Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

Спочатку особливих бешкетів не було, просто погіршала дисципліна: пізніше лягали спати, спізнювались у їдальню і на уроки, частіше говорили грубощі вихователям. Але незабаром знайшлися хлопці, які зрозуміли, що з такого становища можна мати користь. Ватажком став Сивер Долгорукий, що недавно прийшов у Шкіду.

Походження він був, за шкідськими масштабами, високого — сип артиста, а зовнішність мав дуже грубу, чому й дістав у Шкіді прізвисько Гужбан.

Гужбан народився в інтелігентній сім'ї — батько, матір і сестра його, як сказано вище, були артисти. Звикнувши до вільного життя богеми, батьки віддали сина змалечку у приют для дітей артистів. Там Сивер пробув до дев'яти років і вже встиг показати свою натуру. В «артистичному» приюті він крав, хуліганив. Його перевели в Царське Село, в приют класом нижче. Там він показав себе повністю, крав уже запоєм: у начальства, обслуговуючого персоналу і навіть у товаришів. Вчився в Царськосельській гімназії, але вчитися не любив, ледарював і до того ж виявив злодійські здібності. З першого ж класу його вигнали. Незабаром вигнали і з приюту — перевели в інший приют, для дефективних…

Сталося це вже після революції. На той час Сивер Долгорукий встиг навіки втратити батька, матір і сестру. Батько вмер, а матір і сестра виїхали невідомо куди, забувши про нього, — може, в гарячці, а може, й навмисно. Долгорукий пішов по дефективних приютах, з кожного вилітав за крадіжки, в деяких ніби ставав серйознішим, але, не витримавши й прокравшись, ішов далі. Побував у лаврі і зрештою якось потрапив у Шкіду. Сюди він прийшов, маючи репутацію «безнадійного», але Вікмиксор прийняв його, бо не вважав, що можна говорити про безнадійність хлопця, якому щойно минуло п'ятнадцять років. А втім, вік Долгорукого завжди і для всіх лишався загадкою. Він казав, що йому п'ятнадцять років, а на вигляд здавалося — не менше вісімнадцяти. Перевірити ж було неможливо — метрику Долгорукого загубили, отож дуже ймовірно, що в роках він прибріхував, — можливо, для того, щоб відтягти строк підсудності. В усякому разі він прийшов з дуже недоброю славою, в Шкіді одразу ж почав бешкетувати, красти, а тут підвернулося «безвладдя», і він повністю показав свою натуру.

♦

Гужбан був у сламі з Циганом. Циган, сам хлопець розвинений, любив дружити з хлопцями молодших класів, і притому дуже часто з страшенними бешкетниками. Може, розраховував уберегти їх од остаточного падіння, хоч і сам у моральному відношенні був не дуже стійкий. Гужбан був хитрий і водночас сильний. Тільки перед ним знічувався Циган. Долгорукий зумів підкорити його своїй волі.

Одного разу після уроків Гужбан зайшов у четверте відділення і покликав Цигана:

— Ходімо, мені треба з тобою поговорити.

Циган встав і вийшов з класу. Вони пройшли у верхній зал і сіли на підвіконня.

— У чому справа? — спитав Циган.

Гужбан озирнувся навкруги і, прицмокнувши язиком, таємниче пробасив:

— Діло є… Заробити можна.

— На чому?

Гужбан ще раз передбачливо озирнувся.

— Кофе… — зашепотів він. — Голий пан бачив… Споживчого товариства кофе… у дворі. Там мішок стоїть. Голий з Козлом дірку проколупали, фунтів два у кишенях винесли й чухонці за двадцять лимонів вивалили… Чув?

— Чув… Ну й що?

Гужбан нахилився до самого вуха Громоносцева.

— Кофе ж дороге…

— Ну то й що? — повторив Циган.

— У мішку його, мабуть, на цілий мільярд…

Циган здригнувся, потім зблід.

— Розумію, — прошепотів він. — Але я не хочу, слово честі, Гужбан, я цього більше не хочу…

— Дурень. Щастя в рот лізе, а він — «не хочу».

— Ми ж засиплемося…

— Дзуськи. У тому ж і річ — обробимо все так, що й сліду не залишиться. Повір мені.

Циган стояв, спершись ліктем на підвіконня, кусаючи губи й бігаючи поглядом по підлозі.

— Коли? — спитав він.

— Уночі. Тут просто не можна взяти, треба з хитрістю.

Циган уже погодився, а погодившись, увійшов в. азарт.

— Хто й хто? — промовив він. — Удвох незручно, треба ватагою. Голий і Козел уже в курсі, я думаю, треба взяти їх у сламу.

— Гаразд.

Сламники відшукали Старолинського і першокласника Козла. Пояснивши одверто суть справи, вони відразу ж дістали згоду.

Тільки Голий пан трошки опирався, як доти опирався Циган, але й він, через своє безвілля, вже за півхвилини ввійшов до ватаги.

Товариші одразу розподілили ролі. Циган і Гужбан роблять діло, інші два — зекають.

План крадіжки кофе розробили докладно, над цим довго міркували в розваленому сараї на задньому дворі.

♦

У великій шкільній спальні було тихо. Іноді поскрипували дверцята електричного вентилятора та хропіли вихованці, кожен по-своєму — хто з присвистом, хто хрипко, хто ніжно й рівно. Електрична лампочка, застигнувши, не миготіла…

За стіною, у квартирі Еланлюм, саксонські куранти пробили другу годину. Тієї ж миті у різних кутках спальні чотири голови підвелися над подушками й прислухались. Усі інші хлопці лежали, не ворушились і хропіли, як і раніше. Тоді четверо, тихо стрибнувши на підлогу, крадькома пробралися до дверей і вийшли в коридор.

— Униз, — прошепотів Гужбан.

Зійшли парадними сходами вниз, до запасного виходу з швейцарської. Але двері, які звичайно замикалися тільки на засув, тепер були замкнені на ключ.

— Чортова бабка! — вилаявся Циган.

— Нічого, — відповів Гужбан. — Гайда нагору, через вихідні двері.

— А ключ?

Гужбан не задумувався:

— Гайда нагору. Підкупимо чергового, та й годі… Коли прийдемо, кажіть, що в убиральню йшли, завернули покурити.

Але хитрощі були непотрібні. На кухні горіло світло, таргани бігали по викладених кахлями стінах, розмірено цокав годинник. Черговий Горобець сидів біля стола, поклавши голову на руки. Гужбан сам пройшов на кухню і, підступивши навшпиньках до Горобця, зазирнув йому в обличчя… Горобець спав. Гужбан тихо висунув шухляду стола і, діставши великий, надітий на дротяне кільце ключ, так само обережно засунув шухляду і вийшов з кухні…

Лишилося відімкнути вихідні двері. Це було неважко. Чотири хлопці спустилися сходами на подвір'я.

Ніч була дуже тепла. Пахло гнилим деревом і землею. У шкідських вікнах було темно. Тільки нагорі в мансарді, де жив Олмикпоп, світила миготливим вогником гасова лампа. Десь на вулиці проїхала візницька прольотка, лунко процокали підкови по бруківці, і знову завмерла ніч.

— Тссс… — прошепотів Гужбан; видно було, як у темряві блиснули зціплені білі зуби.

Крадучись по стіні, пройшли до дверей, що вели в магазин ПЄСТ[8]. Біля залізних дверей стояв, як непотрібна річ, мішок. Циган нахилився і прочитав при світлі ліхтаря:

— «Брітіш… ост-інд-кофе». Кофе! — мало не закричав він. — І правда — кофе, хай йому чорт!

— Тихше ти, циганська