Джордж і таємний ключ до Всесвіту - Люсі Хокінг

— Ем-м-м, нас не було на Землі, — пробелькотіла Енні, намагаючись скинути з себе скафандр.

— Я це вже чув! — Джордж помилявся, коли думав, що Ерік страх який злий — тепер той аж кипів від люті: здавалось, ще мить — і розірветься, а з його вух бухнуть струмені пари, схожі на ті фонтани на поверхні комети.

— Іди в свою кімнату! — сказав Ерік. — Я поговорю з тобою пізніше.

— Але ж тату-у-у-у... — заскиглила Енні. Та від розлюченого погляду Еріка навіть вона замовкла. Зняла важкі космічні черевики, вибралася зі скафандра й блискавкою вилетіла з бібліотеки.

— Бувай, Джордже! — пробурмотіла дівчина, пробігаючи повз.

— А ти... — голос Еріка прозвучав так загрозливо, що Джорджеві аж кров у жилах застигла. Проте він тут же побачив, що Ерік звертається не до нього. Той нахилився над Космосом, розгнівано вдивляючись в екран комп’ютера.

— Господарю, — карбовано мовив Космос механічним голосом. — Я всього лиш покірна машина і виконую дані мені вказівки.

— Не сміши! — рявкнув Ерік. — Ти — найпотужніший у світі комп’ютер! І дозволив двом дітлахам самим блукати відкритим космосом! Хтозна, що могло б трапитися, якби я прийшов додому пізніше!

Ти міг — ні, ти мав! — зупинити їх.

— Ой лишенько, мені зараз буде зле, — відповів Космос, а його екран зненацька побілів.

Ерік обхопив голову руками й заходйв туди-сюди по кімнаті.

— Не можу в це повірити! — пробурмотав він сам до себе й голосно застогнав. — Жахливо, просто жахливо! Це катастрофа!

— Мені дуже прикро, — боязко сказав Джордж.

Ерік зараз же обернувся й пронизливо на нього глянув.

— Я довіряв тобі, Джордже, — промовив він. — Якби я знав, що як тільки вийду за двері, ти ось так тишком-нишком прослизнеш у позаземний простір, то нізащо не показав би тобі Космоса. Ще й потягнув за собою малу дитину! Та ти й уявлення не маєш, як там небезпечно!

Джордж ледь не закричав — це несправедливо! Він ні в чому не винен — то Енні штовхнула його через портал у космос. Але хлопець промовчав. Енні й без його пояснень було непереливки.

— У космосі трапляється таке, про що ти й гадки не маєш, — продовжував Ерік. — Незвичайне, захопливе, величезне, дивовижне... І до того ж — небезпечне. Страх яке небезпечне! Я збирався тобі розповісти про це, але тепер... — похитав він головою, — я ліпше проведу тебе додому.

А тоді Ерік сказав найжахливіше: «Мені треба сказати два слова твоїм батькам».

Згодом Джордж дізнався, що батькам Ерік сказав не два слова, а цілий десяток, так що ті були вельми засмучені поведінкою сина. Їм було дуже образливо, що попри всі їхні добрі наміри виховати у хлопцеві любов до природи та ненависть до технологій, Джорджа зловили на гарячому, коли він щось клацав на комп’ютері в будинку Еріка. На дуже цінному комп’ютері, з яким треба поводитись обачно. Ба більше — дітям до нього взагалі заборонено торкатися. І це ще не все: Джордж вигадав якусь гру (яку саме, Ерік до ладу не пояснив) і втягнув у неї Енні. І гра та була дуже небезпечна й безглузда. Скінчилось усе тим, що обох дітлахів закрили вдома й заборонили бавитися разом упродовж цілого місяця.

— Ну й добре! — сказав Джордж, коли почув від батька про своє покарання. Тієї миті він хотів більше ніколи в житті не бачити Енні. Вона й так завдала йому чимало клопоту, а винним усе одно виявився Джордж.

— Крім того, — додав батько, який, із довгою кошлатою бородою і в колючій, власноруч пошитій сорочці, здавався ще сердитішим і дошкульнішим, — Ерік пообіцяв мені відтепер замикати свій комп’ютер у шафі, щоб ви ніяк не могли до нього дістатися.

— Ні-і-і-і! — заверещав Джордж. — Він не зможе цього зробити!

— Зможе, ще й як! — строго відповів батько.—І обов’язково зробить.

— Але ж Космосу буде дуже самотньо! — сказав Джордж. З горя він сам не зрозумів, яку дурницю ляпнув.

— Сину, — насторожено сказав батько, — ти ж розумієш, що ми говоримо про комп’ютер, а не про живу істоту, правда? Комп’ютери не можуть почуватися самотніми — вони не мають ніяких почуттів.

— Цей має! — вигукнув Джордж.

— Ой-ой, — зітхнув батько, — якщо техніка так на тебе вплинула, то я бачу, ми мали таки рацію, коли тримали тебе подалі від неї.

Зі злості через те, що дорослі завжди все перекручують, аби тільки вийшло по-їхньому, Джордж заскреготав зубами й поплівся сходами до своєї кімнати. Світ нараз видався йому страшенно нудним місцем.

• • •

Джордж знав, що сумуватиме за Космосом, але зовсім не підозрював, що Енні йому теж бракуватиме. Спочатку він радів, що йому заборонили з нею бачитись: добре, коли покарання не дає тобі робити щось, до чого в тебе й так серце не лежить. Та минуло трохи часу — і Джордж уже виглядав, чи не майнули за вікном, бува, її золотисті кучерики. Він переконував себе, що йому просто нудно. Джорджа замкнули в хаті, тож він не міг зустрітися з кимось із друзів, а вдома не було ніяких цікавих занять — мама просила його потріпати килимок зі спальні, а тато намагався зацікавити сина саморобним електрогенератором. Джордж вдавав, наче йому цікаво, хоч насправді було навпаки.

У його похмурому житті була єдина яскрава зірка — шкільне оголошення про те, що незабаром проводитимуть конкурс на найкращу наукову презентацію. Переможець отримає комп’ютер! Джордж марив про перемогу. Він годинами складав промову про дива Всесвіту й малював планети, які побачив, мандруючи верхи на кометі. Та хоч як хлопець старався, слова розбігалися від нього навсібіч. Нічого не виходило. Урешті-решт Джордж сердито пожбурив ручку — тепер він до кінця життя знемагатиме від нудьги!

• • •

Та за якийсь час нарешті трапилося щось цікаве.

Одного сірого осіннього пообіддя наприкінці жовтня — найнуднішого місяця в його житті, якому, здавалось, ніколи не буде кінця! — Джордж никав подвір’ям, коли раптом помітив дещо незвичайне. Крізь круглу дірочку в паркані він угледів щось ясно-блакитне. Хлопець підійшов і припав оком до дірки. Він почув, як по той бік щось запищало.

— Джордже! —