Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

дари й почесті обіцяючи й кажучи: "Коли приступиш до великого Серапіда і принесеш йому жертви, о красний юначе, будеш із нами в палаті і по-царському виховаєшся, і всі тебе шанувати і хвалити будуть, і блаженний станеш воїстину. Коли ж не послухаєш мене, то зле маєш загинути". Юнак же Мамант мужньо відповів йому, кажучи: "Не буде того, о царю, щоб поклонився я бездушним ідолам, котрих ви як богів пошановуєте. Та ж ви безумні є, що кланяєтеся дереву і каменю нечуттєвому, а не Богові живому! Перестань-бо лестивими словами мене зваблювати, бо коли ти доброчиниш - мучиш, коли ж мучиш - доброчиниш. Знай-бо, що ті твої обіцяні мені добродіяння дари та почесті були б мені тяжкими муками, коли б замість Христа полюбив би я те. Муки ж тяжкі, що заради імені Христа обіцяєш накласти, будуть мені великим добродіянням, бо заради Христа мого ліпше померти мені, і це більше усіляких почестей та надбань". Так святий Мамант говорив перед царем і не соромився, що в юнацькому тілі розум мав досконалого мужа і серце безбоязне; сила Божа знає і малого хлопця з'явити нездоланним Голіатом і з вуст малолітка звершити собі хвалу, і малолітнього хлопця так умудрити, щоб більше старця розумів, - це все можна було бачити в юнакові Маманті: не перемогли його слова беззаконного царя, не .звабили дари, не застрашили муки, що їх більше великих дарів прийняв старатливо, бо розгнівавсь мучитель і звелів, щоб на землі його розпростертого нещадно бити, а коли били красне його тіло, він так терпів, ніби ніякого не відчував болю. Цар же каже до нього: "Промов тільки вустами, що подаси жертви богам, тоді вільний будеш від муки". Він же відповів: "Ні серцем, ні вустами не відкинуся від Бога і Царя мого Ісуса Христа, коли мені і в тисячу разів більші за ці знову накладеш рани, вони- бо з'єднують мене з жаданим Господом моїм, і хочу, щоб не утрудилися руки тих, що б'ють мене, — скільки-бо тії б'ють, стільки винуватцями стають більших мені благ у подвигоположника. Христа".

Авреліян же, бачачи його байдужим до ран, повелів свічками опалювати тіло його. І так сталося: вогонь, соромлячись тіла мученика, не торкнувся до нього, але метнувся на лиця тих, що опаляли. І більше загорівся мучитель гнівом і опалився ярістю, аніж Христовий мученик вогнем природним: наскільки той на вогонь незважав, настільки мучителеві серце спалював. Тоді повелів камінням побивати святого Маманта - йому ж бо те камінне побиття таке доброприємне було заради любові Христової, ніби хто пахучими посипав його квітами. Цар, бачачи, що нічого не досягне, засудив його на смерть - хай у море його вкинуть. Прив'язали слуги на шию його оливо велике, повели до моря, але й там не полишив Господь раба свойого: ангелам своїм заповів, щоб уберегли його. І тут з'явився ангел Господній на шляху, як блискавка лискочучи. Ті, що вели (Маманта), побачивши його, назад побігли зі страху, покинувши святого Маманта. Узяв-бо ангел мученика, відкинув оливо і завів його на гору високу в пустелі поблизу Кесарії і там йому жити повелів.

Пустельне оте життя Мамант почав од посту: сорок днів і сорок ночей на горі тій постився, і був наче другий Мойсей, якому дано в руки новий закон, даний спершу отцям нашим і чого не одержав Мойсей, те прийняв Мамант, бо ж Мойсей тільки скрижалі з висоти дістав, до Маманта зійшов-бо з небес і голос, і жезл. Коли ж прийняв жезла, за голосом, що повелів йому, ударив тим жезлом у землю, як Мойсей колись у море прийняв одразу Євангеліє, котре вийшло від надр земних, і явився не тільки як другий Мойсей, а ще й як другий Павло, проповідуючи Євангеліє і збудував таку собі малу церкву, і в ній молився, святе Євангеліє читаючи. За повелінням же Божим збиралися до нього з тієї пустелі звірі, як вівці до пастиря і, як розумні, до слів уст його прихилили вуха свої і корилися йому. Харч же його був молоко диких звірів, їх-бо доїв, творячи сири не тільки собі, але и жебракам - зібрав-бо багато сирів; носячи їх до міста Кесарійського, роздавав убогим. Пішла чутка про нього у тому місті; такий собі Олександр, не той, що раніше згадувався, але інший, поставлений на той час ігемон у Каппадокії, людина яра і лиха вельми, довідався все те про Маманта; вважаючи його за чародія, послав певних воїнів на конях у ту пустелю шукати його, а, знайшовши, привести до нього. Він сам зійшов з гори до тих, що шукали в пустелі Маманта святого, зустрів їх і запитав: кого шукають? Вони ж, гадаючи, що він пастух, що пасе овець своїх на тій горі, сказали йому: "Маманта шукаємо, що десь живе у цій пустелі: чи не знаєш його ти, де він є?". Мамант же запитує їх: "Для чого шукаєте?" Вони ж сказали: "Оговорений перед ігемоном, що волхв він є. І послав нас ігемон схопити його на муки". Мамант же мовив до них: "Я вам, о друзі, повім про нього, тільки прийдіть у хатину мою і, відпочивши трохи від праці, харчем підкріпітеся". І пішли воїни з ним у його житло, він же подав їм сири їсти. Коли ж вони їли, то прийшли, за звичаєм своїм, лані і кози дикі молочні, щоб їх видоїли. Він же надоїв молока і подав воїнам хай п'ють, сам же став на молитву. І почали приходити численні звірі, що бачачи, воїни перелякалися і, кинувши їжу, до нього прибігли. Він же звелів їм не боятися, так само звістив, що це він є Мамант, якого шукають. Вони ж бо сказали йому: "Коли хочеш іти до князя, то іди з нами, коли ж  ні, то нас відпусти самих, ми ж бо не сміємо вести тебе. Однак молимо тебе: хай не пошкодять нам звірі!" Він же втішив Їх, спершу їм повелів іти, кажучи: "Ідіть ви спершу, а я сам услід за вами піду". І пішли воїни, і чекали пришестя його у міських воротях, вірили-бо словам такого мужа, ані помислити не можучи щось неправедне про нього. Мамант же взяв із собою одного лева, пішов із ним до міста, і сам увійшов у місто, а лев зовні залишився. Воїни ж узяли Маманта і поставили його перед ігемоном Олександром.

Ігемон же, побачивши святого, спершу почав питати його, кажучи: "Чи ти є знаменитий