Житія Святих - Січень - Данило Туптало

було б тут". І почав ревно молитися, говорячи: "Господи, яви мені Сам розумно, щоб побачив Тебе". Тоді голос був до нього: "Не явлюся тобі, бо юний ти є, щоб, вознісшися, не упав". Затворник же зі сльозами сказав: "Ніяк же, Господи, не зваблюся, навчив-бо мене ігумен не приймати зваби бісівської. Усе, що велиш мені, зроблю". Тоді душезгубний змій, прийнявши владу над ним, сказав: "Неможливо є людині, що в тілі є, бачити мене, але ось посилаю ангела мого, щоб перебував з тобою. Ти ж волю його чини". І зразу став перед ним біс в образі ангела. Микита ж, впавши, поклонився йому, як ангелові. І сказав йому біс: "Відтепер ти вже не молися, але читай книги, і так опинишся з Богом, бесідуючи, і подаси слово корисне тим, що приходять до тебе. Я ж завжди буду молити Творця всіх за спасіння твоє". Повірив затворник сказаному і зманився: не молився більше, але віддався читанню книг. Біса ж бачив, що безперестанку молиться за нього, і радів, думаючи, що ангел творить молитву за нього. Тоді з тими, що приходили до нього, багато бесідував із Писання про користь душі, почав же і пророкувати, і була про нього слава велика, що всі дивувалися тому, що збувалися його слова. Якось послав до князя Із'яслава, говорячи: "Сьогодні убитий князь Гліб Святославич у Заволоччі, скоро пошли сина свого Святополка на престол Новограда". І як же сказав, так і було. По декількох-бо днях прийшла вість про убивство князя Гліба. І від того ще більше розійшлася слава, що затворник цей пророком є, і вельми прислухалися до нього князі і бояри [хоч біс і не знає того, що має бути, але що сам вчинив і навчив злих людей: чи убити, чи украсти — те сповіщає. Так-бо й коли приходили до затворника, хотівши слово утіхи чути від нього, тоді біс, гаданий ангел, розповідав йому все, що сталося з тими, і він же пророкував, і було так]. Не міг же ніхто змагатися з Микитою із Книг Старого Завіту, весь в устах мав: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Судді, Царства — і всі пророцтва за чином, і всі книги єврейські пізнав добре. Євангельських і апостольських святих книг, переданих нам у благодаті на виправлення наше й утвердження, ніколи ж не хотів бачити чи слухати, не лише шанувати, ані иншому не давав бесідувати до себе з Нового Завіту. Через те зрозуміло було всім, що зваблений ворогом. Цього-бо не терпівши, прийшли до звабленого преподобні отці: Никон, ігумен Іван, що після нього був ігуменом, Пімин Постник, Ісая, що був єпископом Ростовським, Матей Ясновидець, Ісакій, затворник Печерський, Агапит-лікар, Григорій Чудотворець, Микола, що був єпископом Тмутороканським, Нестор Літописець, Григорій, творець канонів, Теоктист, що був єпископом Чернігівським, Онисифор Ясновидець. Ці всі, що чеснотами сіяли, прийшли, молитви творили до Бога про Микиту і відігнали біса від нього, бо до того не бачив його. Тоді, вивівши його геть, розпитували, щоб розповів їм щось зі Старого Завіту. Він же клявся, що ніколи не читав тих книг, що перед тим з уст умів. До цього ж ні одного слова не знав, бо ледве навчили його грамоти. Тоді молитвами преподобних отців прийшов до себе, ісповідав гріх свій, і плакав через те гірко, віддав себе на велику повстримність і послух, сприйнявши чесне і смиренне життя, бо перевищив він усіх чеснотами. Чоловіколюбний же Господь, бачивши таке блаженного подвизання ані не зневажаючи попередніх його чеснот, у них же з юности навчав себе, прийняв істинне його покаяння. І як же Петра святого, що відрікся від нього три рази, покаяння прийняв, говорячи йому: "Паси ягнят моїх, паси овець моїх, паси вибраних моїх", — те ж знамення благоприємного покаяння і блаженному цьому Микиті подав, бо за превелику любов у збереженні всіх заповідей вчинив його пастирем словесному своєму стаду, возвів на престол єпископства Новгородського. Тоді ж для зміцнення віри і переконання більшого щодо відпущення святому його падіння, яке раніше було, прославив доброчинне його життя і чудотворення дарами. Якось-бо бездощів'я було, помолився Богові — і дощ з неба зійшов.

Також і пожежу в місті молитвами своїми погасив та инших багато чудес творив. І так добре словесну свою паству випасши, переставився до Господа у вічне життя, у рік шість тисяч шістсот шостий, місяця січня у тридцять перший день, тримаючи престол великого Новгорода тринадцять літ. І поховали його чесно у великій церкві святих богоотців Йоакима і Анни. Після того чотириста п'ятдесят років минуло, відколи тіло блаженного Микити поховане було в гробі, у рік же сім тисяч п'ятдесят дев'ятий, за правління благочестивого царя Івана, самодержця всієї Росії, сина Великого князя Василія, і за митрополита Макарія, за архиєпископа великого Новгорода Теодосія знайшли мощі святого Микити цілими і зовсім не ушкодженими. І зцілень вони багато дають тим, хто приходить з вірою, до сьогодні. Богу нашому слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

КІНЕЦЬ П'ЯТОЇ КНИГИ