Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Була в Царгороді пожежа, яка почалася із церкви Святої Софії. Настільки велика, що ніхто з людей вогню того загасити не міг. І згоріли всі прекрасні палати, і прекрасні споруди в цілому місті, досягнуло ж незгасне полум'я і притулку для подорожніх преподобного Сампсона. Звідусіль оточивши, торкнутися до нього не могло, і видно було, як дім стояв посеред такого полум'я, як неопалима купина. І багато хто бачив преподобного Сампсона, який явився на даху будівлі, швидко обходив огорожу притулку навколо і полум'ю, що кидалося, боронив з гнівом. Вогонь же, наче соромлячись лиця його святого і велінню його скоряючись, віддалився від того дому. Тоді раптом загриміла сильно хмара і дощ великий пролився — цілу пожежу загасив молитвами святого. Подавав же Сампсон преподобний зцілення на всілякі хвороби як же за життя свого, так і після переставлення. Один знаменитий муж, на ім'я Теодорит, саном спадарій, коли швидко сходами з дому свого в якійсь потребі біг, пошкодив собі в суглобі ногу й лежав хворий дуже. Три дні не міг їжі і пиття скуштувати ані принаймні трохи заснути від лютого болю ноги, нічого не міг говорити — безголосий, наче німий. Проте розумом своїм був здоровий, щиро молився в Бозі до святого Сампсона, на допомогу його прикликаючи. Через три дні, коли настала ніч, побачив того, кого прикликав. Стояв він біля ніг його і торкався стопи пошкодженої ноги. І казав: "Встань, нічого більше не терпітимеш". Те мовивши, невидимим став. Теодорит же, зразу цілого себе здоровим відчувши, почав з радістю голосно дякувати Богові й казати: "Справді великий угодник Божий Сампсон святий". Оглянувши ногу свою й бачивши її цілком здоровою, встав і ходив. Коли настав ранок, пішов швидко до гробу преподобного, де зробив вдячне поклоніння, — розповідав усім про зцілення, яке йому було.
Инший вельможа в Царгороді, на ім'я Лев, їдучи конем, випадково ногою до стіни кам'яної зачепився і поранив її, і недужий був через неї тяжко, день за днем лютішою хвороба ставала. Радили йому домашні прикликати лікаря, аби на пошкодженому місці зробив кровопускання. І зближався четвертий день, коли мав лікар закликаний прийти. Було ж тої ночі вищезгаданому Теодоритові, який раніше зцілення отримав, видіння таке. Бачив трьох чоловіків, які заходили в дім одного вельможі, з них же один здавався святим Сампсоном, як його у своїй недузі бачив. А два инші — святі безсрібники лікарі Козьма і Деміян. І спитав їх, кажучи: "Куди йдете?" Вони ж любо поглянули на нього й відповіли: "До Лева-вельможі йдемо". Сказав їм Теодорит: "Чи не знаєте, пани мої, що він, хворобою охоплений, страждає, і цього дня, що надходить, мають прийти лікарі — зцілити йому побиту ногу". Відповіли святі: "Не буде того. Ми-бо прийдемо до нього знову в день п'ятниці і зцілимо його". Коли збудився від видіння Теодорит, побіг до хворого й розповів йому, що бачив і чув. Хворий, повіривши словам його, не прийняв до себе лікарів, але поклався на Бога — чекав п'ятниці, молячись. Коли надійшов день п'ятниці, хвора нога його отримала повне зцілення і стала здорова, як же й друга, і ніякого не потребувала лікування. І поспішив зцілений до гробу преподобного Сампсона — йому ж і тим, що з ним явилися, віддаючи вдячність.
Прославляючи багатьма чудами угодника свого Сампсона, Бог дав його гробу виточувати цілюще миро. Хворі на різні недуги, помастившись ним з вірою, отримували здоров'я. І трапилося, що той самий Лев-вельможа знову занедужав усім тілом і лежав розслаблений, усі частини тіла були недієвими. Коли ж миром, що з гробу святого Сампсона виходило, по цілому тілі був помазаний, — зразу здоровим став. Також очима якось дуже заслаб — тим же цілющим миром полікувався. Віддаючи безкорисливому лікареві своєму вдячність, прийняв на себе опіку про його притулок для подорожніх, який тоді вже занепав, і подавав до нього все необхідне з майна свого. Не зайвим є згадати, що в тому притулку урядником був Єнесій — життям лінивий, у службі недбалий, усі потреби хворих і подорожніх виконував абияк. Однієї ночі преподобний Сампсон явився йому не уві сні, але наче насправді, бив його залізом, говорячи з гнівом: "Чому не вважаєш на службу свою і не сповнюєш потреб подорожніх і хворих!" Від того биття Єнесій настільки розхворівся, що віднявся йому голос, і був німий, і тіло його ціле синє було від завданих ран. Наступного дня приходило до нього багато людей — нічого говорити не міг, лише тіло своє синє показував. Тоді, взявши картку і перо, написав, яку мав від святого кару. Про те довідавшись, вищезгаданий Лев прийшов відвідати хворого урядника. І бачив, що він ціле тіло від биття синє має, говорити не може, почав гаряче до святого Сампсона молитися, кажучи: "Святий угоднику Божий, знаєш мою до тебе віру і сердечність, зроби так, аби Єнесій про те, що витерпів і що на хартії написав, розповів своїм власним язиком — на більше сповіщення чуда і на прославлення імени Божого". Коли він так молився, розв'язався язик Єнесія, й уста відкрилися, і все, що було йому, розповів детально — і з того часу виправився на добре. Люди ж благоговійні, порадившись, впросили патріярха, аби той притулок преподобного Сампсона освятити на церкву, — і було так. На прийняття подорожніх і на спочинок недужих инший дім і лікарню при церкві тій збудували. Після цього досить часу минуло, був инший урядник притулку, на ім'я Євстратій, також не дбав про хворих і подорожніх, ще ж до того був скупий. Якось не давав людям олії багато днів, через що Божою карою захворів на очі. Один же з друзів його, на ім'я Лев, не той, про якого раніше йшлося, але инший того ж імени, служачи в тому ж притулку, сказав Євстратію: "Дай досить олії для хворих і подорожніх — і здоровий
