Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила менi носитися з Чистуном по мiсту. В картонну коробку з-пiд взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником i пiшов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббiг навколо нього. Десь усерединi лунали голоси. Тодi я просто перелiз через паркан i пiшов помiж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кiлькох крокiв, як раптом хтось схопив мене за комiр.

-- Пустiть! -- крикнув я i озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Вiн простяг свого довгого хобота i став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.

-- Рятуйте! -- заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном i ну тiкати. Я кидався з одного закутка в iнший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловiка з чорною бородою. Згодом я довiдався, що то був сам директор.

-- Стiй! -- гукнув вiн. -- Куди так поспiшаєш?

-- Я... слон... схопив хоботом... -- заїкаючись, пробелькотiв я.

Директор усмiхнувся i запитав:

-- Це Емiр так тебе налякав? Емiр хороший. То вiн просив у тебе ласощiв.

Менi знову стало страшно.

А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощi i з'їсть?

-- Але я... Чистуна... з'їсть...

Директор знов усмiхнувся, скубнув себе за бороду i сказав:

-- Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз пiдемо на манеж i потренуємося.

Я знову злякався. Звiдки цей чоловiк знає про мiй план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарiвник. Може, то чарiвник розгадав мої думки?

Директор погукав:

-- Августе, йди-но сюди!

Iз найближчого фургона вилiз якийсь заклопотаний молодик i дружньо привiтався зi мною.

-- Це Август, клоун, -- пояснив директор. Я впiзнав його не вiдразу.

Августовi ж директор сказав:

-- А це наш новий спiвробiтник.

Я промовчав i вирiшив поки що взагалi нiчого не казати. Хотiлося побачити, що ж то буде далi. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.

Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кiлька жонглерiв. Директор звернувся до них:

-- Товаришi, дайте мiсце ось цьому хлопчинi, подивимось, на що вiн здатний.

А потiм до мене:

-- Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?

На жаль, костюма у мене не було, i я вiдповiв:

-- З вашої згоди я виступлю так.

-- Тiльки не забрудни одягу, -- застерiг мене клоун.

-- Почали! -- крикнув директор. -- Давайте сюди понi!

Вiн був такий жвавий, не давав нiкому й слова сказати. Все мало робитися швидко.

-- Отже, -- звернувся вiн до мене, -- тобi ясно: ти виступаєш iз клоуном. Поки що сиди у залi. Вийдеш на манеж, коли скiнчить Август. Сядь отам ззаду.

Я послухався i сiв на лавку. Ввели понi. Клоун Август спробував був на нього сiсти. Вiн незграбно скочив кониковi на спину i вiдразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тодi вiн спробував сiсти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пiсок.

Ой же ж i реготав я! Тепер коник утiкав, Август слiдком за ним. Але сiсти йому не пощастило. Вiн тiльки мiцно вхопився за хвiст i двiчi пiдряд перекинувся в повiтрi. Нарештi Август таки опинився на конику. Тiльки лежав вiн якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав iз коника i побiг з манежу.

-- Браво! -- вигукнув директор. -- Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбiно.

Менi кортiло швидше побачить, що ж то за звiр вискочить тепер. Але жоден звiр не вискочив на манеж. Директор гукнув менi:

-- Тепер твоя черга!

Що? Я не Бамбiно i хотiв тiльки запитати, чи вийде який цирковий номер iз Чистуном!

-- Я ж... не можу... -- почав я.

Та директор, певно, не почув мене. Вiн гукнув:

-- Не можна гаяти часу, а то публiка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок -- i на понi!

Що менi було робити? Я послухався. Коли коник пробiгав повз мене, спробував скочити на нього. Мiцно вхопився за гриву i ледве-ледве видряпався на нього.

-- Добре, Бамбiно, -- похвалив мене директор, -- це так, нiби ти ще нiколи не сiдав на коня. Глядачi смiються. А тепер вставай!

Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує менi утриматися на спинi, а тепер ще стати на ноги?

-- Швидше, швидше, не гай часу! -- пiдганяв директор.

Я спробував. Трохи випростався, вiдразу втратив рiвновагу i впав у пiсок.

-- Може статися, -- заспокоїв мене директор, -- але швидше вставай. Темп! Темп!

Понi бiг спокiйно, i взагалi це була дуже сумирна тварина. Я знову розiгнався, побiг i скочив на нього. Обережно став на колiна, звiвся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати iз коникової спини. У мене запаморочилась голова, i я зiскочив. Упав просто директоровi в ноги i звалив його на землю.

-- Тьху! Хай тобi всячина! -- крикнув вiн i смикнув себе за чорну бороду. -- Чи у тебе нема нервiв? Навiщо ти стiльки вправлявся? Ти поводишся, мов жовторотий початкiвець, Бамбiно!

Я лежав у пiску i дивився на нього знизу вгору.

-- Та я ж тiльки заради Чистуна...

В цю мить у намет кулею влетiв якийсь хлопець, невеликий на зрiст, зграбний такий, з довгим чорним волоссям. Кiлька стрибкiв -- i вiн на манежi. Раз, i вже стоїть на конику. Розвiв руки й закричав:

-- Гоп, гоп!

-- Що за оказiя? -- вигукнув директор. -- Хто ти i звiдки ти?

Той хлопець саме робив стiйку на головi на спинi коника. Не мiняючи пози, вiн сказав:

-- Та ви ж мене запрошували. Я Бамбiно. Мої батьки прийдуть за годину. Ми разом покажемо новий номер.

Тут вiн пiдвiвся i почав пританцьовувати на однiй нозi.

-- Ну, а ти хто?