Житія Святих - Березень - Данило Туптало

душами, але простими серцями прикликають його на співцарювання юному цареві. Він же, повіривши присязі їхній, пішов до Царгорода з домашніми своїми, і зустріли його вельможі і громадяни з почестями і славою великою. Був же його прихід до града зранку, коли засяяло сонце. І було знамення недобре, яке сповіщало йому смерть через убивство. Сонце-бо ясно світило, і дощик малий пішов — краплі ж були криваві, падаючи на землю. Миколай же патріярх і співрадники його, бачивши прихід і почесну від людей зустріч Константина Дуки, змінили на иншу раду свою і замкнули царські входи, не даючи йому прийти до царя і до матері царевої. Він же на площі біля іподрому поставив шатро своє, і приходили до нього вельможі і громадяни щодня, кланяючись йому і царем його називаючи. Деякі ж із & намет. вельмож, познайомившись зі святим Василієм і любов до нього маючи, прийшли до святого, питаючи його осібно, який має бути кінець початому ділу. Святий же з плачем повідомив їм, що не мине й трьох місяців і кривавий кінець буде прикликаному на царство Константинові Дуці і всім, хто його тримається. Кажучи їм те, блаженний ридав невтішно і безперестанно аж до знемоги. Тому вони, замкнувшись у домах своїх, у мовчанні пребували безвихідно, чекаючи зі страхом кінця провіщеного. Знову два брати рідні, сини одного вельможі, обидва саном протоспатарії, до святого прийшли і спитали його, кажучи: "Чи добре нам ходити на іподром до новонареченого царя і признаватися до нього?" Святий же відповів їм зі сльозами: "Діти, не ходіть туди, якщо-бо признаватиметеся до нього, то один через убивство меча помре, другий через відрізання вух і носа постраждає і на посміх буде тим, що бачитимуть його, ціле своє життя". Вони ж не зважили на слова святого, пішли на іподром і до новонареченого цар призналися. І сталося через два місяці. Константан Дука, патріяршою присягою і цілого синкліту запевненнями і просьбами на царство прикликаний, бачивши себе звабленим і осміяним, хоч і міг помститися за себе, бо хоробрий у битвах був і мав за собою багато воїнів і людей, міг-бо силою воїнською і народною замкнені розбити входи й увійти в царське чи обсісти град на довгий час і не пустити необхідного для їжі, тоді й самі шукали б милости в нього і вхід безборонний відкрили б йому, — не хотів, як муж благочестивий і богобоязливий, щоби хтось через нього погано постраждав, ані не шукав, щоб кривавим шляхом зійти на ступінь царський. На Бога покладаючись і на присягу патріяршу і боярську уповаючи, радився зі своїми, аби піти без боротьби і зброї в царське мирно, через мідні ворота, їх єдиних зламавши, бо замкнені були міцно. І казав: "Якщо нас приймуть лагідно, добре буде, якщо уб'ють нас — дадуть за нас відповідь перед Богом, перед Ним же судитися мають, що проханнями і присягами нас, хоч ми й не хотіли, звабили". Те мовивши, поклав присягу на всіх, що з ним були, аби жоден з них не смів висунути меча свого або стрілу на лук покласти проти тих, що чинитимуть їм спротив. "Щоб жодної, — казав, — людини християнської ні єдина крапля крови не пролилася через мене". Таку раду вчинивши і присягу утвердивши, прийшли до мідних воріт. Коли їх насилу відчинили і йшли мирно до царських палат, зразу проти них, велінням патріярха і його співрадників, приготовані для того стрільці почали стріляти і поранили багатьох. І поранений був Дука стрілою в ребра під правою рукою сильно, і клякнув на землю, від болю стогнучи. Тоді палатні зброєносці, їх же багато на те було зібрано, кинулися з оголеними мечами на тих, що входили мирно і не боронилися, і почали стинати їх, наче стебло, й убили Константина Дуку, і сина його, й инших багатьох, а тих, які кинулися втікати, схопили живими і в ту ж годину всіляко їх карали: одних розтинали пополовині, инших же на деревах перед воротами градськими вішали, а иншим носи і вуха відрізали і жили перетинали. І впало тоді з Константаном Дукою невинних мужів до трьох тисяч. Тоді й тих двоє братів протоспатаріїв, які приходили до святого Василія, постраждали, за пророцтвом преподобного. Одному-бо голову відтяли, а другому відрізали вуха й носа. Тоді убитому Дуксові воїни відтяли голову, також і синові його, і принесли до Миколая-патріярха і до його співрадників. І дав патріярх дари тим, що убили Константина, голову ж його звелів на списі носити по цілому граді на наругу, а тіла убитих мечем в море вкинути. Таке кровопролитття неправедне відбулося в той час у Царгороді, і осквернився град кров'ю мужів невинних, які, наче Авелі, взивали до Бога із землі на убивць своїх. Так не від меча иншородних супостатів, але від меча єдиновірних і однодумних, колишніх друзів і братів, впав сильний воєвода Константин Дука, царем названий, славний хоробрістю воїн, Богові угодний і народові любий. Загинув через підступ порушників присяги і безсовісних поганих чоловіків, проте душа його праведна оселилася на лоні Авраама праведного, також і душі инших, які з ним постраждали, сподобилися милости Божої, що сповістилося таким чудом. Над повішеними тілами, допоки висіли, видно було кожної ночі зорі, які сходили і над головами їхніми пресвітло світили аж до сходу сонця, що було виразним знаменням того, що невинно постраждали і що душі їхні оселені у світлостях святих. Це ж тут розказане, аби показати пророчий у преподобному отці нашому Василію дух, що передречене від нього збулося. Ще ж й инші, подібні до першого, пророкування його підуть за цим.

Возведений був у співцарювання юному цареві Константанові Багрянородному, задля управління царством, Роман патрицій. Той, коли досягнув віку цар Константин, дав йому в подружжя доньку свою Олену. Був же й сам Роман вінцем царським увінчаний. Мав же й иншого зятя, названого Сароніта, саном патриція, який пишався славою і багатством своїм, але думав лукаве в серці своєму: як би царя Константина згубити, собі ж захопити скіпетр царський. Поблизу ж двору Саронітового був дім того христолюбця Иоана, в якого ж перебував преподобний отець наш Василій. Прозорливими очима преподобний передбачив лукаві наміри Саронітові, казав собі: "Бачиш окаянного, який у серці своєму складає богопротивні ради. Але йду й викрию його, може, зупиниться в безумних своїх починаннях". Одного-бо дня Сароніта з дому свого на коні з великою погордою виходив і до царських ішов палат. Перейшов його святий на дорозі