Таємниця підводного човна - Андрій Анатолійович Кокотюха

Ну, а він думав недовго — почав збиратися. Сина хотів відправити на Полтавщину до бабусі разом з Богданом — так уже повелося. Там у хлопців давні друзі, спільні спогади, там вони після пригоди з козацьким скарбом — місцеві герої. Аж раптом плани змінилися. Можна сказати — розвернулися на сто вісімдесят градусів.

І все через Галку.

Коли вже бути зовсім точним — через страуса. Але Футбола без Галки уявити неможливо. Так само, як дівчину з кісками — без страусового ескорту,

Знайшовся тими днями в Ланового-старшого партнер, котрий вирішив створити в Криму парк живої природи. Не зоопарк, де звірів тримали у клітках, в неволі, а великий природний заповідник. Крим, на думку того чоловіка, для втілення подібної ідеї підходить ідеально. Зрештою, тут щонайменше п’ятдесят останніх років знімають кіно про Дикий Захід і Латинську Америку. Навіть Африку — і ту спритні кіношники змогли облаштувати на українському півострові. Не кажучи вже про наукову фантастику: якщо треба зняти інопланетянина на іншій планеті, Крим для таких фантазій підходить найкраще.

Ось чому Лановому-старшому запропонували всі потрібні умови, аби доставити в Крим справжнього африканського страуса. Хай там поживе, хай за ним стежать, досліджують, описують. Висновки повинні дуже допомогти у подальшій роботі над створенням такого заповідника, Відчув Лановий-старший перспективу й для себе, довго не думав, переговорив з Галчиними батьками, ті — з Галкою. Дівчина ніби й не заперечувала, хай Футбол допоможе в хорошій справі.

Одна проблема: без неї страус нікуди. Вона б ще без улюбленця, зітхнувши, потерпіла, але без неї з норовистим птахом ніхто не впорається.

Тоді настала черга зітхати Лановому-старшому. Що вдієш: доведеться відправляти страуса до моря разом з Галкою. Саму дівчину не залишиш. Футбол, може, хороший охоронець, проте не зовсім та компанія, яка потрібна дівчині на цілий місяць. Виходу іншого нема — зібрав тато сина Данила в дорогу, а разом з ним і Богдана, аби в Києві влітку не валандався.

Поселили трійцю разом з птахом неподалік від невеличкого кримського селища. Колись тут жили рибалки, навіть завод невеличкий був, тепер — порожньо й тихо, хіба курортники — «дикуни» хати винаймають недорого. Все тут для відпочинку є, інакше б колись давно не звели поруч із селищем дитячий табір. Нині, ясна річ, табір занедбаний, дітей там нема. Але саме тут почали зовсім недавно ремонт, треба ж оздоровчі бази відроджувати. Є один відремонтований корпус, там наших героїв і розмістили.

Вирішив Лановий-старший усе дуже просто, по-сучасному. Діти вже не аж такі діти, слава Богу — по чотирнадцять років. Продукти можна в селищі купити, Галка дівчина бойова, самостійна, каструлям і сковорідкам за потреби дасть раду. Телефони є, гроші — теж. Нема, правда, телевізора та комп’ютера з інтернетом, але це, за спільним рішенням батьків, навіть на краще. Хай голови відпочинуть, провітряться на морському повітрі. Гуляти усім трьом особливо не буде коли. Завдання серйозне: спостерігати за поведінкою африканського страуса в умовах Криму. Можна сказати, ціла наукова робота. Тож не підкачайте, шановні.

Спочатку всі троє зраділи — свобода, чи не вперше за їхнє життя. Кілька перших днів пролетіли непомітно. А потім приїлося все. Коли дні однакові, це важко терпіти активним і спраглим до пригод юнакам. Ось звідки та нудьга, яку ми застали на початку цієї історії.

Але тепер трійця відразу загорілася нова пригода світить. До того ж сліди ведуть туди, куди їм потикатися не те, щоб заборонили, але не радили. Корабельне кладовище, загадкове, заборонене, мабуть, небезпечне місце.

До речі, вони саме до нього наближаються.

Розділ 7

Читаючи який, будьте обережні — там з’являються злі собаки

Ті, хто ніколи не бачив звалища кораблів, можуть уявити собі все, що завгодно.

Не помилиться ніхто: не буває корабельних цвинтарів, схожих між собою. Зрештою, уява малюватиме стародавні пароплави з пробоїнами в днищах. Або — древні піратські галеони, чиї трюми забиті так і не знайденими за сотні років золотими дублонами. Ще фантазія може намалювати затонулі кораблі, до яких треба пірнати, і водолаз опиниться в похмурому підводному місті, де всюди чигають хижі акули, підступні восьминоги, вибілені морською водою людські кістяки, черепи, вишкірені моторошними посмішками. І все це старанно охороняє морські таємниці, яким переважно понад сто або й більше років.

Насправді те місце, куди прийшли Данило, Богдан і Галка зі страусом, кладовищем кораблів можна було назвати досить умовно.

Вийшли вони до мису, що його місцеві давно охрестили Корабельним, і ніхто не знав до пуття, хто й коли вперше це придумав. Колись багато-багато років тому на мис великим штормом викинуло старий суховантаж. За інших часів корабель, напевне, ремонтували б. Але кому охота возитися сьогодні зі старими суднами, коли новим не можна дати ради… Залишили так.

Спочатку знаходилися спритники, що намагалися порізати суховантаж на брухт. Для охорони виставили спеціальний пост, навіть спорудили сарайчик від дощу та вітру. Охоронці ж від нудьги пригодували тут кількох приблудних псів. Врешті довго стерегти корабель Виявилося надто витратно, перспектив на друге життя іржаве судно не мало, тож охорону зняли. Люди пішли, а собаки лишилися.

Тим часом не стояло життя на місці. Старі баржі, катери, звичайні човни — всякі плавзасоби, що відживали свій вік, буксирами доставляли саме сюди, на мис Корабельний. І лишали їх тут, як кажуть, до кращих часів. Проте ці часи ніяк не наставали, а люди поступово звикли до того, що є куди відтягти чергове непридатне для спуску на воду суденце. Таким чином біля мису Корабельний утворилося невеселе звалище, яке в селищі назвали корабельним кладовищем.

Нікого не здивували б моторошні легенди про різних привидів, яких тут, серед іржавих суден і суденець, можна зустріти. Проте, хоч як це дивно прозвучить, не потойбічними почварами лякають гостей місцеві жителі. Зграя бездомних псів набагато страшніша. Зуби в них реально гострі, люті до нестями, здичавілі — наплодилося їх чимало на Корабельному за цей час. Така собі невеличка собача колонія. За свою територію вся зграя не часто виходить, але й нікого чужого сюди не пускає. Хто ж чужий для тутешніх псів? Та хто завгодно!

Знали про це наші герої. Точніше, розуміли: на Корабельному, довкола звалища суден, небезпечно. Собаки там бігають бездомні. Але не це всіх зупиняло — насправді кладовище іржавих кораблів поки що не приваблювало