Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
— Патронус — це втілення позитивної енергії, тих відчуттів, що служать поживою для дементорів, тобто надії, радості, бажання жити. Але, на відміну від людини, патронус зовсім не відчуває відчаю, тому дементори не здатні йому зашкодити. Проте мушу попередити, Гаррі: це закляття може виявитися для тебе заскладним. Воно не під силу навіть багатьом досвідченим чарівникам.
— А як виглядає патронус? — поцікавився Гаррі.
— Кожен по різному, залежно від чарівника, що його викликає.
— А як його викликати?
— За допомогою магічної формули, яка спрацьовує лише тоді, коли зумієш цілковито зосередитися на своєму найщасливішому спогаді.
Гаррі почав згадувати щасливі моменти свого життя. Зрозуміло, коли він жив з Дурслями, нічого такого не було. Подумав про Гоґвортс і згадав свій перший політ на мітлі.
— Гаразд, — сказав він, намагаючись якнайвиразніпіе пережити те дивовижне відчуття...
— А магічна формула звучить так... — прокашлявся Люпин, — Експекто патронум!
— Експекто патронум, — ледь чутно повторив Гаррі. — Експекто патронум.
— Ти добре зосередився на щасливому спогаді?
— Ну.. так... — відповів Гаррі, знову уявляючи той перший політ. — Експекто патроно... ні, патронум... вибачте... експекто патронум, експекто патронум...
Зненацька з кінчика його чарівної палички вирвалося щось подібне на струмінь сріблястого газу.
— Ви бачили? — схвильовано запитав Гаррі. — Щось відбулося!
— Дуже добре, — усміхнувся Люпин. — Ну, що ж... ти готовий випробувати це на дементорі?
— Так, — відповів Гаррі. Він міцно стиснув чарівну паличку і став у центрі порожнього класу. Намагався думати тільки про політ, але йому щось заважало... Будь-якої миті він може знову почути свою маму...Але не можна про це думати, бо тоді він справді її почує, а він цього не хоче... Чи, може, хоче?..
Люпин ухопився за накривку ящика і смикнув її на себе.
З ящика поволі підвівся дементор. Його приховане каптуром обличчя було звернене до Гаррі, а лискуча, вкрита струпами рука трималася за плащ. Світло замерехтіло і згасло. Дементор, важко і хрипко дихаючи, почав повільно насуватися на нього. На Гаррі накотилася хвиля крижаного холоду...
— Експекто патронум! — заверещав Гаррі. — Експекто патронум! Експекто...
Але кімната разом з дементором уже почала розпливатися, Гаррі знову провалювався крізь густий білий туман, а голос матері відлунював гучніше, ніж будь-коли...
— Не Гаррі! Не Гаррі! Благаю... я зроблю все, що треба!
— Відійди... відійди, дівчисько...
— Гаррі...
Гаррі здригнувся й опритомнів. Він лежав горілиць на підлозі. У класі знову світилося. Гаррі не потрібно було питати, що сталося.
— Вибачте, — прошепотів він і сів, відчуваючи під окулярами крапельки поту.
— Усе гаразд? — запитав Люпин.
— Так... — Гаррі притулився до парти.
— На... — Люпин дав йому шоколадну жабку. — З'їж перед наступною спробою. Я знав, що з першого разу не вийде, і був би вражений, якби вийшло.
— Щоразу гірше, — проказав Гаррі, відкушуючи голову жабки. — Вона тепер кричала ще голосніше... а також він... Волдеморт...
Люпин поблід ще більше, ніж завжди.
— Гаррі, якщо не хочеш продовжувати, я тебе чудово зрозумію...
— Хочу! — рішуче вигукнув Гаррі і кинув у рот усю жабку. — Я мушу! А раптом дементори з'являться на матч із Рейвенкловом? Я не маю права знову впасти. Якщо ми програємо, нам не бачити кубка з квідичу!
— Ну, що ж... — сказав Люпин. — Спробуй вибрати інший щасливий спогад... Цей, мабуть, був недостатньо яскравий...
Гаррі замислився і вирішив, що спогад про те, як вони торік виграли чемпіонат гуртожитків, поза сумнівом, найщасливіший. Він знову міцно стиснув чарівну паличку і вийшов на середину класу.
— Готовий? — запитав Люпин, ухопившись за накривку ящика.
— Готовий, — відповів Гаррі, щосили намагаючись уявляти тільки щасливу перемогу Ґрифіндору і не думати про те, що станеться, коли відкриється ящик.
— Давай! — вигукнув Люпин, відкидаючи накривку. В кімнаті знову запанували темрява і крижаний холод. Дементор насувався на нього, хрипко дихаючи і простягаючи свою гнилу руку...
— Експекто патронум! — заволав Гаррі. — Експекто патронум! Експекто пат...
Білий туман затьмарив йому розум... довкола рухалися великі розмиті форми... тоді пролунав новий голос — голос чоловіка, що панічно кричав...
— Лілі, бери Гаррі й тікай! Це він!.. Біжи! Тікай! Я його затримаю...
Було чути, як хтось вибігає з кімнати... раптом розчахуються двері... лунає пронизливий регіт...
— Гаррі! Гаррі... отямся...
Люпин щосили бив його по щоках. Цього разу минула ціла хвилина, поки Гаррі збагнув, чого він лежить на запорошеній підлозі класу.
— Я чув свого тата, — пробурмотів він. — Я вперше його почув... він намагався зупинити Волдеморта... щоб мама встигла втекти...
Гаррі раптом усвідомив, що піт на його обличчі змішався зі слізьми. Він нахилився, ніби, щоб зав'язати шнурки, а сам непомітно витер мантією сльози.
— Ти чув Джеймса? — якимось дивним голосом перепитав Люпин.
— Так... — глянув на нього Гаррі. — А що... хіба ви знали мого тата?
— Я... я добре його знав, — відповів Люпин. — Ми в Гоґвортсі товаришували. Слухай, Гаррі... мабуть, на сьогодні досить. Це закляття неймовірно складне... Даремно я піддав тебе таким випробу...
— Ні! — вигукнув Гаррі і звівся на ноги. — Ще одну спробу! Мабуть, я пригадую не найщасливіші моменти, ось у чому річ... Зачекайте...
Він почав напружено думати. Посправжньому щасливий-щасливий спогад... такий, щоб міг перетворитися на доброго й могутнього патронуса...
О!.. Та мить, коли він уперше довідався, що він чарівник і поїде від Дурслів у Гоґвортс! Якщо й це не найщасливіший спогад, тоді навряд чи й були в нього ще щасливіші... Гаррі зібрав усі сили і зосередився на тих своїх відчуттях, коли збагнув, що покидає Прівіт-драйв. Звівся на ноги і знову став перед ящиком.
— Готовий? — запитав Люпин, що й сам був не радий з цього всього. — Зосередився? Гаразд... давай!
Він утретє відкинув накривку, і з ящика виліз дементор. Кімната стала темною і холодною...
— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — заревів Гаррі. — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!
У нього в голові знову залунав крик... але цього разу здалося, ніби він долинає з поганенького радіоприймача. Тихіше, гучніше, знову тихіше... але він і далі бачив дементора... той зупинився... і раптом з кінця Гарріної палички вилетіла величезна срібляста тінь, що зависла між ним і дементором. У Гаррі дрижали ноги, але він стояв, не падав, хоч і не знав, чи довго зуміє так протриматися...
— Рідікулюс! — крикнув Люпин і стрибнув уперед.
Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом
