гніву, що на них насувається. Був же тоді в Римі папа Сергій. Одного разу, коли сам папа був на соборній відправі в церкві, почала ікона та хитатися ще більше. Те помітивши, всі були налякані — перестали співати й довгий час голосно взивали "Господи, помилуй". І тому що прикликували милість Господню довго, перестала ікона хитатися. Але за хвилю знову зрушилася, звук своїм рухом утворила і знялася в повітря зі свого місця. Зойкнули всі, збіглися до вівтаря, хотіли схопити її руками, щоб не впала на землю й не розбилася, але ніхто ж досягнути і торкнутися її не міг: вище від рук людських ходила по церкві в повітрі, наче ногами, не поспішаючи, але помалу геть з церкви виходила — невидимі ангельські руки її виносили. Папа ж зі всім клиром і народом вжахнувся через преславне те видіння, питав із трепетом в ікони, куди вона йде. Вона ж пішла над ріку Тивер, спустилася на води й поплила до моря. Люди ж берегом йшли за нею, дивилися на її відхід і заплаканими очима її відпроваджували. А папа ридав, зі сльозами кажучи: "Горе нам, о Царице, горе нам, о Пані, куди відходиш від нас, божественний Кивоте? Як колись по водах прийшла до нас, так нині тим же шляхом від нас відходиш. Боїмося ми, аби не прийшло і до нас у Рим іконоборське катування, через яке ти із Константинограда вийшла. Нині ж знову із Риму виходиш. Але, о Всемогутня, коли ж стихне та єретична буря, що Церкву Христову бентежить?" Те й більше говорив папа, ридаючи і відпроваджуючи ікону, допоки вона швидким плавом не віддалилася по водних бистринах і не зникла з їхніх очей. Звелів же папа преславне те чудо в церковних книгах записати на пам'ять наступним родам, на славу чудодійної Матері Господа нашого Ісуса Христа. Ікона ж та свята над ранок досягла Константинограда і в гавані поблизу палат царських опинилася. Взяли її з води благовірні мужі, що там трапилися, перенесли до благовірної цариці Теодори і вважали, що та ікона з тих, які іконоборці кидали в море, прив'язавши каміння важке. Казала цариця, що у глибині якось відав'язалася та ікона від прив'язаного каменя і сплила. Тим часом від благовірного царя Михаїла і від святішого патріярха Методія послано було від Царгорода до Риму видатних мужів духовного і світського чину з листами до папи, в яких сповіщали про помісний Собор Святих Отців, що був у Царгороді, який знову утвердив благочесне пошанування святих ікон. З такими писаннями царські й патріярші посланці досягли Риму, звеселили вельми папу і всіх правовірних, що там були, чули все про чудотворні ікони Спасителя і Богородиці, які в дні святішого папи Григорія спершу одна, а потім друга морем до Риму прийшли, пущені від святішого патріярха Германа. І як недавно Богородична ікона сама від себе здійнялася знову й із Риму пішла. Те чувши, вони записали собі всі чудесні розповіді, зазначивши час і день відходу ікони Пречистої з Риму. Повернувшись до Царгорода, розповіли все цареві, і матері його цариці Теодорі, і святішому патріярхові Методію. Вони ж зразу згадали про знайдену в морській гавані ікону і сказали собі: "Чи не та то ікона з Риму?" Після того скоро від римського папи прийшли навмисно посланці до царя і до патріярха в Константинополь. Коли показали їм ту святу ікону, у гавані морській знайдену, — зразу пізнали її римляни і зі сльозами припали до неї. І розповіли всім, що це та ікона, яка від них з Риму пішла. Подивившись на зазначений день і годину її відходу з Риму і приходу до Царгорода, виявили, що за один день і ніч таку відстань шляху пройшла. І прославили всемогутню Божу силу. Тоді святіший патріярх Методій з усім клиром і цар з усім синклітом, взявши ту ікону із палат царських, у супроводі всіх людей несли в Халкопратію і в церкві Богородичній чесно поставили. Раділи з такого дару, їм даного. З того часу ту чудесну ікону Божої Матері прозвали Римлянкою, бо з Риму прийшла, — і було від неї чуд багато.
Ось відомості про обидві найвідоміші в Царгороді чудотворні ікони: про першу, що називається Одигитрія, яку святий Лука написав, і про другу, яку з Ліддської святий Герман переписав, пізніше названу Римлянкою. Що ж до чудотворної ікони Пречистої Богородиці, яка з Царгорода прийшла повітряним шляхом на Тихфін, то не відомо, котра вона — чи Одигитрія, чи Римлянка, чи ще якась инша, яка виточувала благодать чудес. Ми ж невідомих нам речей суєтною цікавістю не випробовуймо і недовідомих судів Божих не перевіряймо — кожну пречесну ікону Пречистої Богоматері благочесно шануймо, з вірою до неї припадаймо, з любов'ю і страхом цілуймо, благоговійно поклоняймося, взираючи на неї, як на саму істинну на небі Богородицю, що із Сином співцарює. І славимо народженого від неї Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 27-й день
Житіє преподобного отця нашого Сампсона, опікуна подорожніх
Сампсон великий, про нього ж слава розходилася всюди, був із преславного міста Старого Риму, від чесних, багатих і знатних батьків народжений, які вели своє благородство з царської крови. Він добре навчився зовнішніх учень, набув і майстерности лікаря — не для потреби чи якоїсь своєї користи, було-бо багатства в нього доволі, а щоб не бути без діла і щоб з тої своєї майстерности Бога ради убогим послужити. І зцілював тих, що мали невиліковні хвороби: до його лікарської майстерности додавалася і благодать Господня, що зцілення творила, яку здобув за добродійність свою і віру в Бога. Мав розуміння зовнішніх учень і Божественного Письма, багато вправлявся в читанні святих книг і до любови Христової був спонукуваний вірою і надією. Коли переставилися батьки його і багато маєтків залишили, не забарився вчинити належне, але зразу почав міняти швидкоплинне й тимчасове багатство на негинуче й вічне, наслідуючи євангельське слово. Подавав милостиню, не жаліючи, як кажуть, обома руками, витрачаючи гроші на всілякі потреби убогих і голодних, у череві їхньому тлінному нетлінний скарб здобуваючи. Це ж у всі дні життя свого робив, бо милосердний був від народження і виховання. До смиреннішого життя хотів себе скерувати — відпустив багато рабів на свободу, лише одного на послуження собі залишив. Яка ж була йому в стількох рабах потреба, якщо сам у справжні й
