Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах - Джеремі Стронг

На стежці, що вела з міста, виникли дві постаті. У мене по спині полізли мурашки. Я їх одразу упізнав.

— Атас! — прошепотів я Тіні. — Сюди йде Чарлі Смаг зі своєю кралею.

Чарлі навис над нами, а його прищава пика розпливлася у широкій посмішці:

— Дивіться, хто тут є. Двоє наших голуб’яток, — він склав докупи губи й зачмокав ними, імітуючи цілунки. Він ТАКИЙ ідіот!

— Хі-хі, Чарліку! — пискнула Шерон. — Ти такий потішний!

Потішний? Чарлі? Та ви б, мабуть, більше потішалися, якби знайшли у своєму салаті півслимака.

— Це ж ти тут із подружкою, Чарлі, — спокійно зауважила Тіна. Він пустив це мимо вух і стояв собі, роззираючись навсібіч.

— Ви не бачили, тут хтось бігає?

— Бігає? — перепитав я, дивлячись на нього порожнім поглядом. — Ти хочеш когось упіймати?

— Просто думав, може хтось тут бігає, і все, — пирхнув Чарлі. — А де та ваша причмелена собака? Знову десь намилилася, га? — він глузливо перекривив: — Гурр-гурр-гурр!

— Сам знаєш, — усміхнувся я.

Шерон скорчила міну й учепилася за руку Чарлі.

— Чарліку, ти ж казав, що ми дістанемо його автограф. Ти казав, Чарліку. Пообіцяв мені, що дістанеш автограф.

Тіна аж засяяла:

— А знаєте, ми справді когось тут бачили, якогось бігуна.

— Так?

— Там, удалині. Він побіг кудись туди, — Тіна показала у протилежний бік від того, де зник Кріс.

— Гаразд, — буркнув Чарлі, тягнучи за собою Шерон. — Ходімо. Швидше! Що це в тебе таке на ногах?

— Туфельки на шпильці, Чарліку. Я думала, тобі сподобаються.

— Та рухайся вже. Бігом. Наздоженемо його й дістанемо автограф.

І вони побігли, шарпаючи одне одного. Шерон скиглила, а Чарлі дорікав їй.

Тіна зітхнула:

— Ми ж не будемо такими, Треворе?

Опа! Знову сигнал тривоги! Я відсунувся від неї.

— Ні, — буркнув я, — не будемо. У нас не буде з ними нічого і ні в чому спільного.

Тіна зраділа:

— Я так і знала. Бо ти ж ніколи не станеш таким, як Чарлі! — і вона підсунулася до мене.

НІ-І-І-І-І!

Я швидко кинув оком на Крісів секундомір і схопився на ноги.

— Кріса вже немає понад дев’ять хвилин! Де він? Що могло статися?

Ми роззирнулися навсібіч, але ніде нікого не було.

— Може, його викрали? — припустила Тіна.

Годинник і далі цокав, відраховуючи секунди. Минуло десять хвилин, але його не було. Одинадцять. Це вже якийсь маразм. Де він міг подітися?

І раптом з гайочка долинув гавкіт. Швидко наростав клекіт і шурхіт, і з-за дерев вискочив із десяток фазанів, що важко здійнялися в повітря, галасуючи, мов зграйка невдоволених малюків із дитячого садочка.

З’явилася Стрілка, волочачи за собою, мов на буксирі, Кріса. Бігун був увесь у хвої, дрібненьких гілочках та листі, і аж лиснів від поту. Його руки й ноги були подряпані. Він був до краю виснажений. Я зупинив секундомір:

— Дванадцять хвилин, сорок вісім секунд.

Це була катастрофа. Кріс стояв, перегнувшись навпіл, тримав руки на колінах і намагався відсапатися.

— Собака, — засапано вимовив він. — Ця собака! Волочила мене скрізь! (Ху-у!) Ганялася за зайчиками. За пташками. (Хе-е! Хе-е!) За білками, за метеликами, за сміттям. (Ху-у!) Навіть за МНОЮ! Ніколи більше! Ніколи!

