Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
Вони мовчки цмулили маслопиво, і тут Гаррі вирішив спитати про те, що давно вже його турбувало.
— А що в дементора під каптуром?
Професор Люпин замислено відставив пляшку.
— Гм-м... Бачиш, ті, хто справді знають, ніколи нам про це не розкажуть. Розумієш, дементор відкидає свій каптур тільки для того, щоб застосувати свою останню і найстрашнішу зброю.
— Яку зброю?
— Її називають Цілунком дементора, — пояснив Люпин з кривою посмішкою. — Дементори застосовують її до тих, кого хочуть остаточно знищити. Я допускаю, що там під каптуром має бути щось подібне до рота, адже вони притискаються щелепами до вуст своєї жертви і висмоктують з неї душу.
Гаррі ледь не захлинувся маслопивом.
— Що?.. Вони вбивають?..
— Та ні, — відповів Люпин. — Значно гірше. Знаєш, людина може існувати й без душі, поки в неї діють мозок і серце. Але вона більше нічого не відчуває, не має жодних спогадів... нічого. Ти просто... існуєш. Як та порожня мушля. А твоя душа назавжди втрачена. .. вона зникла.
Люпин відпив ще трохи маслопива.
— Така ж доля чекає на Сіріуса Блека. Сьогодні про це написали в "Щоденному віщуні". Міністерство дало дементорам дозвіл виконати Цілунок, коли його знайдуть.
Гаррі приголомшено сидів, уявляючи тих, кому висмоктують через вуста душу. А тоді подумав про Блека.
— Він заслужив на це, — вирвалося в нього.
— Ти так гадаєш? — перепитав Люпин. — Ти справді думаєш, що можна заслужити такої кари?
— Так, — не роздумуючи, вигукнув Гаррі. — За... за певні злочини...
Йому коштувало величезних зусиль не переповісти Люпинові розмову про Блека, підслухану в "Трьох мітлах", про те, як Блек зрадив його маму й тата, але тоді йому довелося б зізнатися, що він без дозволу побував у Гоґсміді. А Люпинові це, звісно, не дуже сподобається. Тому Гаррі допив своє маслопиво, подякував Люпинові і вийшов з кабінету історії магії.
Гаррі вже навіть шкодував, що почав розпитувати про дементорів каптур, адже відповідь виявилася просто жахнючою. Він так заглибився в неприємні думки, уявляючи, що може відчувати людина, коли з неї висмоктують душу, що ненароком зіштовхнувся на сходах з професоркою Макґонеґел.
— Треба ж дивитися, Поттере, куди йдеш!
— Вибачте, пані професорко...
— А я власне шукала тебе у вітальні. Ось, тримай, ми все перевірили і не знайшли нічого небезпечного... ти маєш якогось дуже доброго приятеля, Поттере...
У Гаррі відвисла щелепа: професорка Макґонеґел простягла його омріяну "Вогнеблискавку".
— Я можу її взяти? — ледь чутно запитав Гаррі. — Серйозно?
— Серйозно, — усміхнулася Макґонеґел. — Перед суботнім матчем тобі треба звикнути до неї, чи не так? І ще, Поттере... постарайся виграти цю гру, гаразд? Бо інакше ми восьмий рік поспіль не будемо мати шансів на кубок, про що мені вчора люб'язно нагадав професор Снейп...
Онімілий Гаррі поніс свою "Вогнеблискавку" до ґрифіндорської вежі. Завернувши за ріг, побачив Рона, що мчав до нього, посміхаючись від вуха до вуха.
— Вона її віддала? Фантастично! Слухай, а можна мені на ній політати? Завтра?
— Звичайно... без питань... — відповів Гаррі, чиє серце мало не вистрибувало з грудей. — Знаєш, давай помиримося з Герміоною. Вона ж хотіла як краще...
— Ну, добре, — погодився Рон. — Вона у вітальні... працює, щоб не знудьгуватися...
