Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

Вікмиксор подивився на гроші, сів до стола й написав розписку.

— Візьміть, — похмуро сказав він.

Потім пом'якшеним топом додав:

— Через місяць приходьте.

— Через місяць?!

Вікмиксор подумав і чомусь зітхнув.

— Через два тижні.

Сламники вийшли.

— Куди йти? — тихо спитав Сашко.

— Додому, — відповів Льонька, — більше йти нікуди.

Пішли в клас, попрощалися з товаришами і розійшлися — один на Міщанську, другий — на Василівський острів.

«ЮНКОМ»

Три тіні. — Череп у пітьмі. — Засідання в підпіллі. — Мандрівний вогник. — Тривога Мефтахудина. — Облава. — «Юнком». — Нишпорки з осередку. — Хто кого. — «Зелене кільце».

— Тсс. Тихше.

— Ні звуку.

Три тіні, безшумно ковзаючи, вийшли на парадні сходи і хвилину прислухались. У Шкіді було тихо. Хлопці вже спали, і тільки зрідка тишу порушувало шарудіння щура, що вовтузився десь під підлогою.

— Ну, ходімо. Нас уже ждуть, — знову почувся шепіт, і три таємничі постаті почали спускатися по сходах, обережно тримаючись за поручні і намагаючись не робити шуму.

Майнув просвіт парадних дверей на вулицю, давно вже наглухо забитих, оскільки ними не користувалися.

Таємничі постаті хвилинку потупцяли на місці, ніби радились, і нарешті, наважившись, почали так само тихо прокрадатися під темне склепіння сходів. Непроникна німа імла поглинула загадкових прибульців. Вони йшли навпомацки, тримаючись за холодні виступи сходинок і відходячи все далі від світла. Тьмяний просвіт парадних дверей побляк удалині, дзеркальні вікна замутились і посіріли, ледь видніючи мертвими матовими плямами. Раптом передня тінь здригнулась і відсахнулася назад.

— Гляньте!

Просто з стіни на них дивилася страшна, квадратна пляма, яка блідо світилася, ніби фосфорична:

Пришельці прихилилися до протилежної стіни. Але нараз один з них, найхоробріший, засміявся і сказав:

— Та це ж трансформаторна будка. Чого ви здрейфили?

Майже тієї ж миті осторонь із темряви пролунав глухий голос:

— Пароль?

— Чотири збоку! — відповіла перша тінь.

— Вашим край! Проходьте, — долинуло з темряви, і перед таємничими незнайомцями розчинилися двері в слабо освітлене приміщення.

Це був дерев'яний сарай Мефтахудина, куди він складав дрова, перед тим як розподіляти їх по грубах.

І тепер ще в сараї було трохи дров, розкладених рядами біля стін. На одному з тих столів сиділи три темні згорблені постаті.

При появі нових пришельців ті, що сиділи, привітали їх голосними криками:

— Урра! Прийшли. Пильников! Кібчик!

— Гладун, і ти?!

— А що я — рижий, чи що? Я теж хочу працювати у вашій організації!

В сараї шість чоловік розсілися на дровах і, щільно зачинивши двері, завмерли.

Крім тих, що прийшли, там були Янкель, Японець і Пантелєєв, який зовсім недавно повернувся в Шкіду після скандального вигнання з школи за вибиті вікна.

Хлопці порадилися хвилину, потім Японець встав і, піднявши руку, почав:

— Увага. Сьогодні ми відкриваємо другі збори нашої підпільної організації РКСМ, але оскільки у нас є двоє нових членів — це Гладун і Кібчик, — я коротко викладу їм нашу програму й причини, що примусили нас почати цю справу.

Японець відкашлявся.

— Отже, товариші, ви знаєте, що наша Шкіда вважається будинком для дефективних, тобто майже тюрмою, тому осередок комсомолу нам відкрити не можна. Але серед нас є бажаючі підготуватися до вступу в комсомол після виходу з Шкіди… Ось для цього, тобто щоб вивчити політграмоту і основи марксизму, ми й заснували цей підпільний гурток. На жаль, ми не маємо керівника, такого досвідченого й діяльного, як Кондуктор, котрий, як ви знаєте, поїхав од нас уже три, коли не чотири місяці тому працювати в село. Ви знаєте також, що ми багато разів просили Вікмиксора виклопотати нам нового політграмника, але досі він, як відомо, і в ус не дме. Нам лишилось одне: вчитися самим. Ми не знаємо, як подивився б на це Вікмиксор, а крім того, і не хотіли затягувати справу переговорами, тому й вирішили відкрити цей нелегальний гурток. Поки що у нас заняття вузько спеціальні, зараз ми вивчаємо історію революційного руху серед молоді, а далі буде видно.

Япончик змовк і обвів поглядом присутніх. Потім, витерши рукою піт з обличчя, він перейшов до лекції. Як найбільш поінформований і начитаний, він узяв на себе роль лектора й працював дуже сумлінно, ретельно готуючись до кожної лекції.

— Отже, підемо далі. Минулого разу ми з вами розбирали зародження Спілки молоді і дійшли аж до розколу буржуазної «Праці й світла». Тепер ми простежимо зародження і поступове зростання нашої Спілки робітничої молоді.

Аудиторія слухала. П'ятеро хлопців з голеними головами жадібно дивилися на лектора і затамувавши подих ловили слова. Лампочка, обліплена павутинням, немов усміхалася короткозорим оком, слабо освітлюючи «підпільну організацію» і облуплені стіни.

♦

Наступний збір було призначено на дванадцяту годину ночі — улюблений час усіх змовників.

Літній день для Шкіди стомливий. Надто багато руху, надто багато уроків, а крім того, хочеться піти викупатись і пограти в городки або в футбол. Як наслідок, надвечір — страшенна втома. Спальні відразу поринули в сон, і не встиг черговий вихователь зачинити за собою двері, як по старому будинку знову забігали таємничі тіні.

Нічний черговий — Янкель. Він вільно випускає з будинку «змовників» і останній іде сам.

Цього разу збір відбувався в руїнах двоповерхового будинку на подвір'ї. Під сходами, в комірчині, де ще зовсім недавно ховалися Пантелєєв і Пильников, світлячками спалахнули вогники. Тіні збиралися знову.

— Пароль?

— Гроші ваші!

— Будуть наші! Проходь, — чути голос невидимого вартового.

Сьогодні прийшов повий член організації — Горобець. У гуртку вже сім чоловік.

— Коли б не засипатися! Надто багато порожніх ліжок, — висловлює побоювання Янкель, але під обурені окрики він змушений замовкнути.

— Сьогодні, товариші, ми перейдемо до розгляду Третього з'їзду, який знаменує собою новий поворот до мирного будівництва.

Гурток затих і уважно слухав, збившись навколо мерехтливої свічки.

Ніч вішала м'яка, але з вітерцем.

Мефтахудин сидів у двірницькій, повторював напам'ять російську абетку, іноді збиваючись і зазираючи в буквар. Нарешті він підвівся, позіхнув, оглянув ліжко й стіни.

— Пора спати, — голосно сказав він і вийшов у двір, щоб зробити останній цього дня обхід. У підворітті тихо посвистував теплий вітер. Він ніби цілував, пестив огрубілі, вкриті жорсткою щетиною щоки Мефтахудииа. Татарин розм'як, зворушився, захопився:

— От пагодка! Якші! Дуж-жа корошо.

Перебуваючи в такому піднесеному настрої, він тихо пішов по подвір'ю, оглядаючи двері й мугикаючи під ніс рідну пісню:

Ай джанай

Каласай.

Секта, секта

Менела-а-ай.

Раптом