Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг

— Хто кричав?

— Що тут діється?

Порожня вітальня, яку освітлював дотліваючий камін, була захаращена залишками святкування.

— Рон, ти впевнений, що тобі не наснилося?

— Кажу ж тобі: я його бачив!

— Що тут за галас?

— Професорка Макґонеґел звеліла всім спати!

Сходами зійшло кілька дівчат, позіхаючи й запинаючи халати. Посходилися також і хлопці.

— Чудово, ми що, продовжуємо? — зрадів Фред.

— Усім негайно нагору! — скомандував Персі, що поспіхом забіг до вітальні, пришпилюючи до піжами значок шкільного старости.

— Персі... Сіріус Блек! — ледь чутно вимовив Рон. — У нашій спальні! З ножем! Розбудив мене!

У вітальні запала тиша.

— Дурниці! — приголомшено гиркнув Персі. — Ти переїв, Роне... а тепер бачиш кошмари...

— Кажу ж тобі...

Знову з'явилася професорка Макґонеґел. Вона грюкнула портретом і люто роззирнулася довкола.

— Я, звичайно, рада, що Ґрифіндор переміг, але це вже переходить усякі межі! Персі, я була про тебе кращої думки!

— Я їм не дозволяв, пані професорко! — обурено набундючився Персі. — Навпаки, я наказав негайно лягати! Моєму братові Рону приснився кошмар...

— ЦЕ НЕ КОШМАР! — заверещав Рон. — ПАНІ ПРОФЕСОРКО, Я ПРОКИНУВСЯ, А НАДІ МНОЮ СТОЯВ СІРІУС БЛЕК І ТРИМАВ НОЖА!

Професорка Макґонеґел втупилася в Рона.

— Не мели дурниць, Роне! Як він міг проникнути крізь отвір за портретом?

— А ви спитайте в нього! — показав Рон тремтячим пальцем на портрет сера Кадоґана. — Запитайте, чи він бачив...

Підозріло зиркаючи на Рона, професорка Макґонеґел штовхнула портрет і вийшла. Уся вітальня затамувала віддих.

— Сер Кадоґан, чи впускали ви щойно у ґрифіндорську вежу якогось чоловіка?

— Авжеж, милостива пані! — вигукнув сер Кадоґан. Запала приголомшлива тиша.

— Ви... ви це зробили? Але... а як же пароль?..

— Він знав усі паролі! — гордо повідомив сер Кадоґан. — На цілий тиждень, люба пані! Вони були в нього записані на папері!

Професорка Макґонеґел знову пройшла крізь отвір і стала перед ошелешеними учнями. Вона була біла мов крейда.

— Хто з вас... — почала вона тремтячим голосом, — який найбезпросвітніший телепень записав паролі на цілий тиждень і всюди їх порозкидав?!

Мертву тишу порушив ледь чутний переляканий писк. Невіл Лонґботом, тремтячи з голови до своїх пухнастих капців, повільно підняв руку.

Розділ чотирнадцятий

Снейпова досада

Тієї ночі у ґрифіндорській вежі так ніхто й не заснув. Замок знов обшукували, а ґрифіндорці цілу ніч просиділи у вітальні, чекаючи вісток про Блека. На світанні професорка Макґонеґел прийшла повідомити, що він і цього разу вислизнув.

Наступного дня у замку з'явилися ознаки нових заходів безпеки. Професор Флитвік навчав вхідні двері розпізнавати збільшене зображення Сіріуса Блека. Філч метався коридорами, забиваючи дошками геть усе — від найменших тріщин у стіні до мишачих нірок. Сера Кадоґана звільнили з роботи. Його портрет знову занесли в порожній закуток на восьмому поверсі, а Гладка Пані повернулася на своє звичне місце. Її фахово відреставрували, але вона й далі була знервована і погодилася повернутись на роботу лише за умови, що їй нададуть додаткову охорону. Спеціально для цього найняли групу похмурих тролів, які загрозливо міряли кроками коридор, хрипко перемовлялися і міряли, в кого більший кийок.

