Біжи або кохай - Люсі Лі

Про це я взагалі боялася думати й тішила себе думкою, що ще занадто далеко. Щонайменше чотири місяці. Але як порядна мати, я заздалегідь стала на облік у приватного гінеколога, тому що здоров'я дитини для мене було понад усе.

– Доброго вечора Надія Миколаївна, — посміхнулася я жінці у відповідь. - Дивлюся вам набагато краще?

– Так, моя красуне, — жінка відклавши вечерю кладе мені долоню на руку, та зазирає у вічі. – І це переважно лише завдяки тобі.

– Ой, та що ви, — зніяковіло опускаю очі.

– Так, й навіть не сперечайся. Хто з-під мене горщики виносив, хто практично з ложечки годував. Так ось, хочу тебе потішити, завтра мене нарешті виписують і ти можеш бути вільна, — розплившись в щасливій усмішці, приголомшує мене жінка.

– Як? — видихаю тремтячим голосом. Відчуваючи як до горла підступає, колючий ком відчаю.

– А ось так, — ще ширше усміхається. - Я з Беллою Матвіївною вже домовилася, тобі завтра дадуть вихідний для того, щоб ти могла нормально зібрати речі. Тому можеш як найскоріш повертатися до Максима. Він, мабуть, зачекався на тебе вже, та й народиш нормально, вдома.

– Звідки ви…, знаєте ? - приголомшено тягну, на повному автоматі прикриваю животик долонями. 

– Ой, моя люба. ти що думаєш я нічого не помічу. Та і я не дурепа, знаю як вагітність  прикрашає жінку, — гладить мене по вилиці. - А ти за цей  час стала неймовірно гарна, попри тяжку працю. В тебе навіть очі по особливому світяться.