Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих
Сам він схопив мішок з одного кіпця. Циган уп'явся пальцями в другий. З важкою п'ятипудовою ношею вони побігли до огорожі.
За огорожею був завод вогнегасників, відділений од вулиці напівзруйнованим одноповерховим будинком, який був колись заводським складом.
— Лізь на огорожу! — наказав Циганові Гужбан. — І ти, Голий.
Громоносцев і Старолипський вилізли на невисоку дерев'яну огорожу, утикану гострими цвяхами. Триматися на тих цвяхах було нелегко. Гужбан напружив м'язи і, піднявши мішок, подав його товаришам.
— Тримайте, — прохрипів він. — Обережно!..
Потім заліз сам на огорожу і, прислухавшись, скомандував:
— Кидайте!
Важкий мішок вдарився об купу дрібного вугілля. За мішком на землю стрибнуло три чоловіки. Вони хвилину сиділи мовчки, обмацуючи розірвані штани, потім схопили мішок і потягли його в руїни складу. Там закопали мішок, засипали щебенем і так само обережно рушили назад.
Горобець усе ще міцно спав, тому ключ миттю поклали в шухляду стола. Не помічені ніким, пройшли в спальню, роздяглись і заснули.
Продати кофе взявся Гужбан, який мав на волі зв'язок із скупниками краденого.
♦
— Пийте, товариші, пийте, розтики грішні!
Пили, танцювали, співали…
Тріщали мостини, тріщали голови, тріщало в вухах, шабашем кружляло в очах.
— Пийте! — кричав Гужбан. — Пийте, браточки!..
Сидів Гужбан на березовому поліні, сукуватому, з обтертою корою. Циган розвалився на підлозі в позі Степана Разіна, що загуляв у волзьких просторах. Тут же були Козел, Пан, Купець, Безсовісний, Кальмот, Курочка і два юнкомці — два юнкомці, що піддалися спокусі, підкуплені юнкомці — Пантелєєв і Янкель.
Відзначали успіх справи.
Гужбан загнав кофе за вісімсот лимонів, а вісімсот лимонів у ті дні була немала сума, тим більше в Шкіді, яка сиділа на хлібі — фунтовому пайку, на пшоняному супі і тюленячому жирі.
Гроші поділили не порівну. Гужбан узяв триста лимонів, Циган — двісті, а Голому й Козлу відміряли по півтораста. А на честь успіху влаштували гульню, гульню, за шкідськими масштабами, незвичайну.
Справа не розкрилася зовсім. У школі про неї не дізналися. Торговці, мабуть, вирішили, що кофе вкрали нальотчики з волі, а зазирнути нагору не додумались.
А зграя, одержавши великі гроші, не знаючи, куди їх подіти, гуляла…
— Пийте, задриги!
Ящики пива на підлозі, чверть самогону на столі, зробленому з полін, ковбаса, цукерки, бісквіти, шоколад…
У кімнаті ламаного флігеля, в кімнаті, закладеній дровами, — бенкет…
— Пий!
Багато хто пив уперше…
Пили й блювали тут же, біля стосу дров, — поруч із шоколадом та бісквітами «Альберт»…
— Заспівай, голубчику, — обіймав Гужбан Безсовісного. — Володька, чорт, заспівай, прошу тебе… Пісень хочу!
Безсовісний співав м'яким і красивим голосом:
Позаростали стежки-доріжки,
Де ви ходили, милого ніжки,
Позаростали мохом-травою,
Де ми гуляли, милий, з тобою.
Янкель і Пантелєєв — у кутку. Сиділи тихо, не ворушилися. Хміль розповзався по тілу, серце стукало від хмелю. Чи тільки від хмелю? Від сорому стукотіло і ішло серце.
«Юнком, комунари… Продалися… Ех, жисть-жестяика!..»
А коли випили самогону, повеселішали. Сором минув, а хміль не проходив… Співали, обнявшись, — робленим басом Пантелєєв і природним тенором Янкель:
На п'ятнадцять лимонів влаштую дебош,
Ей, Гужбан, пива дайош!
Купець, нализавшись, валявся на підлозі, обнімав Старолинського, лоскотав.
— Голенький, дай лимончик.