Кріс очманіло подивився на нас, випростався і пошкутильгав стежиною геть.

— Ніколи більше! — знову гукнув він перед тим, як зникнути за поворотом.

Ми перезирнулися з Тіною, глянули на Стрілку. Вона сиділа собі у ангельській позі, висолопивши язика.

— Ну, от, — розчаровано підсумувала Тіна. — Успіхом це назвати важко.

4. Щасливі шорти

Наступного дня ми з Тіною знову розмірковували над тим, як допомогти Крісові розвинути більшу швидкість.

Вирішили піти до гаю й подивитися, як йому там ведеться. Взяли з собою фризбі на випадок, якщо Кріса ще не буде на тренуванні.

Я відмовився від наміру зробити зі Стрілки скейтбордистку, але в моїй уяві легко вимальовувалася картина її перемоги у змаганнях із фризбі. Вона була вродженою бігункою і стрибункою. Якось я бачив, як Стрілка вихопила гамбургер саме тоді, коли чоловік уже зібрався відкусити шматок! Розгін, стрибок — і ось вона вже летить у повітрі. Це пташка? Це літак? Ні, це Супер-Стрілка, гамбургерокрадійка!

Я повернувся до Тіни:

— Я щойно подумав, що до Тваринячих ігор мали б долучити ще один вид спорту. Змагання з риття ям, як тобі? Можу заприсягтися, що Стрілці не було б рівних у цьому виді. Вона ж немов екскаватор на чотирьох лапах.

— Треворе, твоя собака — це сміттєвий бачок на чотирьох лапах, ось хто вона. Єдиний вид, у якому вона мала б шанси на успіх, це змагання скорожерів. Я ще ніколи не бачила собаки, що встигала б так багато зжерти за якусь частку секунди.

Ми дійшли до краю поля, і я метнув фризбі якомога далі. Стрілка помчала за ним, підстрибуючи у траві. Тільки-но фризбі почав опускатися на землю, як Стрілка скочила вгору і КЛАЦ! Вона його упіймала! І полетіла назад до нас. Я радісно простягнув до неї руку, однак вона вихором шугонула повз мене, не випускаючи з зубів диска.

Тіна крикнула:

— Вона побачила зайчика!

Так воно й було. Моя недоумкувата собака гасала, мов причмелена, по полю, за зайчиком, а фризбі гойдався в її зубах, наче якась обідня тарілка, у яку мали наливати суп. На щастя, супу так і не налили, бо зайчик раптом зник у вузенькій нірці, куди б не пролізла жодна собака, навіть така струнка, як Стрілка.

Ми так самозабутньо реготали з неї, що зовсім не помітили Чарлі Смага, аж поки мало не носами зіткнулися з ним. Здається, він за нами стежив.

У траві неподалік я помітив трьох ельзаських вівчарок.

— Ти, мабуть, гадаєш, що твоя собацюра дуже розумна, бо зуміла зловити фризбі, — почав він кепкувати. — Можу заприсягтися, що мої вівчарки дадуть їй фору.

— Твої ельзасці? — пирхнув я. — Та Стрілка у сто разів краща.

— Дідька лисого! — гаркнув Чарлі. — Можу заприсягтися, що мої собаки запросто переможуть твою.

Втрутилася Тіна:

— Ми не заприсягаємося. Але я можу підтвердити, що Стрілка переможе будь-яку з твоїх вівчарок.

— Ну, що ж, розумники. Це виклик? — Чарлі закопилив губу. І як я не здогадався, що він замислив якусь мерзоту?

— Так, виклик, — гордо відповіла Тіна.

— Тіно! — прошипів я. — Стрілка — МОЯ собака! — але вона пропустила це повз вуха, і Чарлі пихато кинув:

— Ну, добре. Домовляємося. Ви записуєте свою собаку на змагання з фризбі у Тваринячих іграх, а я на цей самий вид програми записую своїх вівчарок. А тоді побачимо, хто пошиється у дурні. Твоє недоумкувате дзявкало