Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах - Джеремі Стронг

— Гляньте на нього, — в очах містера Акані я помітив захоплення. — Цей хлопець біжить, як газель.

Це була правда. Кріс біг з неймовірною легкістю.

— Які в нього довгі ноги, — заздрісно зітхнула Тіна. — Хотіла б я мати такі.

— Ти б мала ідіотський вигляд з чорними ногами й білими руками, — уїдливо зауважив я.

— А ти вже маєш ідіотський вигляд з чорним підбитим оком на білому обличчі, — Тіні не можна класти пальця в рот.

Містер Акані співчутливо поглянув на мене.

Ми чекали біля гаю, поки Кріс подолає свою дистанцію.

Тіна розповіла подружжю Акані, як у школі проводили День фізкультури і спорту і як вона виграла золото у стрибках у висоту. Вони запитали, чи я теж щось здобув, і я відповів: «Так, вірус» — і всі зареготали. Хоча мені було не смішно.

Я волів би краще брати участь у шкільних змаганнях, а не лежати й нудьгувати в ліжку.

— А ось і він, — сказав містер Акані. — Приготуйся, Міріам.

Місіс Акані натиснула на кнопку.

— Вісім хвилин, п’ять і дев’ять десятих секунди, — оголосила вона, знову ставлячи секундомір на нуль.

Кріс засяяв від радості. Я кліпнув очима й потрусив свій годинник.

— Дивно, — мені стало ніяково. — У мене показує вісім хвилин, вісім і три десятих секунди.

Крісове обличчя витяглося, але містер Акані узяв мене за зап’ясток і подивився на циферблат:

— Не хотів би тебе засмучувати, хлопче, але твій годинник не надто високого ґатунку. Ось подивись на Крісів. Це дуже дорога модель.

Кріс кивнув:

— А як же інакше? Я заплатив за нього купу грошей. Він суперточний.

Я зітхнув:

— Ну, так. Звичайно. Хотів би я такий мати! Там стільки різних кнопок. Для чого ось ця, наприклад?

— Для різних часових поясів, — пояснив Кріс.

— А ця?

— Альтиметр — показує, на якій ти перебуваєш висоті, де б ти не був у світі.

— А ось ця?

— Я не впевнений. Може, для миття посуду?

Ми всі розреготалися, хоч Кріс був трохи збентежений:

— Чесно вам кажу, я не маю поняття, для чого вона, але вдома в мене є книжечка з інструкціями. Там майже сотня сторінок.

Кріс подивився понад нашими головами на свою тренувальну трасу. — Вісім хвилин, п’ять і дев’ять десятих. Це швидше, ніж рекорд… і явно швидше від результату Азі Нуми. Дякую вам, місіс Акані.

— Ми ще не закінчили, Крісе, — м’яко заперечила вона. — Ми хочемо, щоб ви бігли ще швидше й обов’язково прикрасили свої груди золотою медаллю.

Вона повернулася до нас:

— Ми вас тут залишимо, ви можете продовжувати своє тренування. Нехай вам щастить із фризбі, і, може, ще побачимося.

Вони пішли собі, а ми з Тіною рушили ближче до середини поля, щоб мати більше простору для вправ.

— Отак, довіряй батькам, а вони дарують тобі на день народження дешевий годинник, — поскаржився я.

— У тебе нормальний годинник, Треворе. Тобі ж тільки десять років. Ти не можеш сподіватися, що батьки тобі куплять такий годинник, як у Кріса. Це ж унікальна модель.

Іноді Тіна говорить доволі розсудливо. Правда, звичайно, була на її боці.

Але я вже не можу дочекатися, коли стану дорослим, як Кріс. Тоді я куплю собі годинник, який робитиме все, що завгодно, включно з миттям посуду і прибиранням спальні!

Ми вже зібралися кидати Стрілці фризбі, як на стежці з’явилися три постаті. Я відразу помітив, що серед них не було Чарлі Смага, бо всі вони були приблизно мого зросту й будови тіла. Невдовзі я всіх упізнав. Це були учні з нашої школи — Софі, Тім і Нікі, і всі вони принесли фризбі і привели собак. Софі мені подобається.

— Привіт! — гукнула вона.

— Чого вона з ними? — настрій Тіни зіпсувався. Я здивовано глянув на неї.

— А чому б їй не бути з ними?

Тіна вдарила ногою по траві. Видно було, що вона розсердилася.

— Ви тренуєтесь до змагань із фризбі? — поцікавився Нікі.

— Можливо, — ухильно відповів я.

— Я так і подумав. Нам сказав Чарлі Смаг, що ви будете його конкурентами, то ми й запитали, чи можемо також узяти участь, і він відповів, що немає проблем. Добра ідея.

Ми з Тіною подивилися на різномастих собак, що їх вони привели з собою.

Софі мала таксу. Знаєте? Собаку-сосиску. У Тіма був колі.

— А це що за порода? — запитала Софі, показуючи на Стрілку.

— Я знала, що матимемо з нею клопіт, — ледь чутно мовила Тіна.

— Стрілка? Ну, вона суміш усього потрошку.

— Як піца, — засміялася Софі. — Треба було назвати її Піцою!

— Бачиш, — знову зашепотіла Тіна. — Маємо клопіт.

Я почервонів:

— Узагалі вона зветься Стрілкою, бо летить, як стріла. Вона неймовірно швидко бігає.

— Мабуть, у неї є трохи крові хорта, — зауважив Нікі, і я кивнув на знак згоди.

— Ага. Вона напівхортиця.

— А друга половина з шинки й ананаса! Подвійна піца! — вставив свої п’ять копійок Тім.

— Їй раз плюнути обігнати твого колі, — спокійно зронив я, і він замовк, бо знав, що так воно і є.

— Ви тут тренуєтесь? — запитала Софі, а Тіна кивнула головою.

— Але ми вже закінчили, — швидко додав я. У жодному разі я не хотів, щоб вони побачили, як «ловить» фризбі Стрілка. — Ви не проти, щоб ми поспостерігали за вами?

Софі стенула плечима і зняла повідок зі своєї такси:

— Її звати Труді. Ходімо, Труді. Ти готова?

Такса почала підстрибувати, а Софі кинула фризбі. Диск злетів у повітря, а Труді погнала за ним, пірнувши у траву, немов підводний човен на чотирьох лапах. Тепер ми тільки й бачили, як то тут, то там гойдається трава, і чули безперервний гавкіт. Фризбі пролетів півполя і впав на землю. Труді ще й досі бігала колами у трьох метрах від нас.

Ми з Тіною не змогли стриматися від реготу. Це було дуже кумедно. Софі кинула на нас залізобетонний погляд:

— Вона там нічого не бачила. Трава зависока.

— Я знаю, — намагалася стримати гикавку Тіна, тримаючись за боки. — Але це було так смішно.

Тоді настала черга Тімового колі, Чипса. Тім почав готувати собаку.

— Сидіти! Стояти! — спокійно наказував він, і собака виконував кожну команду. Моє серце тьохнуло. Цей собака був ВИДРЕСИРУВАНИЙ! Це те, чого я РОКАМИ намагався добитися від Стрілки, але без успіху.

— Біжи! — крикнув Тім, кидаючи фризбі. Чипс пострибав по траві, наздоганяючи фризбі, а коли диск почав опускатися — СКІК! — Чипс злетів у повітря — КЛАЦ! — затиснув фризбі щелепами і подріботів назад, не