Гаррі зауважив, що однооку відьму на четвертому поверсі ніхто не охороняв. Очевидно, Фред і Джордж мали рацію: окрім них, а тепер ще й окрім Гаррі, Рона й Герміони, ніхто не знав про таємний хід під відьмою.

— Думаєш, треба комусь про це сказати? — запитав Гаррі Рона.

— Ми знаємо, що він не проникав сюди через "Медові руці", — відповів, не задумуючись, Рон. — До нас дійшли б чутки, якби він туди вдерся.

Гаррі був радий, що Рон думає так само. Якби однооку відьму також забили дошками, він би не міг уже потрапити в Гоґсмід.

Рон відразу прославився на цілу школу. Вперше в житті він, а не Гаррі, був у центрі уваги. І Ронові це відверто подобалося. Хоч він ще й не зовсім оговтався після нічних переживань, проте кожному цікавому захоплено і в деталях розповідав про ту подію.

— ... я вже спав, коли чую, мовби щось роздерлося. Думаю, це мені сниться... розумієте? А тоді я відчув протяг... Прокидаюся, і не бачу запони навколо ліжка... Я повернувся... а наді мною стоїть він... ніби якийсь скелет... Брудне розпатлане волосся... у руці довжелезний ніж... сантиметрів з тридцять... І дивиться на мене... Я на нього зирк! Як закричу — а він і змився.

Коли зграйка другокласниць дослухали цю моторошну історію, Рон залишився наодинці з Гаррі.

— Як ти гадаєш: чому він утік? — спитав Рон.

Гаррі й сам не міг цього збагнути. Чому Блек, побачивши, що помилився ліжком, не вгамував Рона і не пішов до Гаррі? Дванадцять років тому Блек холоднокровно вбив купу невинних людей, а тут всього-на-всього п'ятеро беззахисних хлопчаків, четверо з яких спали.

— Він, мабуть, подумав, що ти своїм криком розбудив увесь замок, і йому треба негайно втікати, — замислено мовив Гаррі. — Бо ще трошки, і йому довелося б вирізати весь гуртожиток, щоб вибратися звідси крізь портрет... А тут ще набігло б учителів...

Бідолашний Невіл потрапив в опалу. Професорка Макґонеґел так на нього оскаженіла, що скасувала йому дозвіл на Гоґсмід, призначила покарання і заборонила сповіщати йому пароль. Бідний Невіл мусив тепер щовечора чекати біля портрета, щоб хтось його провів, тимчасом як тролі-вартові тупо до нього приглядалися. Але все це були квіточки порівняно з тим, що приготувала для нього бабуся. На другий день після вторгнення Блека вона прислала Невілові до сніданку найганебнішу для будь-якого гоґвортського учня річ — ревуна.

До Великої зали влетіли шкільні сови зі звичною поштою, і Невіл мало не задихнувся, коли перед ним приземлилася велика сова-сипуха, стискаючи в дзьобі яскраво-червоний конверт. Гаррі й Рон відразу впізнали ревуна — такого самого Рон отримав торік від своєї мами.

— Тікай, Невіле, — порадив йому Рон.

Невілові не треба було повторювати двічі. Він схопив конверт і мерщій чкурнув із зали. Слизеринці попадали з реготу. Усі почули, як ревун заверещав у вестибюлі — магічно підсилений у сотні разів голос Невілової бабусі волав про те, як він зганьбив усю їхню родину.

Гаррі було так шкода Невіла, що він навіть не помітив свого листа. Щоб привернути Гарріну увагу, Гедвіґа боляче вщипнула його за руку.

— Ой! Ага... дякую, Гедвіґо...

Гаррі розірвав конверт, а Гедвіґа тим часом підживилася Невіловими кукурудзяними пластівцями. У конверті