Маленька Відьма та Кір - Олексій Надемлінський

Кір-Костик знову спробував підвестися, проте ноги заледве слухалися його.

— Віддихайся трохи, — порадила Марина.

І тут хлопець з’явився знову. Цього разу у нього в руках був інший меч.

— А ось і Азот знайшовся, — зауважила Маринка і знову вибила меч з рук хлопчика. Сталь задзвеніла по підлозі.

— Ну, стривай же! — закричав Славко і знову рвонув нагору.

— Смішний він якийсь, — дивлячись йому услід, сказала Маринка.

— Він не смішний, — заперечив Кір-Костик, укотре намагаючись звестися на ноги. — Він зачарований.

Славко з’явився втретє. І знову в його руках був меч. На цей раз у піхвах. Хлопець на бігу намагався витягти його звідтіля.

Марина розлютилася.

— Який же ти тупий дурень! — вигукнула дівчина і спрямувала енергію на Славка. Той беркицнувся на спину і непорушно завмер.

Маринка закліпала очима.

— Сподіваюся, я його не вбила, — прошепотіла вона.

— Нічого з ним не станеться…

Кір-Костик нарешті звівся на ноги, але все ще похитувався. Марина збагнула, що має трохи часу, аби допомогти товаришеві. Не гаючись, спрямувала на нього частку своєї енергії. Кір-Костик одразу відчув себе набагато краще, проте замість подяки невдоволено зауважив:

— Даремно ти це зробила. Енергію берегти треба. Хоча удар мечем-кладенцем — то не муха крилом зачепила, скажу тобі.

— Нерозумно якось на нас нападають… по-дурному трохи, — зауважила Марина.

— Не так уже й нерозумно, як тобі здається. Ти витрачаєш на ці дрібниці дуже багато енергії. Подивися на Коловершу.

Маринчина помічниця лиш соромливо посміхнулася. Дівчинка помітила, що Коловерша зменшилася.

Підкова Легаса знову заворушилася у маленької відьми на грудях. Вона виразно натякала на якусь небезпеку. Проте Маринка лише подумки посміхнулася: небезпека тут чатує на кожному кроці.

А Кір-Костик продовжував:

— Треба якомога скоріше знайти «Некрономікон». А хлопчик — це ще квіточки… неприємність номер один…

— А ось і неприємність номер два! — якимось дерев’яним голосом мовила Коловерша.

У її очах був справжнісінький жах…

Огр

Те, що побачила Марина, змусило її здригнутися.

Перед ними виник величезний звіроподібний чоловік. Якщо й не велетень, то дуже високий на зріст. Низький лоб. Важка нижня щелепа. І очі — тупі очі, налиті люттю…

— Це огр, — тихо прошепотів Кір-Костик.

Маринка гарячково спробувала згадати, що вона пам’ятала про огрів із Кірових розповідей. Але в її голові крутилися лише якісь невиразні слова: «…низький інтелект… родич тролів та гігантів… кажуть, вони ще і людожери…» Остання фраза геть не додавала оптимізму…

Огр оглушливо загарчав і заходився роздирати кігтями шкіру на своїх грудях. Певно, таким чином він доводив себе до несамовитого стану. Водночас огр водив крихітними оченятами по прибульцях, гадаючи, на кого з них краще напасти. Нарешті його очиці зупинилися на Маринці…

Кір-Костик атакував його, як то кажуть військові, з флангу і завдав кілька сильних ударів своїм ціпком. Але огр відмахнувся від нього, як від настирливої комахи. Кір-Костик відлетів убік, описавши в повітрі звивисту дугу. Однак цього разу котяче єство спрацювало, і Кір-Костик впав, як і годиться справжньому коту, на всі чотири кінцівки.

Марина підвела свій атем.

Удар магічної енергії припав у груди огрові. Той похитнувся, але встояв. Він кліпнув кілька разів, струснув головою і з гарчанням знову рушив уперед. Вигляд у нього був жахливий: удари Костика і сила магічної енергії Маринки неймовірно роздратували його. Огр по звірячому ощирився. З його рота капала слина, і він був схожий на скаженого собаку.

Огр зробив кілька кроків, але тут Кір-Костик знову перегородив йому шлях, цього разу націливши вістря свого ціпка на ногу чудовиська.

Маринка знову вдарила магічною енергією. Вона цілила в голову, але промахнулася, і удар влучив у стіну. Від цього в стіні утворилася наскрізна дірка розміром з футбольний м’яч.

Проте, попри промах Маринки, огр відсахнувся від магічного струменя убік, втратив рівновагу і впав на підлогу — удари Кіра-Костика видалися мало не останнім поштовхом, який остаточно підкосив велетня. Утім, огр встиг знову навідмаш вдарити рукою кота в людській подобі. Той з розгону втелющився в кришталевий столик і перетворив його на купу блискучих уламків. Доки огр зводився на ноги, доки мотав головою і роздумував, на кого напасти цього разу, Маринка відчувала, як магічна енергія знову накопичується в ній. Вона не бачила, але точно знала, що то Коловерша переливає в неї всю енергію, яку назбирала сама.

Тепер Маринка не поспішала. Вона вичікувала.

…Дівчинка вдарила в останню мить — коли огр був уже зовсім поруч і простягав до неї свої лаписька. Удар прийшовся йому в нижню щелепу — від низу до верху. Зуби огра клацнули, він беркицнувся на спину.

Маринка відскочила убік, очікуючи, доки огр почне підніматися. Але той лежав без руху. Він нагадував Маринці нокаутованого боксера. Втім, це так і було.

З-під уламків столика вибирався Кір-Костик, невдоволено бурмочучи собі щось під ніс.

Зненацька Маринка завважила, що з огром діється щось дивне. Він ставав все прозорішим і, зрештою, зник з очей.

— Що це з ним? — здивувалася дівчинка. — Куди він щезнув?

— Що, не хочеш розлучатися з цим красунчиком? — зненацька розвеселився Кір-Костик.

Поки Марина роздумувала, образитися їй на цей дурний жарт чи ні, Кір-Костик вже серйозним голосом додав:

— Ти відправила його туди, звідкіля він з’явився. Сподіваюся, він у цей світ більше не повернеться.

Джин

Тим часом магічна енергія все ще переливалася в Маринку. Дівчинка поглянула на Коловершу і помітила, що та знову стала маленькою. Такою, якою була під час першої зустрічі. Дівчинка хотіла сказати їй, що це вже ні до чого, що битва закінчена, але… підкова Легаса знову нагадала про себе тривожним биттям. Маринка й сама вже відчувала, що насувається нова небезпека, ще більша, ще страшніша від попередніх. Дівчинка озирнулася на всі боки, але нічого не побачила.

— Обережно! — раптом щосили зарепетував Кір-Костик.

І в цю мить їй у спину вдарив згусток магічної енергії. Заговорена сорочка на Маринці затріщала — вона надійно захищала від меча та ножа, але проти магічної енергії утриматися не могла.

Маринка відчула, що летить невідомо куди. Перед очима миготіло то небо, то земля. У голові крутилася одна й та ж думка: «Тільки б не розбити носа! Тільки б не розбити!» Найбільше вона боялася чомусь розбити собі носа.

Десь неподалік нестямно заволав Кір-Костик.

Маринці пощастило. Її жбурнуло у м’яке крісло. Якусь мить вона лежала непорушно. А тоді звелася на ноги й озирнулася.

За кілька кроків від неї Кір-Костик