Стара фортеця - Володимир Павлович Бєляєв

Володимир Бєляєв захоплювався стійкістю ленінградців, волю яких не могли зломити ні голод, ні безперервні бомбардування. Він на власні очі бачив, як умирали на вулицях виснажені від голоду люди. Умирали, але не здавалися. І він писав про це у своїх нарисах і статтях. Серце його стискалося від горя, коли він дивився на опухлу від голоду дружину, бачив, як помирав його зовсім ще маленький син Володя, а він нічим не міг допомогти їм.

1942 року, ставши кореспондентом Радінформбюро, Володимир Бєляєв пліч-о-пліч із захисниками радянської Півночі брав участь у битві на морі. Потім, після бою, надсилав свої кореспонденції з Мурманська, коли на його вулицях гриміли вибухи фашистських авіабомб, — по п'ятнадцять, а то й більше нальотів на день робили тоді гітлерівські загарбники на заполярне місто. Не раз ходив на бойових кораблях в Арктику, на Нову Землю. У червні 1943 року мало не загинув разом з екіпажем радянського корабля «Рошаль», який віз боєприпаси і літаки з Колгуєва на Нову Землю і зненацька був атакований німецьким підводним човном. Разом з морськими льотчиками літав у льодову розвідку.

Про все, що йому довелося взнати і пережити в обложеному Ленінграді, в морських баталіях, у льодових арктичних битвах, про мужність ополченців і червонофлотців, про небувалу стійкість радянського народу Володимир Бєляєв розповів світові.

У серпні 1944 року, на заключному етапі війни, кореспондента Всесоюзного радіо Володимира Бєляєва перекидають з півночі на захід, на визволену Радянською Армією українську землю. Перед відльотом у Львів він відвідує першого секретаря Спілки радянських письменників Олександра Фадеєва і чує від нього напутні слова:

«Ваше завдання там, на заході, полягатиме в тому, щоб будь-якими силами і засобами морально і політично добивати фашизм!»

Діставши таке завдання, Володимир Бєляєв повів напружену, повну ризику й небезпеки боротьбу з тими, хто на землях Західної України перетинав народові, що вперше дихнув на повні груди після важкої фашистської окупації, шлях до миру, творчої праці.

На лісових дорогах і в глухих селищах лютували бандерівці та інші українські націоналісти, чинили кривавий розбій, вбивали невинних людей, партійних і радянських працівників, сільських активістів.

Памфлети Володимира Бєляєва, присвячені боротьбі народу Західної України проти фашизму і націоналізму, не тільки зривають маски з ворогів соціалізму, досвідчених заокеанських розвідників, професійних убивць та їхніх духовних наставників, але й змальовують героїв битви з цими емігрантськими, антирадянськими покидьками, оспівують красу й силу патріотичних почуттів кращих синів і дочок української землі. Письменник закликає радянських людей бути пильними, свято берегти справу миру і соціалізму.

В. П. Бєляєв належить до покоління комсомольців 20-х років, яке було свідком народження держави нового типу і понад шістдесят років утверджувало життєвість цієї держави, покоління, що завжди відзначалося невтомним пошуком справи, в якій можна якнайповніше випробувати самого себе на міцність.

Володимир Бєляєв так охарактеризував молоде покоління перших літ Радянської влади:

«Просто ми завжди хотіли жити чесно, жити активно. Мені замолоду найкращим порадником у житті був комсомол. Комсомол не тільки гартував мене ідейно, але й визначив мій шлях у житті… Якщо ви пам'ятаєте, у «Старій фортеці» саме з молодими, робітниками пов'язані мої найзаповітніші думки як письменника».

Роботу над книгою «Стара фортеця» Бєляєв почав, коли йому не було й тридцяти, а закінчив її уже в зрілому віці. Писав він про свою молодість, про перші роки Радянської влади. На той час, коли робочий хлопець узявся за перо, вони вже стали історією. Отож довелося багато що пригадати, уточнити, перевірити. Працюючи над трилогією, письменник прагнув тісно поєднати минуле з сучасним, з нинішнім днем країни, з життям молоді, думав про те, щоб його майбутній твір нерозривно злився з тією справою, якій віддавала себе молодь, що прийшла на зміну першим комсомольцям, щоб книга не просто розкривала факти історії, про які не можна забувати, а й відповідала духу епохи, йшла в ногу з часом, з комсомолом, учила діяти в нових історичних умовах.

А час — тридцяті роки — був тривожний. Усе вище підводив голову фашизм, і Володимир Бєляєв у життєвому матеріалі, на якому створювалася книга, шукав свіжі зерна, які б змогли прорости в сучасність, стати корисними для нового покоління, для будівників і захисників соціалістичного суспільства.

Що було конче потрібно в умовах воєнної загрози, яка насувалася? Ідейно згуртувати молодь, навчити й пильно стежити за підступами ворога, готуватися до того, щоб будь-якої миті дати нищівну відсіч агресорові. Військово-патріотичне виховання і тоді було першочерговим завданням часу. Розповісти молоді про героїв перших битв за революцію, про підступність ворога і мужність бійців Червоної Армії, про радянських людей, готових, не шкодуючи свого життя, постояти за свій народ, за Радянську владу, — означало для митця допомогти художнім словом розв'язати це пекуче, по-державному важливе завдання.

Так сприймав вимогу часу Володимир Бєляєв, розмірковуючи над тим, якою повинна бути його книжка. Вона народжувалась у неспокійні роки, тривоги яких не могли не залишити на ній свого відбитку. Тема захисту Країни Рад стала головною у першій книзі «Старої фортеці». Так веліло серце. Так велів громадянський обов'язок.

Друга книжка трилогії — «Будинок з привидами» — створювалася в роки небаченого розмаху соціалістичного будівництва, стахановського руху, коли комсомольці-добровольці залишали рідні міста і села, їхали на заклик партії у далекі краї зводити гіганти індустрії, зміцнювати промислову та оборонну могутність Батьківщини. Хіба міг письменник не відгукнутися на цей патріотичний рух молодих ентузіастів, тим більше, що й сам він колись, закінчивши фабзавуч, залишає рідний Кам'янець-Подільський і разом з комсомольцями вирушає туди, де найбільше потрібні ливарники, — до Азовського моря, на машинобудівний завод. Саме про це, про той час, коли він з товаришами не тільки по-ударному працював, але й вчився влучно стріляти з гвинтівки, нерозривно був пов'язаний з Червоною Армією, з прикордонниками, разом з іншими нерідко вирушав ловити диверсантів, брав участь у збройній боротьбі проти контрреволюційних банд, Бєляєв почав писати нову книжку, що стала продовженням «Старої фортеці». Нехай комсомольська зміна повчиться на прикладі перших молодих ударників праці не тільки на совість, по-соціалістичному працювати, а й опановувати військові знання. Недаремно ж комсомол закликає молодь