, названого Ісусом. І ледве Ясон звільнився від напасти тої, а святі апостоли, які сховалися від крамольників, вийшли вночі з града і прийшли до Верії. Але й там злісна жидівська заздрість не давала спокою святому Павлові. Довідалися в Солуні юдеї, що Павло проповідує Слово Боже у Верії. Прийшли і там бентежили та підіймали людей і на Павла бунтували. Треба було апостолу святому і звідти йти — не тому, що смерти боявся, але просили його брати, щоб беріг життя своє задля спасення багатьох. І відпустили його іти в помор'я. Силу ж і Тимофія залишив там, утвердив новоохрещених, знав-бо, що юдеї лише його одного голови шукають. Сів у корабель і відплив до Атен. І бачив град, повний ідолів, стривожився духом, над загибеллю стількох душ сумуючи. Змагався ж на зібранні з юдеями і на торжищі з еллінами, і з філософами їхніми у всі дні, і повели вони його на Ареопаг, місце так називалося, де при капищі Арея смертні суди робили. Вели його туди, бо щось нове хотіли від нього почути і задля того, щоб (як же говорить Золотоустий святий) передати його суду, і мукам, і смерті, коли хоч щось, достойне кари, від нього почують. Павло ж святий, від якогось кумира, на якому "невідомому богові" надписано, почавши, проповідував їм істинного Бога, доти невідомого, кажучи: "Про того бога, якому ви, не відаючи, поклоняєтеся, я вам проповідую і розповідаю про Бога-Творця всього світу, і про покаяння, і про суд, і про воскресення мертвих". Почувши про воскресення мертвих, одні насміхалися, инші ще хотіли про те слухати. І вийшов Павло з-посеред них незасуджений, як не винен, а Слово Боже не без користи і здобуття душ було. Деякі мужі приєдналися до нього, повірили
