Чому ворона чорна - Віталій Кінаш

Колись перната кольору ночі була схожа на веселку. Сяде десь на дереві, а в неї одна пір’їна червона, друга – помаранчева, третя – жовта, четверта – зелена, п’ята – блакитна, шоста – синя, сьома – фіолетова… Словом, щойно якийсь лісовий мешканець побачить дивакувату пташку, то вже не стримається від реготу.

– Досить бути посміховиськом! – якось вирішила крилата і, прилетівши до царя звірів Лева, почала дорікати недолугим одягом:

– Усім лісовим мешканцям ти роздав гарне вбрання, тільки мені не пощастило!

Володар поглянув на пернату й, ледь стримавши смішок, подумки визнав: «І справді, безглуздіший одяг годі й шукати…»

– Заспокойся, Вороно! – примирливо сказав Лев. – Сьогодні моя найкраща майстриня зшиє тобі найрозкішніше у світі вбрання.

Отож пернату привели до царської кравчині.

– Уважно тебе слухаю, – привітавшись, звернулася до веселкової пташки павучиха Аделаїда.

– Хочу одяг величавого кольору, який би переливався діамантами! – заявила крилата.

– Як забажаєш, – відповіла майстриня та взялася до роботи.

Поки Ворона пригощалася в царській їдальні смачнючим сиром і свіжим молочком, спала та знову пригощалася, павучиха створювала справжній шедевр. Вбрання вийшло таким дивовижним, що пташка, побачивши його, аж випустила з дзьоба черговий шматок улюблених ласощів.

– Сукня твоя, – всміхнулася Аделаїда.

Квапливо витерши крилом замурзаного рота, дивачка кинулася вбиратися в білосніжний одяг.

– Кінець смутку, адже відтепер я – найвродливіша пташка у світі! – викручувалася перед дзеркалом Ворона.

Нарешті крилата згадала, що треба похизуватися перед мешканцями лісу.

– Ну, салют, Аделаїдо! – каркнула Ворона і, прихопивши в дзьоб шматочок сиру, подалася хвалитися вродою.

Змахуючи крилами, перната видивлялася в усі калюжі:

– Тепер Орел точно буде моїм! Ось тільки красуні нікому так просто з неба не падають, тому хай спочатку здійснить подвиг…

Цієї хвилини Ворона пролітала чергову заглибину з багном.

– Просто незрівнянна… – пробурмотіла вона, підморгнувши власному відображенню, й… випустила сир.

Не вагаючись і миті, модниця кинулася за шматком улюблених ласощів. Плюхнувшись у калюжу, з полегшенням відзначила, що смакоту врятовано. Та раптом над Вороною наче загуркотіло сто громовиць – вона згадала про білосніжне вбрання!

– Ой-ой! – гірко скрикнула крилата.

Та було запізно: сукню безнадійно зіпсовано.

Відтоді Ворона чорна й усе зітхає, що Орел у її бік не позирає… * Недолугий – поганий; не такий, як потрібно.

* Салют – панібратське прощання.