Артеміс Фаул - Йон Колфер

— Може, не такі ви вже і варвари, — пробурмотів він, випускаючи хмаринку зеленого диму. На глечик із водою командир уваги не звернув, а налив собі із фляги якоїсь бузкової рідини. Зробив великий ковток, відригнув і сів.

— Готові? — Артеміс перегорнув записи, немов сторінки газети. — От яка у нас ситуація. Я маю матеріали, що викривають ваше підземне існування, і ви неспроможні мене зупинити. Отже, я абсолютно впевнений: що б я не попросив, то буде зовсім невеличка ціна.

Рут виплюнув тютюнову кашку.

— Думаєте, що можете просто розмістити інформацію в Інтернеті.

— Ну, не зараз. Ви ж зупинили час.

Рут мало не вдавився. То був їхній козир. Дідько забирай.

— Якщо ви знаєте про зупинку часу, то мусите знати і про те, що повністю відрізані від зовнішнього світу. Можна сказати, безсилі.

Артеміс зробив у блокноті позначку.

— Заощадимо час. Я прекрасно розумію ваші штучки. Якщо якогось ельфа захоплюють, ЛЕП спочатку висилає Службу Вилову повернути те, що загубилося. Так ви і зробили. Вибачте, що я посміхнувся. Служба Вилову? Придумали ж таке. Скаутський патруль із водяними пістолетами впорався б із ними за кілька хвилин.

Рут мовчки пускав дим, люто вгризаючись у кінчик сигари.

— Наступний офіціальний етап — перемовини. І нарешті, коли скінчаться вісім годин і сторони не дійдуть згоди, підірвуть біобомбу, дія якої не вийде за межі території, де зупинився час.

— Схоже, ви в біса багато про нас знаєте, пане Фауле. Дозвольте припустити, що ви не здасте своє джерело інформації.

— Правильно.

Рут розчавив залишки сигари в попільничці.

— Отже, які ваші вимоги?

— Лише одна. Одна-єдина.

Артеміс підсунув через полірований стіл аркуш паперу. Рут прочитав, що там написано.

— Одна тонна двадцятичотирьохкаратного золота. В маленьких злитках без позначок. Ви жартуєте.

— Аж ніяк.

Рут випростався.

— Хіба ви не розумієте? Ваша позиція дуже невигідна. Ви або повертаєте капітана Шорт, або ми будемо змушені всіх вас убити. Середини немає. Ми не ведемо переговорів. Аж ніяк. Я тут лише для того, щоб пояснити вам факти.

Артеміс посміхнувся вампірською усмішкою.

— Та ні, переговори відбудуться, командире.

— Справді? І чому це ви вважаєте себе таким особливим?

— Я особливий, бо знаю, як вийти за межі заблокованої зони.

— Неможливо, — хмикнув Рут. — Цього ніхто не може.

— Ще й як можливо. Повірте, я ще не помилявся. Рут вирвав першу сторінку і поклав її до кишені. — Маю подумати.

— Не кваптеся. У нас вісім годин... перепрошую, сім із половиною. Тоді вийде час для всіх.

Рут довго мовчав, постукуючи пальцями по столу. Він набрав повітря, щоб заговорити, проте передумав і швидко підвівся.

— Ми з вами зв’яжемося. Не хвилюйтеся, я вийду сам.

Артеміс відсунув стільця.

— Так. Але запам’ятайте, жоден представник вашої раси не має дозволу сюди заходити, доки я живий.

Рут пішов коридором, поглядаючи на портрети. Зараз краще піти й обдумати нову інформацію. Хлопчик Фаул — гідний опонент. Але він зробив одну велику помилку: припустив, що Рут гратиме за його правилами. Проте Джуліус Рут отримав командирські погони не за те, що дотримувався правил. Настав час неортодоксальних дій.

Запис іридокамери Рута переглядали експерти.

— Бачите тут, — сказав професор Кумулус, спеціаліст-біхевіоролог. — Він покривився. Бреше.

— Дурниці, — відмахнувся доктор Аргон, психолог із підземних регіонів США. — Щось засвербіло. Засвербіло, то ж він почесав. Жодного лихого наміру.

Кумулус повернувся до Фоулі.

— Тільки послухай його. Як я можу працювати із цим шарлатаном?

— Відьмак, — огризнувся Аргон.

Фоулі підняв волохаті долоні.

— Джентльмени, будь ласка. Маємо порозумітися. Виняткова ситуація.

— Байдуже, — заявив Аргон. — За таких умов я працювати не можу.

Кумулус схрестив на грудях руки.

— Якщо він не може, то і на мене не розраховуйте.

Двері розчинилися і увійшов Рут. Обличчя в нього було іще темнішим, ніж зазвичай.

— Ця людина грається з нами. Я такого не терпітиму. Що вдалося експертам розібрати на плівці?

Фоулі трохи посунувся, щоб командиру було видно, як тікають так звані професіонали.

— Власне, вони не працюватимуть за таких умов.

Рутові очі перетворилися на щілини, ніби він узяв експертів на приціл.

— Прошу?

— Пану доктору не вистачає глузду, — сказав Кумулус, не знайомий із темпераментом командира.

— Ме-мені не вистачає глузду? — образився Аргон, який теж зовсім нічого про Рута не знав. — А сам? Печерний ельф! Такі абсурдні інтерпретації невинних жестів!

— Невинних? Та цей хлопець — мішок нервів. Він явно бреше. Це ж і дитина зрозуміє!

Рут опустив кулак на стіл, і на полірованій поверхні з’явилася павутина тріщин.

— Мовчати!

І всі замовкли. Тієї ж миті.

— Отже, ви ті самі розумні експерти, яких прислали на це завдання. Правильно?

Парочка кивнула, не насмілившись порушити наказ мовчати.

— Можливо, для вас це справа життя і смерті, тож я хочу, щоб ви зосередилися. Зрозуміло?

Вони знову кивнули.

Рут витягнув з ока камеру.

— Перемотай, Фоулі. Майже до кінця.

Події на плівці розгорталися з неймовірною швидкістю. На моніторі Рут побіг за людиною до конференц-кімнати.

— Тут. Зупини. Можеш збільшити його обличчя?

— Чи можу я збільшити його обличчя? — хмикнув кентавр. — Чи може гном украсти павутину в павука?

— Так, — відповів Рут.

— Це було риторичне питання.

— Мені не потрібні уроки граматики, Фоулі, просто збільш зображення, гаразд?

Фоулі заскреготав зубами.

— ОК, босе. Зроблю.

Пальці кентавра забігали по клавіатурі зі швидкістю світла. Обличчя Артеміса розрослося на весь екран.

— Раджу вам послухати, - сказав Рут, хапаючи експертів за плечі. — Це вирішальний момент вашої кар’єри.

— Я особливий, — сказав рот на екрані, — бо знаю, як вийти за межі заблокованої зони.

— А тепер, — гримнув Рут, — скажіть мені, чи він бреше?

— Прокрутіть іще разок, — попросив Кумулус. — Покажіть його очі.

Арагон кивнув.

— Так, лише очі.

Фоулі натиснув на кілька клавіш, і на екрані з’явилися величезні темно-сині очі Артеміса.

— Я особливий, — сказав людський голос, — бо знаю, як вийти за межі заблокованої зони.

— То що? Бреше?

Кумулус із Арагоном перезирнулися, забувши про сварку.

— Ні, — в один голос сказали вони.

— Він каже правду, — додав біхевіорист.

— Або, — підхопив психолог, — принаймні він так уважає.