Країна Мумі-тролів. Книга друга - Туве Маріка Янссон

— Звичайно, не буду розпалювати, — запевнила малого Мама.

Мумі-троль враз відчув, як його огорнули тепло, спокій і полегша, що більше ні за що не доведеться нести тягар відповідальності. Він тихенько зітхнув, уткнувся носом у подушку і миттю заснув.

Мумі-мама сиділа на ґанку і з допомогою збільшувального скла палила фотоплівку. Плівка тліла й плавилася, гострий приємний запах диму лоскотав Мамі ніздрі.

Під теплим сонячним промінням ґанок аж парував, однак у затінку холод проймав до кісток.

— Узагалі, слід би прокидатися навесні трохи раніше, — зауважила Мама.

— Ваша правда! — радо підхопила Вітрогонка. — Він ще спить?

Мама кивнула головою.

— Бачили б ви, як він стрибав по крижинах! — гордо сказала Маленька Мю. — Хто б подумав, що Мумі-троль, котрий усю зиму скиглив і обклеював стіни листівками, здатний на таке!

— Я знаю, — мовила Мама. — Бачила ті картинки… Йому, напевно, було страшенно сумно і самотньо.

— А потім він знайшов якогось свого старого пращура, — вела далі Мю.

— Хай він про це сам розкаже, коли прокинеться, — запропонувала Мама Мумі-троля. — Бачу, ви не нудьгували, доки я спала.

Ось плівка згоріла дотла, Мама навіть примудрилася висмалити чорну дірку у ґанку.

— Наступної весни мушу прокинутися раніше за інших, — повторила вона. — Щоб у тиші і спокої зайнятися любими серцю справами.

Коли Мумі-троль нарешті прокинувся, горло вже не боліло.

Він помітив, що Мама зняла з кришталевої люстри тюлевий чохол, а на вікна повісила фіранки. Меблі стояли на своїх колишніх місцях, розбита віконна шибка закладена картоном, з кутків позникали ков— тюхи пилюки.

Однак мотлох, полишений пращуром перед дверцятами кахляної печі, стояв неторканий. На клапті паперу поруч старанно було виведено: «НЕ ЧІПАТИ!» З кухні долинав заспокійливий брязкіт — Мама мила посуд.

«Розповісти їй про того, що мешкає під посудним столиком? — подумав Мумі-троль. — Мабуть, не варто…»

Він замислився, чи не похворіти йому іще трішки, щоб насолодитися маминою опікою. Та потім вирішив, що набагато цікавіше самому заопікуватися Мамою. Він увійшов до кухні і сказав:

— Ходімо, я покажу тобі сніг!

Мумі-мама одразу ж покинула миття посуду і вийшла разом з Мумі-тролем на сонечко.

— Його вже небагато зосталося, — пояснив Мумі-троль. — А бачила б ти, що тут діялося взимку! Будинок замело геть по дах! Можна було провалитися по самого носа! Розумієш, сніг падає з неба у вигляді маленьких холодних зірочок, а угорі, у чорній чорноті, висять і гойдаються сині й зелені фіранки…

— Гарно!.. — промовила Мама.

— Ага! А ще узимку возяться по снігу, — розповідав далі Мумі-троль. — Це називається «ходити на лижах». Летиш униз, наче блискавка, здіймаючи за собою хмару снігової куряви, і, якщо не дивитися поперед себе, то можна розбитися!

— Що ти кажеш! — вражено скрикнула Мумі-мама. — Для цього беруть до вжитку таці з хати?

— Ні, таці ліпше підходять для криги, — знітився Мумі-троль.

— Хто би подумав, — мовила Мумі-мама, мружачись до сонця. — Життя — незвичайна штука! Я завжди вважала, що срібну тацю можна використовувати тільки для подавання їжі, а виявляється, вона й на інше може згодитися! А варення? Вічно всі бурчать, навіщо я варю стільки варення, а тут — на тобі маєш, нічого не зосталося!

Мумі-троль почервонів по самі вуха.

— Мю розповіла тобі… — почав було він.

— Звичайно, — підхопила Мумі-мама. — Дуже тобі дякую, що ти потурбувався про гостей, і мені тепер не доведеться паленіти від сорому! А ще знаєш, у будинку стало просторіше без килимів та купи дріб’язку. Та й прибирати так часто не треба буде!

Мама взяла в лапи трохи снігу, скатуляла снігову кульку і, що властиво усім мамам, пожбурила її не надто далеко.

— Пхе, — засміялася вона. — Навіть Бідась шпурнув би ліпше.

— Мамусю! — скрикнув Мумі-троль. — Я тебе так страшенно люблю!

Вони обоє поволі побрели униз до містка, де висіла поштова скринька, але пошта ще не надходила. Вечірнє сонце кинуло в Долину довгі тіні, навколо панували дивовижна тиша і спокій.

Мумі-мама сіла на поруччя містка і сказала:

— А тепер я б хотіла нарешті почути трохи більше про нашого пращура.

Наступного ранку прокинулася уся родина. Прокинулася, як і належить прокидатися навесні, — від голосного, веселого тренькання катеринки.

Вітрогонка у своїй одягненій навиворіт блакитній шапочці стояла під дахом, з якого дзвінко крапотіло, крутила корбу катеринки, а сонце виблискувало у срібних оздобах інструменту.

Біля неї стояла Маленька Мю, дещо горда й трішки зніяковіла, бо вона спробувала власними лапками змайструвати нову грілку для кавника і відполірувати піском срібну тацю. Ні одному, ані іншому не пішло те на користь, але, можливо, добрі наміри важливіші за результат.

З боку пагорбка надходила заспана Мюмля, волочачи за собою килимок з вітальні, у якому вона проспала усеньку зиму.

Того дня весна вирішила бути не так романтично-поетичною, як веселою та задерикуватою. Вона пожбурила в небо безліч маленьких непосидючих хмаринок, змела з даху останні рештки снігу, випустила по всіх усюдах дзюркотливі струмки і взагалі бавилася в квітень.

— Я прокинулася! — загукала окрилена новими сподіваннями Хропся.

Мумі-троль привітно потерся носом до її носика:

— З гарною весною вітаю!

У ту мить Мумі-троль замислився, чи зуміє він коли-небудь розповісти їй про свої зимові враження так, щоб вона зрозуміла. Він дивився услід Хропсі, коли та кинулася до шафи за своїм зеленим весняним капелюшком.

Мумі-троль бачив, як Мумі-тато похапцем схопив в оберемок вітрометр[9] та лопату і вийшов на ґанок.

Вітрогонка без угаву крутила корбу катеринки, а сонце світило в Долині так, ніби усі сили природи хотіли попросити вибачення за те, що були такі непривітні до своїх найменших створінь.

«Сьогодні повернеться Нюхмумрик! — подумав Мумі-троль. — Нині дуже сприятливий день для повернення додому!»

Мумі-троль стояв на ґанку, спостерігаючи за жвавою та веселою, як і кожної весни, метушнею своєї родини. Він перехопив погляд Вітрогонки. На закінчення вона зіграла на катеринці вальс і сказала:

— Купальня вже звільнилася!

— Гадаю, що єдиною особою, яка віднині може мешкати у купальні, є, власне, Вітрогонка, — мовила Мумі-мама. — До того ж, купальні — то таке міщанство! Переодягнутися до купелю можна й на пляжі…

— Велике спасибі, — подякувала Вітрогонка. — Я подумаю над вашою пропозицією.

І вона рушила далі, углиб Долини, виграючи на катеринці й будячи решту сонних звірят-лісовенят.

Хропся тим часом знайшла