Біжи або кохай - Люсі Лі

У день мого від'їзду, коли я вже практично зібрала всі речі, несподівано приїхав Максим.

– Що тут взагалі відбувається? Куди біс його зібралася летіти?! - розлючений Макс влітає в мою спальню, мало не зносячи двері з лутки.

– Навіщо ти питаєш, якщо тобі вже все доповіли, — навіть не сіпнувшись спокійно відповідаю, підводячи на нього погляд. Та продовжую методично пакувати свої речі.

– Арино, — ричить чоловік і наблизившись до мене ззаду притягує до себе за плечі, та несподівано заривається носом мені в волосся, жадібно втягуючи мій запах, — Невже я тобі настільки неприємний, що ти готова, ось так просто кинути мене …, наші стосунки. І звалити в зовсім незнайому тобі країну? Заради чого, Арина?

– До чого тут приємний чи ні, — різко обернувшись, скидаю його руки, щоб вирватися з його обіймів. Та подивившись йому у вічі стискаю долоні в кулак, намагаючись тримати себе рівно. - Я тобі вже багато разів казала, і мабуть, доведеться ще раз, ніяких нас немає, і бути не може, — з викликом дивлюся в сині, що іскряться відвертою люттю.

– Але чому? - хрипить, жадібно вдивляючись мені в обличчя. – Скажи, чим я тобі не милий? Невже не настільки красивий, чи мало забезпечений ніж якийсь там Корецький? Що в мені тебе не влаштовує? - обличчя чоловіка кривиться у болючій гримасі, а голос загрозливо дзвенить. Ніби він на грані, щоб зірватися. - Невже ти не розумієш, що потрібна мені, — нахилившись торкається лобом до мого чола.

– Послухай, — уривчасто видихнувши, відсторонююся. Боже як важко йому все пояснити, невже він сам не бачить що я не маю до нього жодних почуттів? - Справа не в тобі, ти, якщо можна так сказати, практично ідеальний чоловік, і за будь-яких інших обставин…, я б навіть не роздумувала. Але в мене є причина, — знову роблю спробу м'яко пояснити Максиму те, що в нього немає жодних шансів, принаймні поки що. А після того, як він зі мною так повівся, я не знаю скільки повинно пройти часу, щоб я знову могла йому довіритися. 

– Яка ще причина? - скривившись нервово проводить рукою по голові, скуйовджуючи й так неслухняне волосся.

– Річ у тому, що я не можу тобі зараз озвучити її, — видихаю, боячись чергового сплеску гніву. - Але колись ти обов'язково про все дізнаєшся, — пронизливо дивлюся йому в очі. 

– Ні Арино — голос чоловіка набуває загрозливих нот. - Я хочу почути цю причину зараз, інакше я тебе нікуди не відпущу. Якщо треба буде, то силою примушу залишитись, — цідить крізь зуби, боляче хапаючи мене за плечі й трохи струшує. Змушуючи скинути на нього переляканий погляд.

– Максим відпусти мені боляче, — шиплю намагаючись вивільнитися з його хватки.

– А мені вважаєш не боляче? - хрипить, близько нахилившись до моїх губ. – І мені вже набридло чекати поки ти зійдеш до того, щоб звернути на мене увагу!

Випаливши ці слова, чоловік в ту ж мить вп'явся мені в губи хворобливим, жорстким поцілунком. Ближче притягує до себе, буквально втискаючи у свої потужну грудну клітку, змушуючи задихнутися, від божевільного натиску і задушливих обіймів.

Вологий язик з силою розімкнувши мої губи, проштовхується в середину мого рота. Пальці ланцюгами, до болю стискають потилицю, не дозволяючи поворухнути головою. 

Задихнувшись від цього поцілунку, намагаюся вирватися, і від обурення моє тіло починає бити в ознобі. Але чоловік і не думає відступати, продовжуючи знущатися з моїх губ. Буквально вгризаючись мені в рот, випиваючи всю волю і силу чинити опір. Гаряча жорстка долоня, вже пробралася мені під футболку, і почала м'яти груди, що і так болісно нили. Та з такою силою, що з очей навіть бризнули сльози. Зараз на тлі вагітності, груди стали особливо чутливими до будь-якого дотику, і Макс шалено стискаючи їх своєю долонею, завдає мені шаленого болю.

Схлипнувши, я знову пробую відштовхнути чоловіка, з силою встромляючи нігті в його плечі й замикавши йому в рота. 

Може на нього діє мій схлип, а може протверезив біль від подряпин, але Макс мене таки відпускає.

По моїх щоках течуть сльози, губи припухли, а груди болісно ниють від його жорстких дотиків.

Коли Максим відсторонюється і дивиться на мене, в його погляді читається розгубленість і непідробний розпач.

– Арина пробач, — зглитнувши пробує знову мене обійняти.

– Ні Максиме, — викидаю вперед долоні — Просто відпусти мене і все, — благанно дивлюся йому в очі.

– Добре, — розмірковуючи деякий час, видихає. – Але я повинен знати цю причину, через яку ми не можемо бути разом.

– Я скажу тобі, — прикусивши губу все-таки погоджуюсь. – Тільки обіцяй, що це лишиться між нами.

Чоловік опускає голову і нервово потерши очі, дивиться на мене з-під лоба:

– Обіцяю — хрипить. 

– Я вагітна.

– Як? – сині очі розширюються від подиву і він розгублено дивиться на мій ще плоский живіт. – Але коли ти…? Від кого?

– Від Стаса Корецького, — примружившись, випалюю на одному подиху.

– І через це ти не хочеш стосунків зі мною? - скидає світлу брів. 

– Ну, так, це основна причина, — так я зараз брешу, але надіюся що ця новина нарешті відштовхне від мене Максима і я зможу спокійно поїхати звідси. 

– Яка дурня, — приголомшує мене несподіваною відповіддю. - Та хай твоя дитина буде хоч від самого диявола. Я прийму тебе з усіма тельбухами, і все одно любитиму.

З цими словами чоловік підхоплює мене на руки, та кружляє по кімнаті.

– Максе, Максиме відпусти! – заверещавши, з силою вчіплююся йому в плечі.

– Гаразд, — нарешті змилостивився наді мною Максим, але відпускати не поспішав. - Але тільки після того, як ти пообіцяєш мені серйозно подумати над моєю пропозицією?

– Якою? - піднявши на нього повний нерозуміння погляд, напружено перепитую.

– Ар-рино, не удавай що ти не розумієш про що я, — невдоволено ричить. 

– Добре, я обіцяю подумати, — натягнуто посміхнувшись, запевняю чоловіка, копаючи собі цим яму, але зараз мені треба, щоб він заспокоївся і відпустив мене в поїздку. А там вже буде легше відкараскатись від нього.