від нього велике гоніння на Церкву. Тоді той же мучитель послав тезойменного собі родича в Лідду, аби загладити чудесний той образ Матері Божої знаряддям до каменю. І пішло за чудом чудо. Скільки-бо каменотеси сікачами й сокирами не сікли і не стругали нерукописний той образ, стільки видно було фарбу і розпис, що в глибину стовпа проникли. Трудилися багато й нічого не досягли — без нічого пішли. І прославився той образ Пречистої Богородиці превеликими й незліченними чудами у всі кінці вселенної. І сходилися на поклоніння до нього з усіх країв вірні у всі літа. Минуло ж років багато, блаженний Герман перед прийняттям архиєрейства і патріяршого престолу в Царгороді пішов до Єрусалиму поклонитися Гробу Господньому й иншим святим місцям. І був у Лідді, і чудотворний образ Пречистої Богородиці бачив, і гаряче помолився, і звелів іконописцеві перемалювати подобу того образу на дошці. Взявши переписану ікону, поніс її із собою до Царгороду і мав її в себе як безцінний скарб, щодня перед нею молитви свої промовляв і був, волею Божою, патріярхом Царгороду в царювання Артемія, перейменованого на Анастасія. Тоді Лев (що називався раніше Конон) Ісаврійський прийняв царство, вніс єресь іконоборну, підняв гоніння люте на правовірних і вигнав святішого патріярха Германа з престолу його з безчестям і приниженням великим. Святіший Герман, вигнаний з церкви і з дому свого, взяв із собою дві святі ікони — Христа Спасителя і Пречистої Богоматері, тої, що в Лідді із самописного чудотворного образу переписав. Хотів же в кораблі відплисти у вигнання, написав послання до святішого папи старого Риму Григорія, сповіщаючи про своє безневинне вигнання і про муки правовірним, які чинить іконоборний цар у Царгороді. Зробив заглибину в дошці Христової ікони, що була груба, вклав туди те писання запечатане, позначив час листа і закріпив місце, поцілував святу Спасителеву ікону зі сльозами і двічі промовив: "Наставниче, Наставниче, спасай себе і нас". Відпустив ікону в море, і за один день і ніч та свята ікона, морем пливучи, досягла старого Риму. І було в ту ніч явлення святішому папі про прихід Спасителевого образу. Папа ж удосвіта, як зійшло сонце, взяв клир свій, зі свічками і кадилами, сів у корабель і Тивером-рікою плив до моря назустріч іконі Спасителя. І коли були в гирлі ріки, що в море впадає, побачили ікону, що прямим шляхом водами йшла. І сповнилися жаху й радости, і поклонилися благочесно. Сказав же папа до ікони зі сльозами: "Якщо до нас, недостойних, прийшов Ти, Владико, молимо Тебе: як же преславно водами ходив, так і на наші сам зійди руки, не маємо зі своєї волі Тебе торкнутися". І зразу ікона з моря в повітря піднялася і, наче птаха, на руки архиєреєві опустилася. Він же, поцілувавши її з радісними сльозами і гідним вшануванням удостоївши, поніс у Рим із псалмоспівами. І обніс через цілий град, аби всі люди бачили ту божественну ікону. Тоді поставив її у великій церкві святого верховного апостола Петра. Вийнявши із дошки патріярхове послання, яке не було мокре від води, прочитав і зрозумів, що зробив злочестивий цар у Константинополі. Ще ж і те довідався із записки, що за один день і ніч та Спасителева ікона із Константинограда до них прийшла. І величали всі неосяжну Божу силу. Через єресь же іконоборну, що на Сході піднялася, і через вигнання святішого Германа переживав папа сильно, і важкою печаллю був охоплений, і писав до царя сміливо, злочестя його викриваючи. А від ікони Спасителя в Римі багато відбувалося чуд, недуги різні від людей проганялися.
Святіший же Герман, у вигнанні перебуваючи, коли наблизився до блаженної кончини своєї і побачив, що не припиняється святим іконам безчестя і наруга: одних оплювали й розбили, инших у болото кинули й ногами потоптали, ще инших вогнем спалили, — написав друге послання до першопрестольника римського, сповіщаючи про те, що діється. І в дошці другої ікони, що була Богородична, та, що з Ліддської переписана, вирізавши місце, сховав у ньому обережно своє послання, зазначивши час і годину писання. Обійнявши ікону й довго плакавши, сказав: "Іди, Владичице, іди і спасайся, втікаючи нині не від Ірода до Єгипту, а від звіройменного ворога в Рим до благочестивих, щоб зберегтися разом з предвічним тим немовлям від мерзотних рук іконоборських. Перейди це велике і просторе море плаванням щасливим, носиш-бо Того, що створив небо, і землю, і море. Іди і спаси себе в руках угодника твого Григорія, нас же, що задля чести твоєї бідуємо, на лоні Авраама осели і згадай в небесних своїх дворах". Так святий Герман говорив, святу ікону сльозами змочував, цілував з любов'ю і пустив її на море. І поплила ікона швидше від лету орла, і за один день і ніч досягла Риму. І тої ночі було папі сповіщення про прихід ікони Небесної Цариці. Він же, вставши, як же раніше назустріч іконі Христовій, так і назустріч іконі Богоматері зі всім клиром, зі свічками й кадилами, Тивером-рікою вийшов. У гирлі глибокому видно було всім, що Божа Мати просто на водах стояла і до них ішла. Коли простягнув папа до неї руки свої, вона сама на руки йому зійшла. І прийняв її з великою радістю, і, поклонившись, поцілував її, і повернувся в град, дивуючись великим чудесним ділам Божим. Відкрив же в дошці іконній місце вирізане, знайшов записку святішого патріярха Германа, прочитав її і зрозумів, що вчора рано послав він ікону, — і прославив велич Божу. Над святим же Германом зжалився, що такий світильник Церкви у вигнанні кончиною смертною згасає, і плакав над ним вельми. Пречесну ж ікону Богоматері проніс через цілий град, як же й Спасителеву. Й увійшов у церкву святого Петра, поставив її всередину вівтаря — і подавалися від неї на різні хвороби зцілення. Після цього минуло літ сто і більше, чільники іконоборства, царі й патріярхи із шумом загинули — воцарився ж Михаїл із матір'ю своєю Теодорою, й іконоборну єресь із царствуючого града зовсім було винищено. Тоді в Римі та ікона, що з Ліддської нерукотворної була переписана, яку святий Герман із вигнання до Риму відпустив і яку у вівтарі поставили, почала сама від себе часто хитатися, нічим же не рухана. Бачили те всі. Було ж це багато днів, і на вечірні, і на утрені, і на Літургії. І було немале здивування і страх римлянам через чудо таке: думали-бо, що то знамення якогось Божого
