Житія Святих - Травень - Данило Туптало

з града Вереї багато християн ішло, відпроваджуючи. Коли ж воїни з мучеником наздогнали Тиверіяна, просив його мученик, аби дав йому час помолитися до Бога свого. І дозволив кат. Святий же, бачивши дерево велике горіхове, підійшов під нього і, схиливши коліна, помолився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, пошли ангела свого і візьми душу мою, бо нічого більше не можу витерпіти, знеміг-бо тілом». Тиверіян же, дивлячись, як мученик молиться, сказав до своїх: «Дивуюся вельми, звідки він чарівних молитов навчився. Перед моїми очима виріс, і я в чин воїнський його ввів — ніколи ж не розумів, що вміє він чарувати». І, прикликавши до себе святого, сказав: «Олександре, принеси жертви богам». Відповів святий: «Справді розум твій потьмарений: знову-бо хочеш від мене почути те саме, що багато разів чув, як я говорю». І звелів Тиверіян олію киплячу лити на хребет його. Ангел же Господній, невидимо ставши, розбив посудину, олію ж ту на слуг катових вилив й обпік їх. Кат же, бачивши не мученика, але слуг своїх олією киплячою пошкоджених, сповнився гніву і звелів чотирьом воїнам простягнути мученика під горіховим деревом і бити палицями нещадно, допоки не знемогли ті, що били. Після биття того встав Олександр і сказав: «Владико Боже, благослови дерево це і подай йому цілющу силу, бо під ним страждав я за Ім'я Твоє пресвяте». І з тої години плід і листя дерева того всілякі хвороби зцілювали.

Взяли воїни мученика, вели в дорогу, ідучи перед катом. Коли ж минули Адріянополь, прийшли на місце одне, назване Вуртодексіон. Побачив на ньому святий матір свою — блаженну Піменію, яка випередила його там. Побачивши сина, впала йому в ноги, плачучи. Тоді, вставши, поцілувала його. І сказав до неї святий: «Не плач, мати моя, маю надію на Господа мого, що завтра шлях закінчити подасть мені». Наздогнав їх там Тиверіян і спочив, бо день схилився до заходу.

О восьмій годині вночі, вставши, пішов і, коли засяяло сонце, прийшов на ріку, названу Зіонкель, де був притулок для подорожніх, і, спочиваючи трохи там з дороги, сказав до мученика: «Багато наклав я на тебе мук і не зміг до богів моїх навернути, тому знай, що нині страчу тебе, якщо не передумаєш послухати мене». Те сказавши, пішов звідти. Коли зближався до Візантії, прийшов у град, що називався Дризипера, перейшов ріку Єрґіну і, сівши при тій ріці, вчинив останній суд над святим мучеником. І сказав йому: «Ось кончина твоя нині перед тобою, Олександре. Що скажеш: чи принесеш жертви богам, чи ні? Ось-бо тут уб'ю тебе і тіло твоє в ріку вкину, щоб з'їли його водні звірі». Святий же відповів йому: «Дякував би тобі, якби ти справді зробив те нині, що кажеш, аби я визволився з рук твоїх швидко. Богам-бо твоїм ніколи не принесу жертви, навіть якщо б і тисячами смертей мене зміг стратити».

Тоді кат видав на нього вирок смертний і віддав його воїнам, аби відтяли йому голову, тіло ж щоб вкинули в ріку. І, вставши, пішов у дорогу, воїни ж залишилися виконувати наказане. Зійшлося багато людей, що там жили, хотіли бачити кончину мученика: були вони переважно християнами. Святий же мученик просив спекулятора, аби зачекав трошки, поки помолиться. І попросив води. Один з тих людей, що прийшли на видовище, взяв посудину, зачерпнув води з ріки і приніс мученикові. Святий же мученик, руки й лице умивши, став до сходу і, хресним знаменням себе знаменувавши, почав молитися, кажучи: «Слава Тобі, Боже батьків наших Авраама, і Ісаака, і Якова, перед яким тремтить кожне творіння і поклоняється Йому як Творцеві неба і землі. Перед Тобою, Богом усього невидимого і нетлінного, зі страхом стоять серафими, не сміючи на Тебе поглянути, й окликають ненастанно «Свят, Свят, Свят Господь Саваот, повне Небо і земля слави Твоєї». Тебе благословить сонце, що по небі ходить. Земля, і люди на ній, і худоба, і все живе дихання Тобі співає славу, бо Ти один на всі віки Отець, і Син, і Святий Дух. Згадай тих, що бояться Тебе, Владико, і дяку пресвятому Імені Твоєму возсилають. Не зневаж і мене, раба Твого грішного і недостойного, чоловіколюбче Господи». Тоді сказав до народу християнського: «Брати й отці, згадуйте труди мої, не лінувався-бо я страждати за Господа нашого, аби милостивий був до мене й усього християнського роду. Знайте, який шлях з Риму я пройшов аж до цього місця, завжди зв'язаний, веригами обкладений, насилу ведений, і волочений, і мучений. Усе ж те не моєю силою, а допомогою Господа нашого Ісуса Христа перетерпів доблесно й переміг катування Тиверіяна та помічника його диявола. І ось нині відходжу вже, аби стати перед Владикою моїм, ви ж за мене помоліться, щоб знайшов я в Нього милість». Тоді попросив спекулятора ще почекати трохи і, схиливши коліна, молився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, почуй раба свого, що за ім'я Твоє страждає. Дай благодать тілу моєму: де воно покладене буде, там зцілення хворим хай подаються чудесно на славу Пресвятого Імени Твого». І чутно було з неба голос, що прохання виконати обіцяв. І сказав мученик до воїнів: «Браття, скоро робіть наказане вам». Спекулятор же на ім'я Келестин сказав до святого: «Мучениче Христовий, помолися до Бога твого, щоб не ставив мені те за гріх, що наказано мені тебе убити». Сказав йому святий: «Не зі своєї волі, але через наказ те робиш, тому той, хто наказує, має гріх. Ти ж роби швидко, що мусиш, я-бо поспішаю до Господа мого». Келестин же рушником чистим зав'язав йому очі і, висунувши меч, хотів вдарити його. Побачив святих ангелів, що прийшли взяти душу мученикову, — вжахнувся і стояв так. А святий, швидкої чекаючи страти, сказав до нього: «Роби, брате, що маєш робити». Відповів спекулятор: «Боюся, рабе Божий, бачу-бо якихось дивних мужів, що біля тебе стоять». Святий же возвав до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, дай мені в цю годину померти». І відійшли трохи від нього ангели. Келестин же, спекулятор, підійшовши, відтяв чесну його голову. І зразу святу душу його ангельські взяли руки й несли на небо в голосі хвали Бога. І чути було той ангельський голос всьому християнському людові, що там стояв. Так святий мученик Олександр закінчив подвиг страждання свого, а тіло його чесне (коли люди відійшли) воїни Тиверіянові за велінням ката в ріку ту вкинули і відійшли. Із Провидіння Божого чотири пси