Пан давав йому лимончики. Шкода, чи що, коли їх у кишені сто штук!..
Дзвеніли від танців рештки шибок у вікнах, і текло під березовий стос пиво, змішане з блювотиною.
Іде мій милий з міста п'яний,
Стук у віконце: «Я твій коханий».
Із ліжка встала і відчинила,
Поцілувала, спати вложила.
Безсовісний співав, Гужбан, — син артиста, — обнімав Безсовісного, сміявся і плакав.
— Володько… Співай! Співай, розтико! Талант спалюєш… Хо-хо-ааа!..
Потім обнімав Цигана, цілував, шепотів:
— Пика циганська, друже!.. У мене батько й мати сволота, тільки ти друг. А я з'їхав, скотився під три чорти…
Пили, співали, танцювали…
Потім усією компанією, босою, рваного і п'яною, пішли гуляти… По вулиці йшли — сміялися, кричали, лаялись, а Безсовісний ішов, похиливши голову, і на прохання Гужбана співав:
— Не ходи, милий, із міста п'яний,
Тебе зачалить кожен лягавий.
— Мила Дуся, я не боюся,
Якщо зачалить, я відкуплюся.
Біля Калиикіного мосту стояв автомобіль, поганенький фордівський автомобіль, тонконогий, схожий на панського хлопчика в коротких штанцях, з голими колінами.
— Мотор! — закричав Гужбан. — Мотор! У житті не їздив на моторі.
— Скільки до Невського? — звернувся він до шофера.
Шофер — латиш або німець — подивився з подивом і жахом на босих, патлатих хлопців і крикнув:
— Іди геть, хулікан!..
— Скільки? — розлютившися, прокричав Гужбан, вихоплюючи з кишені пачку лимонів.
Шофер похапцем роззирнувся, відчинив дверцята автомобіля.
— Сітай… П'ятдесят лимоніф…
— Лізь, шпана! — закричав не задумуючись Гужбан.
Полізли, босі, в шкіряну коляску фордівського автомобіля. Вмостились. Їхали недовго, по Фоитанці. На Невському шофер одчинив дверцята:
— Филазь.
Вилізли, тинялися по Невському…
Їли морозиво з несмачними вафлями (на вафлях написи — «Коля», «Валя», «Дуня»), їли яблука, курили «Трьохсотий «Зефір» і лаялися з перехожими.
Потім пішли оравою в кіно. Фільм страшний — «Таємнича рука, або Криваве кільце» з Пірль Уайт у головній ролі.
Дивилися, лузали насіння, смоктали іриски й відригували випитим за день самогоном та пивом.
Додому в школу поверталися пізно, за північ… Заспаний Мефтахудин відчиняв ворота, лаявся.
— Сволота, секім башка… Діждетеся Віктир Миколаїча.
Нічний вихователь записав у «Літопис»:
«Старолипський, Офенбах, Козлов, Безсовістин, Пантелєєв, Черних і Курочкін пізно повернулися з прогулянки в школу, а вихованці Долгорукий і Громоносцев не прийшли зовсім».
Гужбан і Циган у школі не почували, вони почували на Ліговці…
♦
Янкель і Пантелєєв стояли опустивши голови, не дивилися в очі. Цекісти, скупчившись коло стола, дихали рівно й впивалися поглядами в обвинувачених…
Міркували:
— Самі призналися. Треба зважити.
— Факт. Догану винесемо, без розголосу.
І до тих двох:
— Дивіться!..
Янкель і Льонька глянули в очі Японцеві.
— Япончик!.. Слово честі… Сволота ми!..
♦
У Гужбана гроші закінчилися швидко. Тільки здавалося, що важко витратити вісімсот мільйонів, а глянеш, за день прогуляв половину, там іще і ша! — сідай на колун. А сидіти на колуні — з махрою, з фунтяшником хліба — після шоколаду, кіно, шинки вестфальської і автомобіля — діло нелегке.
Гужбан задумався про нове. Нове скоро придумав і здійснив.
Темної ночі та сама компанія зламала склад ПЄСТ, що містився на шкідському ж дворі. Виламали в дверях фільонки, пролізли, винесли ящик цигарок «Осман», фільонки забили.
Знову гуляли.
На підлозі,
