Житія Святих - Січень - Данило Туптало

і Божим милосердям збереглися живими, і на сушу морем викинені". Ще ж він те говорив, пізнали батьки, що то сини їхні, і зразу скрикнули: "Ось діти наші, це плід утроби нашої, це світила очей наших" . І впавши на шию, цілували їх і плакали з радости. Просльозився і старець, і всі встали, воздали славу й дяку Богові, і веселилися, величаючи велике і дивне Боже щодо себе провидіння. Тоді пан Ксенофонт із подружжям своїм молив святого старця, щоб постриг їх у чин чернечий, і пострижені були Ксенофонт і Марія рукою отця ясновидного і чернечому правилу навчені. Заповідав же їм старець, аби не разом, але кожен окремо щоб перебували, і за короткий час розлучилися всі. Пані Марія в монастир черниць була віддана, Іван і Аркадій, батьків своїх поцілувавши, пішли зі старцем у пустелю, а пан Ксенофонт, пославши у Візантію, продав дім свій і всі маєтки, потребуючим роздав і рабів звільнив, тоді в пустелі келію знайшов і безмовствував. Всі ж угодили Богові на кінець і великих дарів від Нього сподобилися: Іван і Аркадій серед пустинножителів, як світила, просіяли, досить літ проживши, передбачили кончину свою і до Господа перейшли; преподобна Марія чуд багато зробила: сліпих просвітила, бісів виганяла і блаженною кончиною перейшла із земного в небесне; преподобний Ксенофонт також прийняв від Бога чудотворення і передбачення благодать і, ясновидячи, передбачав майбутнє, і великих таїн був глядачем, і перейшов бачити те, що око не бачить, і насичуватися видінням Лиця Божого. Так преподобний Ксенофонт, і блаженна Марія, і святі діти їхні Іван і Аркадій, Бога ревно полюбивши, добре Господеві послужили життям праведним і богоугодним, і до лику святих приєднав їх святіший Владика, Христос, Спас наш, Йому ж із Отцем і Святим Духом слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Про цього Івана святого, сина Ксенофонта і Марії, брата ж Аркадієвого, дехто думає, що то Іван Ліствичник, як же у книзі його спочатку очевидно виглядає. Житіє святого Івана Ліствичника, яке Даниїл, чернець Раїтський написав, народження і град святого приховує, дехто ж говорить, що він був сином Ксенофонта. Брат же його був Георгій Арселіт, іменований від народження Аркадієм. Цей же не змінив імени, Іваном-бо називаючися. Ксенофонт був у Царгороді. Та инше.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Симеона, пустельника, названого Старим, що на Синайській горі творив подвига.

І святих мучеників: Ананія Пресвітера, і Петра, ключника в'язниці, і з ним семи вогнів, що за Діокантіяна-царя у Фінікії за Христа страждали.

У той самий день перенесення мощів преподобного Теодора, ігумена Студійського, житіє його дивись 11 листопада.

І пам'ять брата його, святого Йосипа, єпископа Солунського.

Місяця січня в 27-й день

Сказання про перенесення чесних мощів святого отця нашого Івана Золотоустого з Коман до Царгорода

Коли після переставлення Вселенського Великого учителя, патріярха Царгородського святого Івана Золотоустого в Команах тридцять літ і більше минуло, святіший Прокл, що був колись його учнем, тоді престолу його намісником, відправляючи йому столітню пам'ять у Великій царгородській церкві, мав слово до народу, багатьма восхваляючи похвалами Божого угодника. "За достоїнством [казав] похвалити Івана ніхто не може, хіба якщо б іще один такий Іван нині явився. Як же повновода ріка пам'ять про нього, з неї ж незчисленних його трудів, подвигів і повчань спогад напоює душі вірних, у ньому благодаті Божої сіяють промені, через них же одному Божества світло являється, иншому ж очищення православ'я від єресей бачиться, комусь про ідолів погублення стає відомо, иншому блуду виявлення показується, хтось віру і звичаї виправляє, ще иншому небесні зблискують вінці. О архиєрею, твоя ж пам'ять, як повітря, пахощів сповнене! О ім'я Іванове, що відповідає ділу! О проіменування Золотоустий, що явно показує, який був у проповіді слова! О язику Небес вишніх! О учителю, що євангельські громи розчиняєш. Іван цей — як Іван, Предтеча Господній, який покаяння проповідував. Той проповідник — цей труба, той непохитний — цей нездоланний. Той дівственник — цей чистоти захисник. Той у пустелі хрестив — цей у граді сіті натягнув. Той викривав перелюбодіяння — цей грізно карав хижаків. Той у темницю вкинений — цей у вигнання загнаний. Той усічений в голову — і цей таку ж смерть за істину підняти бажав. Багато в нього було подвигів на землі, багато-бо в нього вінців на Небесах. Іван зі святим апостолом Павлом нині співає: "Христовими пахощами я є". Бо кожне місце від блуду, як від смороду, очистив. В Ефесі хитрість Мидову прогнав. У Фригії матір лжебогів бездітною зробив. У Кесарії народні блудилища розігнав. У Сирії богопротивні сонмища спорожнив. У Персії слово благочестя посіяв. Всюди православної віри коріння насадив, весь світ пізнанням Бога язиком наповнив. Книги склавши, сіті спасіння всюди натягнув. З Іваном Богословом про Слово Отче богословив. З Петром благочесне ісповідання заснував. Із рибалками православ'я сіті у світ закинув. О Іване, життя твоє справді скорботи сповнене, але смерть твоя чесна, гріб твій славний, винагорода твоя велика".

Коли так святий Прокл у церкві промовляв, народ, горячи серцем до святого Івана Золотоустого, не стерпів чекати кінця тої бесіди, але великим голосом, усі, як одними устами, возвали до святішого Прокла, просячи його, щоб поспішив повернути святі мощі Іванові з Коман до них у Царгород. І був клич великий у церкві на довгий час, що промовляння патріярше закінчитися не могло. Зразу-бо святіший Прокл після відпусту церковного до царя Теодосія, сина Аркадія, великого ж Теодосія внука, пішов і про перенесення чесних мощів Золотоустових радившися, казав: "Обернися, царю, до того, хто євангельським тебе народив святим хрещенням і святительськими руками [як же колись Симеон-старець Господа] у церкві носив. Церква взиває до тебе: "Краса моя роздерлася, уста замкнулися, врода потьмяніла, поїдає вепр дикий пастирів моїх, овець Золотоустових, і звірі розтлінні плід уст моїх з'їдають. Осквернила заздрість святиню служителя мого, як у хащі дерева, сокирами відтяли його від мене і в гріб мовчання замкнули його". Говорили поміж собою єретикові послідовники: "Загороди уста, що говорять багато на нас. Зганьбімо слова його, щоб не зміг-бо вже так учити ані скинути нас більше". Аж допоки, о царю, безчестити мене має ворог через Золотоустого, віддай мені того, що був подобою Жениха мого Христа. Даруй мені, своїй матері, духовного твого отця. Хоч і позбавила мене його плотська твоя мати, але ти немилосердного її серця і волі злої не наслідуй — наслідуй же святиню духа,