Кожною клітинкою тіла - Катерина Орлова

- Велика веранда... - сказав він і перервався, наче даючи мені можливість продовжити.

- Із широкою гойдалкою, щоб можна було спостерігати захід сонця.

- Басейн, - сказав Рон. Тепер у його погляді був виклик.

- А поруч - альтанка, заросла гліцинією. І в альтанці стіл, оточений лавкою з купою подушок. А далі - гриль під дахом. Такий, знаєш, стаціонарний?

- Знаю, - зі сміхом сказав Рон.

- Чому ти смієшся?

- Тому що ти - ідеальна, - відповів він, торкнувшись вказівним пальцем мого носа.

Коли сонце почало хилитися до заходу, ми сіли в машину і поїхали назад. Усю дорогу Рон стискав мою долоню, не випускаючи її ні на секунду.

- Залишся сьогодні зі мною, - попросив Рон, коли ми заїхали в район неподалік від мого будинку.

- Добре, - погодилася я з легкістю. Мені навіть не потрібно було думати, бо я знала, чого хочу.

На наступному перехресті Рон звернув і повіз мене у свою квартиру. Ми мовчали, поки не опинилися в нього вдома.

- Ми поїдемо не до твоїх батьків?

- Ні. Сьогодні я хочу тебе у своєму ліжку, у своїй квартирі. Не в батьків. А тепер швиденько в душ, - сказав швидко Рон і, підхопивши мене на руки, перекинув через плече і поніс у ванну.

Цієї ночі ми вперше займалися коханням. Рон завжди був чуттєвим коханцем, який зводив з розуму своїми іграми. Його дотики щоразу змушували вібрувати кожну клітинку мого тіла. Але тієї ночі моя душа співала. Він був настільки ніжним, наскільки може чоловік, який божеволіє від бажання. Я була заражена ним, немов найїдкішим вірусом. Я дихала ним і не могла надихатися. Кожен дотик посилав іскри в моє серце, вкотре запалюючи його для Рона.

Я заснула з посмішкою на губах, закутана в безпеку обіймів Рона.