Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Колись у царські палати прикликаний був, царя Романа на осібному місці викрив у сріблолюбстві великому і в непогамовності до жінок, бо з багатьма осквернився. Цар же не лише не розгнівався на нього, але й покірно викриття те прийняв і виправити життя своє обіцяв. Також і Анастасію, патрицію найголовнішу, викриваючи у таємних прогрішеннях, що часом траплялися, на покаяння наставив і, кончину її передбачивши, возвістив. Цариці Олені, дружині царя Константина Багрянородного, прорік, що має народити доньку, потім сина, який виросте і воцариться, що й було. Дала ж йому цариця золота багато, але він навіть торкнутися до нього не хотів. Цариця ж просила його ім'ям Пресвятої Тройці, щоб узяв, скільки хоче. Святий же, золоті пальцями своїми узявши, дав старенькій Теодорі, служниці своїй, яка стояла там. Хтось, біля цариці стоячи, казав святому: "Дай, отче, більше старенькій тій". Відповів їм святий: "Діти, не потребуємо багато терня, коле-бо справді руки наші". Цариця ж сказала йому: "Справді, чесний ти отче, Христа одного полюбив і чужим суєтному світові цьому зробився, але згадуй нас у прихильних своїх молитвах". І відпустила його з миром. Тим часом познайомився з преподобним Василієм Григорій-мирянин і став йому наче учнем і очевидцем багатьох його чуд, а після того і написав його житіє вельми розлого. Тут із нього скорочення зроблене. Той Григорій, коли вперше до святого прийшов, то почув, що його на ім'я покликали, хоч ніколи не бачив його і не знайомий йому був, — щедрий дар ясновидства мав блаженний старець, і не лише несвідомі діла, але й помисли серця людського одкровенням Божим бачив. Розповів Григорію все, що той собі колись думав. Черницю одну брехливу, яка в нечистоті і волхвуванні жила, викрив і розповів про таємні її беззаконня, і згубу її передрік. Пресвітер один прийшов відвідати святого, приніс йому в дар яблука, і, коли обідали, думав собі пресвітер, скільки він мідяків на яблука витратив, і сказав йому святий: "Що думаєш, брате невідаючий, скільки витратив на фрукти? Від мене довідайся і не труди помислу свого: десять мідяків дав ти за яблука". Пресвітер, те чувши, затремтів, дивувався прозорливості старця і благословив Бога, що такого має угодника у дні свої. Винопродавець один, знайомий святого, бачивши, що в зубожіння приходить, прийшов до преподобного, просячи його, щоб відвідав його дім і своїм приходом і молитвами поблагословив винницю його. Коли прийшов святий, прийняв його виноторговець, як же належало, і убогих багато на обід покликав. Тоді увів його до винниці, щоб благословив посудини з вином. Преподобний же старець, благословляючи амфори, прийшов до одної посудини, яка вміщала в собі близько п'ятнадцяти мір вина, і сказав до виноторговця: "Справді, брате, всі посудини твої я благословив Ім'ям Ісуса Христа, цю ж амфору розбити маю". Виноторговець просив святого, кажучи: "Ні, отче, не розбивай, але благослови і її, бо бачу, що торг мій маліє і винен я багато позикодавцям. І боюся в останню бідність впасти". Сказав святий: "І я все те знаю, проте посудину цю розбити хочу, щоб від великої тебе біди врятувати. Через те-бо і прийшов сюди".
Знову сказав виноторговець: "Голову мою краще розбий, отче, аніж посудину цю". Святий же, побачивши колоду велику, що поблизу лежала, взяв її і почав розбивати посудину ту. Коли була розбита амфора, пролилося багато вина. Ті, що стояли там із сумним виноторговцем, сусіди його і друзі, бачили те, що відбувалося, почали обурюватися, образливе на блаженного отця думаючи. Преподобний, зрозумівши духом незадоволення їхнє і помисли, взяв тростину, що там трапилася, запхав на дно посудини, де було ще трохи вина, і витягнув звідти змія, який був на три лікті довжиною, набряк і смердів, і сказав до всіх: "Нащо ображаєте мене, о діти, в серцях своїх, наче я щось недобре зробив? Бачите змію цю? Якщо б, не знаючи того, пили з вина цього і померли б? І в яку біду впав би чоловік цей? Чи добре вам було б, якби так сталося? І чи не зробив я добре, розбивши цю посудину?" Це сказавши, святий кинув змію на землю. Виноторговець же і ті, що з ним, припали до ніг його чесних і просили прощення. І з тої години благословився дім виноторговця того всілякими щедротами багато, молитвами Василія преподобного.
Жінка одна на ім'я Теодотія, несучи на руках дитинча чотирилітнє, годоване молоком, прийшла до преподобного, кланяючись і просячи молитви до Бога, бо народжені від неї діти після трьох чи чотирьох років помирали, і те, що на руках у неї, хворе. Коли жінка це розповідала, почала дитина плакати і просити хліба. Старець же преподобний, взявши скибку хліба, дав дитині і, усміхаючись, спитав, кажучи: "Яке ім'я його? Думаю, що Леон називається". Тоді до матері сказав: "За велику твою любов і сердечність, які маєш до Пречистої Діви Богородиці, ходячи завжди до Одигитрії її, дарує тобі Бог дитину цю цілу і здорову. І побачиш його вихованого і добре в науці книжній наставленого, монаха і клирика, і вельми утішишся через нього, бо добрий звичаєм, премудрий, шанований і славний має бути. Господь буде берегти його. Инші ж діти, яких народиш, подібно до перших, постраждають". Жінка ж, поклонившись святому, пішла, і все те пізніше збулося, за пророкуванням святого. Чоловік один, знайомий святого, прийшов, просячи в нього благословення на дорогу, бо мав іти у східні краї, на якесь діло посилав його володар. Преподобний же, в лице йому пильно вглядаючись і передбачивши те, що має з ним у дорозі статися, сказав: "Халкедон-ріка страшна, проте вгамуватися має заради Василія-грішника". Коли те сказав святий, ніхто не зрозумів сісазаного, і пішов чоловік той у путь свою. Коли ж був він у східних краях, трапилася йому в дорозі одна ріка, якої не знав, ніколи ж
