Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Місяця червня в 21-й день
Пам'ять святого мученика Юліяна Тарсянина
Святий мученик Юліян народжений був в Аназарвеї, місті другої єпархії Киликійської, від батька сенаторського благородства, елліна вірою, та від матері-християнки. Вона після смерти мужа свого переселилася до Тарсу Киликійського й, охрестивши хлопця Юліяна у святу віру, виховувала його в книжному ученні і в християнському благочесті. Коли ж був хлопець вісімнадцятилітній, налягло гоніння велике на християн за царювання Диоклитіяна — взяли блаженного Юліяна, до Маркіяна-ігемона на допит привели. Довго його там допитували, то ласками зваблювали, то погрозами й муками до ідольських жертв примушували — не відрікся Христа. По різних градах киликійських цілий рік його водили і всюди мучили всіляко — залишався, як діямант, твердий в ісповіданні Ісуса Христа. Коли привели його в поморський град, що називався Егея, тамф бісівські слуги насилу відкрили святому уста і вклали м'ясо ідоложертовне — хотіли мерзенними жертвами осквернити чистого і святого раба Христового. Коли його вкинули до темниці, прийшла до нього блаженна мати його, яка всюди здалеку ходила за ним, молячись до Бога, щоб укріпив сина її в подвигу страдницькому. Взяли її нечестиві і на допит поставили. Вона ж просила ігемона, аби дав їй сина на три дні, щоб переконати його поклонитися богам їхнім. І дозволив їй ігемон безперешкодно приходити до сина в темницю. Вона ж удень і вночі сиділа при синові, з великими сльозами, любими словами материнськими розмовляла з ним, переконувала його, аби терпів до кінця короткочасні муки за Христа, щоб вічних благ у лику святих мучеників від Господа сподобитися. Коли ж минуло три дні, поставлено святого разом з матір'ю перед судом ігемоновим. Сподівався ж ігемон, що мати переконала сина свого до жертв. Почав її похвалами прославляти, але вона, відкривши чесні й богонатхненні уста свої, голосно ісповідала ім'я Ісуса Христа, ідольське нечестя багатьма докорами картала й осоромила. Також і святий Юліян зробив: сміливо Христа, єдиного Бога, прославляв, докоряв же язичницькому багатобожжю. Тоді розлютився ігемон, мучив обох немилостиво. Матір-бо мученикову довго бив, звелів п'яти ніг її, якими ходила за сином своїм, відрізати і вигнати її. Мученика ж святого Юліяна звелів покласти у веретище з піском і гадами повзучими отруйними і вкинути в море. І так святий Юліян прийняв кінець мук. Померла ж страдницьки і свята мати його — і прийняла вінець перемоги від Христа Бога. Тіло Юліяна святого хвилі на сушу винесли. Одна благочестива жінка, вдова, взявши, принесла його до Олександрії і поховала чесно. За якийсь час перенесено було ті святі мощі до Антіохії. Пам'ять же святого мученика Юліяна святий Йоан Золотоустий, коли ще жив в Антіохії, похвальним словом прославив і вшанував на славу Христа, Бога нашого.
У Пролозі в цей самий день згадано святого мученика Юліяна Єгипетського. Його житіє і страждання викладено розлого у 8-ий день місяця січня, разом із житієм святої Василини та инших багатьох.
У той самий день пам'ять святого мученика Терентія, єпископа Іконійського, який, терням проколений за Христа, помер.
У цей же день у пролозі згадано святого Марка, єпископа Аполонського, небожа апостола Варнави. Дивися про нього 27-го вересня і 4-го січня і в Житії святого апостола Варнави в 11-ий день цього місяця.
У той самий день житіє святих преподобних отців Юлія Пресвітера і Юліяна Диякона, братів єдиноутробних
Мирмидонія — грецька земля — батьківщиною була святої двійці Юлія і Юліяна, які від одного батька і матері народилися, змалку хрещенням святим були просвітлені, у християнському благочесті і в книжному ученні добре виховані. Вони, досягнувши дорослого віку, мали волю у дівственній чистоті служити Богові й перебувати в пості і молитвах. У законі Господньому повчалися вдень і вночі. За таке-бо життя своє сподобилися церковних чинів. Юлія рукопокладено було на пресвітера, а Юліяна — на диякона. І були наче два світильники в Церкві Христовій, сяяли добрими ділами, через них же прославлявся Отець Небесний.
У той час посеред пшениці віри святої багато ще було полови ідолопоклонницького блуду. Бо хоч і християнські царі володіли Сходом і Заходом, і всюди благочестя цвіло, проте еллінське нечестя не цілком було винищене, а найбільше по селах осліплені нерозумністю люди давнього кумирослужіння трималися. Ці-бо два раби Христові сповнилися божественної ревности, пішли до Царгорода до благочестивого царя Теодосія Молодшого і просили його, щоб подав їм царське своє писання, аби вони могли без перешкод у греко-римських володіннях нищити кумирів, руйнувати і палити капища, рубати гаї і сади, на честь ідолів насаджені, будувати ж храми Божі і поширювати славу імени Ісуса Христа. І дано їм було від царя ту владу й утверджено наказом, у якому і те додалося, аби всюди по краях і градах єпархи, і князі, і всілякі сановники, і градоначальники, і всі, що при владі, слухали їх і допомагали їм у всіх ділах і на влаштування храмів Божих щоб подавали їм потрібне. Прийняли ж і від святішого патріярха благословення на проповідь, будівництво й освячення церков. І йшли ці два святі воїни Христові, наче два апостоли, у краї греко-римського царства, проповідуючи невірним ім'я Ісуса Христа. І навертали багатьох до Христа Бога — не лише словом, а й чудами переконували: далася їм від