Вони звернули в коридор, що вів до ґрифіндорської вежі, і побачили Невіла Лонґботома. Він благав сера Кадоґана, щоб той його впустив.
— Я записав їх на папірець, — ледь не плакав Невіл, — але десь його загубив!..
— Знайома баєчка! — ревів сер Кадоґан. Тут він зауважив Гаррі й Рона. — Доброго вам надвечір'ячка, мої шляхетні паничі! Порубайте цього негідника! Він прагне силою прорватися до вашого прихистку!
— Ой, годі, — скривився Рон, підійшовши до них.
— Я загубив паролі! — розпачливо простогнав Невіл. — Я вициганив у нього всі паролі на цей тиждень — він же ж їх постійно міняє, і ось маєш — загубив!
— "Криве шило", — сказав Гаррі серові Кадоґану, і той вельми розчаровано й неохоче посунувся вбік і пропустив їх до вітальні. Голови всіх присутніх миттю повернулися до них, і кімнату наповнив збуджений гомін. Усі оточили Гаррі і зачудовано дивилися на його "Вогнеблискавку".
— Гаррі, як ти її дістав?
— Даси політати?
— Ти вже її випробовував, Гаррі?
— Тепер рейвенкловцям гаплик! Вони ж усі на "Клінсвіпах-7"!
— Гаррі, дай хоч потримати!
Хвилин з десять "Вогнеблискавку" передавали з рук у руки, оглядаючи з усіх боків. Врешті юрба поволі розсмокталася, і Гаррі з Роном побачили Герміону. Вона єдина не підбігла до них. Схилившись над домашнім завданням, Герміона старанно уникала їхніх поглядів. Гаррі з Роном підійшли до її столу, і лише тоді вона відірвалася від підручників.
— Мені її повернули, — усміхнувся Гаррі і показав "Вогнеблискавку".
— Бач, Герміоно? З нею було все о'кей! — сказав Рон.
— Ну... але ж могло й не бути! — буркнула Герміона. — Тепер ти принаймні впевнений, що вона цілком безпечна!
— Ну... так, — погодився Гаррі. — Піду віднесу її до спальні...
— Давай, я віднесу! — зголосився Рон. — Мені однак треба дати Скеберсові тонізуючий засіб.
Він обережно взяв "Вогнеблискавку", наче вона була зроблена зі скла, і поніс її нагору.
— Можна біля тебе сісти? — запитав Гаррі Герміону. — Авжеж, — відказала Герміона, забираючи зі стільця величезну гору пергаменту.
Гаррі глянув на захаращений стіл, на довжелезний реферат з числомагії, на ще довший реферат з маґлознавства ("Чому маґли користуються електрикою?") і на переклад стародавніх рун, над яким зараз працювала Герміона.
— Як ти все оце встигаєш? — поцікавився Гаррі.
— Ну... знаєш... багато працюю, — пояснила Герміона.
Гаррі бачив, що вона виснажена не менше за Люпина.
— А чом би тобі не відмовитися від кількох предметів? — здивувався Гаррі, бачачи, як вона перекидає цілий стос книжок у пошуках словника стародавніх рун.
— Це неможливо! — обурилася Герміона.
— Числомагія — це просто жах! — скривився Гаррі, глянувши на неймовірно заплутану цифрову карту.
— Ти що, це ж так цікаво! — щиро здивувалася Герміона. — Це мій улюблений предмет! Це...
Але Гаррі так і не довідався, що такого особливого було в числомагії. Тієї самої миті з хлопчачої спальні долинув приглушений крик. Усі, хто був у вітальні, завмерли й нажахано глянули туди. Почулися швидкі кроки, а тоді перед ними з'явився Рон з простирадлом у руках.
— ГЛЯНЬ! — заверещав він, підбігаючи до Герміониного столу. — ГЛЯНЬ! — трусив він
